Карантин став випробуванням не тільки для сфери медицини, а й для освіти
Мільйони школярів та студентів перейшли на дистанційну форму навчання. Та цей перехід на «освіту з гаджетом» не для всіх виявився легким та привабливим. Тож розповідаємо про те, на які проблеми довелося натрапити батькам, дітям та вчителям у процесі навчання вдома.
Мотивація дитини
Стимул до роботи безумовно потрібен кожному: і школярам-першачкам, і підліткам, і навіть дорослим студентам. Але мова піде передусім про школярів молодшої школи. Адже вони знаходяться у віці, коли ще не можуть повністю керувати емоціями та організовувати свої зусилля без допомоги батьків або вчителя.
У дистанційному навчанні є свої нюанси. Дитина не може порівняти свої досягнення з успіхами інших дітей. Вона ніби замкнена у власному онлайн-просторі. Єдиним критерієм її успішності є результат оцінювання вчителем. Іноді це просто кількість набраних балів у тесті. Але дитині важлива так само і більш розгорнута характеристика її відповіді та робота над помилками.
Робота в групах дає можливість вчителю створити для дитини ситуацію успіху поруч з однолітками. Віртуальний учень може показати себе однокласникам, посперечатися з ними, побачити й почути їхню думку про свої досягнення у живому спілкуванні. Порівняння і змагання – це одна з традиційних форм мотивації.
Тотальний контроль батьків
Серйозного додаткового стресу через організацію дистанційної освіти зазнали зараз і батьки. Вони звикли й хочуть контролювати навчання своїх дітей.
Головний інструмент цього гіперконтролю – батьківський чат у вайбері. Саме там батьки зазвичай питають одне одного про домашні завдання, зміни в розкладі тощо. Туди класний керівник пише саме батькам, а не дітям свої побажання щодо організації навчального процесу, викладає оцінки, списки тих, хто не виконав завдання тощо. І це відбувається не тільки в першачків, а й в усіх класах включно з 11.
Учитель і шкільна система взагалі не спілкуються з учнями. Комунікація відбувається тільки з батьками – і не тільки на карантині, а щоденно. А батьки вже контролюють дітей самі та ухвалюють за них рішення. Жодної довіри до дітей, жодної співпраці з ними ані з боку батьків, ані з боку вчителів.
Найгірше в цій системі – те, що вона не розрахована на поступову самостійність дітей, хоча б в умовах дистанційного навчання. Вони не вчаться самостійно вирішувати, організовувати власне навчання, планувати час тощо. Це серйозна проблема, і її системне вирішення – питання не одного року.
Технічне питання
В Україні 6 квітня стартував проєкт «Всеукраїнська школа онлайн». Уроки транслюються на різних телеканалах в залежності від класу. Ініціатива, у цілому, прогресивна. Сидячи вдома, діти зможуть отримувати знання від зіркових вчителів із застосуванням креативних методик. Утім, у цього проєкту є достатньо слабких місць. Це і елементарні помилки вчителів під час уроку, адже вони не звикли «працювати» на камеру, і деяка розгубленість…
А ось найпоширенішою проблемою для батьків стала технічна. «А коли вдома на карантині 5 дітей та один телевізор, який канал вмикати?!», – приблизно такі думки виникають у батьків багатодітних сімей. Не секрет, що в таких ситуаціях бракуватиме належного технічного забезпечення для всіх членів родини. Саме у таких домогосподарствах і виникає питання, як одночасно забезпечити доступ до уроків всім школярам різного віку?
Є також родини, переважно у селах, де взагалі жодного технічного пристрою немає. Тож діти змушені звертатися до сусідів, щоб отримати від вчителя завдання по скайпу чи чату в вайбері.
Нерозуміння матеріалу та його подачі
Системності у дистанційному навчанні замало, ефективності теж, адже «дистанційці» не вистачає основного – взаємодії учнів і педагогів, очей і посмішок та «розжовування матеріалу» до останнього – найслабшого учня.
Вчителі пропонують дітям те, що «під рукою». Хтось кидає завдання через вайбер, хтось пише у телеграм, хтось користується за старою звичкою електронною поштою. Тестові завдання готуються поспіхом: як наслідок, у них багато помилок і неточностей.
У цій системі вчителі не звикли, а іноді й просто не вміють спілкуватися з учнями, а якщо точніше – не бачать у цьому сенсу. Їм треба викласти завдання і перевірити його. Це чудово можна зробити навіть з використанням найпростіших технічних засобів. Наприклад, можна кинути у вайбер-групу класу посилання на якийсь випадковий онлайн-урок за необхідною темою (благо, їх зараз повний інтернет). Або навіть на шматок уроку: на конкретне пояснення нової теореми, частини мови чи формули – невідомо ким, без зворотного зв’язку. Хай дитина все це подивиться вдома. А домашнє завдання виконає в зошиті. Потім сфотографує та надішле на перевірку. Інколи мова не йде навіть про відеоконференції. Якесь минуле століття…
Також у батьків є проблеми з цифровою грамотністю, тому вони не можуть ані допомогти дітям, ані проконтролювати їх під час дистанційного навчання. А є й такі, які вважають, що навчання – це суто вчительська справа, тому й не цікавляться тим, чим займаються діти під час карантину.
