Запорізьке обласне об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка на чолі із народним депутатом Ігорем Артюшенком продовжує публікацію циклу скорочених нарисів кандидата історичних наук, директора Запорізького науково-дослідного центру “Спадщина” Юрія Щура, присвячених забутій історії Запоріжжя та Запорізької області ХХ століття. Раніше ці нариси публікувалися на новинарному сайті “Время новостей”, однак накопичення матеріалу підштовхнуло автора до ідеї видати збірку цих нарисів, орієнтовану на широкий загал. Мета цього видання – показати справжнє українське Запоріжжя, яке протягом десятків років замовчувалось і цензурувалось радянською владою. Також актуальними є нариси про уродженців нашого краю, які боролися за незалежність України і чиї імена сьогодні мало хто може згадати.
З книгою «Запоріжжя й запоріжці у боротьбі за незалежність України: героїчне ХХ сторіччя» ви можете ознайомитись у Запорізькій обласній науковій бібліотеці за адресою: проспект Соборний, 142.
Восени 1941 року німецькі спецслужби, на свій великий подив, повною мірою усвідомили ту небезпеку, яку несла діяльність ОУН на східноукраїнських землях. Нацисти були впевнені, що після тотальних радянських репресій тут не залишилося нікого, хто міг би боротися за незалежність України. Аналіз розповсюдження осередків і мережі ОУН на землях, які до 1939 року входили до складу СРСР, говорив про те, що німці дуже сильно прорахувалися: протягом літа-осені 1941 року націоналісти своєю діяльністю охопили майже всі українські етнічні землі.
Виходячи з цього, один за одним стали з’являтися накази керівництва німецьких спецслужб, один радикальніший за інший. В одному з них йшлося про те, що члени ОУН повинні бути «негайно арештовані і після ретельного допиту таємно ліквідовані як грабіжники».
Восени 1942 року гестапо, аналізуючи український націоналістичний рух, відзначало: «Гіпотеза, що арешт Степана Бандери, лідера ОУН, а також керівників в Рейху та Львові, суттєво зменшить діяльність цієї організації, не підтвердилася. Тон бандерівської пропаганди, спочатку помірний, став більш агресивним. Листівки, поширені раніше, спрямовані проти Німеччини. Ця пропаганда – підбурювання, підвела послідовників Бандери до замахів на життя деяких німців, особливо агентів таємної поліції».
Активізація антинімецької діяльності націоналістичного підпілля викликала негайну реакцію окупаційної влади. У першій половині 1942 року німецька поліція і гестапо провели арешти членів і прихильників ОУН у Центральній, Південній та Східній Україні. Запорізька область не стала винятком.
У Великій Білозерці в травні 1942 року німецька жандармерія заарештувала члена Запорізького обласного проводу, керівника Михайлівської районної ОУН Івана Гребенюка. За інформацією оунівця Пилипа Письменного, за активну участь у діяльності ОУН Гребенюк був повішений СД (німецькою службою безпеки) у Нікополі Дніпропетровської області. У функціонерів компартії інформація була дещо інша: Гребенюку вдалося уникнути смерті, виїхати до Львова, а пізніше емігрувати до США.
У с. Вознесенці Мелітопольського району в 1942 році при спробі арешту був застрелений учитель місцевої школи оунівець Василь Зінченко. У Запоріжжі розстріляли активіста націоналістичного підпілля Н. Вірлика («Михайла Бурія»). У листопаді того ж року був заарештований інженер Михайлов, який у в’язниці обласного СД наклав на себе руки.
Поширення агітаційних матеріалів стало причиною нових арештів оунівців. Керівник одного з осередків у Запоріжжі Микола Буйненко, поширюючи листівки, був арештований СД. Поступово були арештовані й інші члени запорізьких міських осередків. До другої половини березня 1943 року в тюрмі СД у Запоріжжі опинилося кілька десятків членів ОУН.
У місті Запоріжжі, зокрема, були заарештовані:
- Буйненко Микола, керівник осередку 6-го селища, працівник «Дніпрогесу»;
- Мишастий Іван, житель 8-го селища;
- Малий Іван, житель с. Павло-Кічкас;
- Савченко Василь;
- Левченко Михайло;
- Гребенюк Гнат, один з керівників Запорізького районного проводу;
- Мороз Пилип, власник явочної квартири ОУН по вул. Броневій, працівник обласної контори «Заготзерно»;
- Грищенко, член осередку на 6-му селищі, працівник буфету;
- Могильний Григорій, член осередку на 6-му селищі, артист театру на «Дніпрогесі»;
- Борсук, староста громади с. Павло-Кічкас;
- Риженко Михайло, житель старої частини міста, артист театру на «Дніпрогесі»;
- Боєвець, бухгалтер алюмінієвого комбінату;
- Бірківський Павло.
Крім Запоріжжя, арешти були проведені і в низових ланках Михайлівського та Великобілозерського районів. У Михайлівському районі за участь в ОУН були заарештовані активісти:
- Ільченко Григорій, житель Михайлівки, комендант ділянки;
- Пилипенко, житель Михайлівки, заступник заввідділу народної освіти;
- Коломоєць Михайло, житель с. Михайлівка, заступник шефа Михайлівської районної управи. Через два дні після арешту повісився у в’язниці Михайлівки;
- Любченко Федір, житель ст. Пришиб, завідувач елеватором;
- Хрущ Василь, староста с. Вовківка.
У Великобілозерському районі відомо про арешт старости сільгоспобщини «Запорожець» Борисенка.
Не залишилася непомітною для німецьких спецслужб і діяльність мелітопольського націоналістичного підпілля. На початку квітня 1943 року в перестрілці в с. Костянтинівці загинули два члени обласного проводу (Богдани Мовчан і Крицан), керівник сільського осередку Шевченко, його син і одна дочка. Тоді ж був важко поранений один з лідерів місцевої ОУН Михайло Вінтонів, згодом замучений у в’язниці. Керівник окружного проводу Леонід Фоменко і член проводу Микола Сливка були арештовані по дорозі на нараду. Під постійним наглядом німецьких каральних органів знаходився член окружного проводу бургомістр Мелітополя Іларіон Курило-Кримчак.
У с. Осипенко Бердянського району німецькою поліцією був викритий молодіжний осередок, створений членом похідної групи Поліщуком, який працював у місцевій школі. Поліщука розстріляли, а решта членів організації були відправлені в концтабір Графенгайніхен в Німеччині.
Два члени похідної групи, які займалися організацією підпілля в Оріхівському районі, восени 1941 року виїхали для проведення роботи в Гуляйполе, де і були заарештовані німецькою поліцією. Гуляйпільська ОУН зазнавала репресій протягом усього 1942 року. Серед заарештованих у цей час: шеф району, керівник районного проводу М. Зінченко; бургомістр Г. Чайка; заввідділом народної освіти Г. Качан, Кізіленко, Розсоха, брати Жовніренко з с. Успенівка. Деякі із заарештованих підпільників були розстріляні. У в’язниці СД м.Запоріжжя в 1943 році перебували гуляйпільці І. Шишура, брати Качани, Гніденко і Зінченко.
Необхідно відзначити, що доля заарештованих оунівців склалася по-різному. Деяким пощастило – їх відпустили з-під варти через кілька днів. Комусь вдалося втекти з етапу. Частина заарештованих була етапована в концтабір «Дахау», деякі з них дожили до кінця війни. Когось розстріляли.
Не зайвим буде знати й пам’ятати, що пам’ятник «Жертвам фашизму» при в’їзді в Гуляйполе має відношення і до членів ОУН, які були розстріляні в цьому місці. І в «Костянтинівському яру» під Мелітополем є місця пам’яті українських націоналістів.
Юрій Щур,
кандидат історичних наук, директор Запорізького науково-дослідного центру “Спадщина”