Найбільш прогресивні педагоги знімають власні відеоуроки і викладають їх на Ютубі. Втім, важко навіть уявити, скільки часу й зусиль коштує їм один такий ролик при тому, що працювати треба щодня з різними класами.
За результатами опитування батьків «Навчання дітей під час карантину», яке проводила Служба освітнього омбудсмена, виявилось, що майже половина всіх учнів «навчається» через соціальні мережі. Часто завдання отримують з вайберу, куди і надсилають на перевірку.
Допомога батьків у навчанні
Більшість опитаних батьків зацікавлені та допомагають своїй дитині із домашніми завданнями. Вони також вписали свій варіант в опитуванні. Серед розповсюджених відповідей: організація часу дитини, контроль за виконанням завдань, моральна підтримка. Дехто з батьків повністю взяв на себе роль вчителя. В мережі часто поширюються такі смішинки типу «Прошу зарахувати дні дистанційного навчання моїх дітей в мій трудовий стаж як педагогічний». А є батьки, які не розуміють шкільну програму, тому не можуть допомогти дитині із виконанням завдань. Найскладніше батькам допомагати дітям з іноземними мовами, особливо з англійською. 12 осіб вказали на те, що вчителі проводять дистанційне навчання російською мовою, дають завдання і посилання на російськомовні інструменти та платформи, в результаті чого діти починають плутати поняття та терміни з навчальних предметів. Частина батьків зазначили про недостатню кількість інструментів, тестів, відео саме українською мовою. 2 батьків зазначили, що вони є російськомовними і не мають можливості допомогти своїй дитині через мовний бар’єр.
Час, який витрачають батьки на допомогу своїм дітям у навчанні, складає різні величини, в залежності від віку дитини. Першокласникам дорослі приділяють свою увагу 1-1,5 години в день. Учням 2-4 та 5-9 класів батьки допомагають у середньому 2-3 години в день. Учням 10-11 класів – до 1 години. Це пояснюється високою мотивацією молоді до навчання, підготовкою до вступу в заклад вищої освіти та сформованістю навички вчитися самостійно.
На запитання, яка частина дистанційного навчання виявилась найпроблематичнішою, відповіла мама Софії (3 клас) та Гліба (6 клас), Олеся Крамаренко:
«Якщо чесно, великих проблем чи непорозумінь не виникало. Я одразу зрозуміла, що все залежить від нашої самоорганізації вдома. Потрібен був режим, щоб діти розуміли – перша половина дня для навчання. Єдине, де я відчувала свою безпорадність – це контроль. Безліч зумів, скайпів, завдань у вайбері, месенджерах. Всі тренування і музика перейшли в онлайн-навчання, і ми прописували режим дня, щоб все встигнути. Бо я також працювала вдома. Слід відмітити, що на початку вчителі також були трохи розгублені, але з часом все нормалізувалося».
Вчителі вчаться
Якщо підходити до навчання чесно й сумлінно, працювати дистанційно дуже важко – і учням, і вчителям, і батькам. Цифрова грамотність – це точно не та якість, якою може похвалитися Україна.
За словами ексочільника УЦОЯО Ігоря Лікарчука, довготривалий карантин в Україні «оголив» те, що роками старанно приховували: неготовність працювати з новими освітніми технологіями, зокрема, з цифровими. І в цьому немає вини вчителів, які готові навчатися так само, як і їхні учні. Питання у відсутності належних умов для якісного дистанційного навчання. У такій ситуації батьки мають підтримувати вчителів та школу, щоб спільними силами пережити цей нелегкий період.
Натомість бачимо ситуацію, в якій вчителі змушені самостійно шукати онлайн-інструменти для проведення занять, а часу для цього, звісно ж, немає. Впродовж кількох днів педагог повинен не лише обрати інтернет-платформу, але й навчитися нею користуватися, повідомити батьків про розклад, сформувати свій план уроків і домашнього завдання.
Дистанційне навчання лише з першого погляду здається легким. Мовляв, сидиш вдома перед екраном ґаджета та розповідаєш урок і зрідка щось показуєш. Насправді, це величезна робота, яка забирає стільки ж часу та сил, як і підготовка до звичайного заняття в класі. Продумати тему, завдання, скласти тести, підібрати ілюстрації – і це тільки початок. Та навіть якщо з цим немає проблем, педагоги, як і будь-які інтернет-користувачі, не застраховані від інших випадків: вимкнули світло, «завис» сайт, не відкрилося якесь завдання, зникло інтернет-з’єднання тощо.
На жаль, деякі батьки не розуміють, перед якими труднощами постає педагог, намагаючись повноцінно підготувати матеріал в незвичних для себе умовах.
Зараз вчителі так само вчаться, як і діти. Тому що їм ніхто не розповідав, як організувати це дистанційне навчання. Важко зараз всім. Вчителі – не тільки предметники та класні керівники, а ще мами й тата, яким потрібно допомогти своїй дитині з уроками. Тому, шановні батьки, шануймо працю педагогів!
Читайте також: Як український бізнес виживає на карантині
