Намагаючись поширити свою діяльність на всі українські землі, крім робітничої молоді, ОУН звернула свою увагу на студентство, інтелігенцію і військовослужбовців. В рамках крайової референтури пропаганди ОУН були створені спеціальні гуртки студентів, що займалися налагодженням контактів зі східноукраїнськими студентами з метою привернути їх до націоналістичного руху. О. Горбач, який у той час був студентом одного з Львівських вузів, згадував, що недільними вечорами в заміських парках проводилися гарячі дискусії зі студентами з Наддніпрянщини. Їм роздавалося багато різноманітних книжок – «від найневинніших по “грубу контрреволюцію». Куратором роботи по залученню відряджених зі Східної України фахівців, зокрема інтелігенції, безпартійних фахівців і службовців був крайовий провідник ОУН Іван Климів («Легенда»).
На сьогоднішній день інформації про проведення агітаційної роботи серед запорізького студентства, службовців та інтелігенції автором не виявлено. Детальніше маємо дані про роботу серед військовослужбовців.
29 червня 1941 року співробітниками Управління НКДБ по Запорізькій області було розпочато справу на 11 червоноармійців 31 інженерно-протихімічного батальйону, який дислокувався в обласному центрі. Попередніми слідчими діями було встановлено, що вказані особи створили осередок ОУН у своїй військовій частині в кінці 1940 року, коли до Запоріжжя прибуло поповнення червоноармійців із Західної України, зокрема з Львівської області.
Організатором осередку виступив Іларій Немировський, який перед виїздом до Запоріжжя отримав від керівника оунівського осередку с. Дунаїв Поморянського району Львівської області Івана Попадюка наступні завдання:
- Перебуваючи в Червоній армії виявити членів ОУН, які прибули із Західної України. Повідомляти про останніх своїм організаційним зверхникам і організовуватися для боротьби проти радянської влади.
- У разі війни СРСР з будь-якою державою, під час бойових дій перейти на бік останньої і зі зброєю в руках боротися проти Червоної армії.
- Перебуваючи в тилу Червоної армії у разі початку антирадянського повстання, перейти на бік повсталих і боротися проти радянської влади за створення Самостійної України.
- Популяризувати серед військовослужбовців мету і завдання ОУН.
До активу організації належали також: уродженці Перемишлянського району Львівської області Михайло Худий, залучений до ОУН 1938 року І. Біликом і Михайло Данилів, залучений М. Василишиним; уродженці Поморянського району тієї ж області Михайло Цап, залучений до ОУН в 1938 році М. Кащеком і Володимир Жулин, залучений до ОУН 1939 П. Пановеком.
І. Немировський підтримував письмовий зв’язок з І. Попадюком, від якого отримував інформацію про підготовку оунівців на Західній Україні до антирадянського повстання. Останньому із Запоріжжя надсилалася інформація про стан колгоспів у Запорізькій області та роботу серед бійців 31 батальйону. Михайло Худий листувався зі зв’язковою Любою Гловач, від якої отримував інформацію про підготовку антирадянського повстання.
Ймовірно, однією з причин викриття червоноармійського осередку ОУН стало саме це листування. В архівній справі зберігся в якості речового доказу лист Л. Гловач до М. Худого. Тут міститься згадка про 10 заповідей ОУН з деяким цитуванням і повний текст оунівської пісні про героїв-націоналістів Біласа і Данилишина. Така інформація просто не могла пройти повз увагу радянських цензорів.
Зрештою, 2 серпня 1941 року молодший слідчий слідчої частини УНКДБ по Запорізькій області сержант держбезпеки Борисов склав обвинувальний висновок, узгоджений начальником слідчої частини лейтенантом держбезпеки Золотоверхим. На засіданні Військового Трибуналу Запорізького гарнізону Одеського військового округу 12 серпня 1941 року Іларій Немировський, Михайло Худий, Михайло Цап, Володимир Жулин і Михайло Данилів винними себе визнали частково. Не погодилися з обвинуваченням і не визнали себе винними Олексій Сметана, Григорій Іванчишин, Мартин Панчишин, Антон Креховець, Василь Вербицький і Григорій Нарольський.
Підсудним дали можливість сказати останнє слово на свій захист. Немировський, Панчишин, Креховець і Нарольський заперечували свою приналежність до ОУН. Худий і Жулин визнали, що були членами ОУН, але підривної діяльності не проводили. Членом ОУН, який збився з вірного шляху визнав себе Цап. Вербицький не визнавав себе винним, Сметана заявив про те, що його обмовили. Іванчишин просив про помилування.
Вирок Трибуналу був наступним: Креховця і Вербицького визнати виправданими, але вислати у віддалені області СРСР строком на 5 років, інших підсудних – розстріляти. 1998 року всі фігуранти справи були реабілітовані.
Створення оунівської організації та мета її діяльності в 31 батальйоні цілком укладається в логіку розвитку подій напередодні війни, у тому числі планів ОУН. В Інструкції Проводу ОУН-р «Боротьба і діяльність ОУН під час війни» можливим визнавалося, що під впливом самостійницької пропаганди українці-вояки Червоної армії будуть створювати окремі повстанські відділи для боротьби за незалежність України. Згідно військових інструкцій, такі відділи повинні бути включені до складу визвольної армії, створеної ОУН-р. На Східній Україні оунівці не планували виступити всеосяжної силою. Свою роль вони бачили як дорадчу в організації місцевої армії.
Радянські органи державної безпеки протягом 1939-1941 років повною мірою усвідомили силу оунівського підпілля і його конспіративні та організаційні можливості. Через це, зокрема, під підозру НКВС потрапили мало не всі вихідці з Західної України, особливо ті, що знаходилися в Червоній армії. Загострення підозрілості, яке вилилося в репресії, відбулося після початку німецько-радянської війни, коли крім десятків тисяч призваних на початку війни, в радянських військах знаходилося більше 112 тис. жителів західноукраїнських земель з призову 1940 року. Саме серед цієї категорії військовослужбовців органи держбезпеки найчастіше викривали націоналістичні гуртки та організації. Наприклад, 10 жовтня 1941 року в Куйбишевському військовому гарнізоні Особливий відділ викрив націоналістичну організацію «Вільне козацтво», що складалася з 11 уродженців Рівненщини. Її учасники виступали за створення незалежної Української держави. Члени ОУН в 31 запорізькому батальйоні також були призвані до Червоної армії у 1940 році.
Про посилення боротьби з українськими націоналістами вказував заступник наркома внутрішніх справ СРСР Меркулов у Директиві від 14 серпня 1941 року №364. Останній зазначив, зокрема, що органами НКВС у східних областях України вже ліквідовано ряд націоналістичних організацій, які готувалися до організації «п’ятої колони». З метою припинення роботи українських націоналістів та посилення боротьби з «українською націоналістичною контрреволюцією» Меркулов пропонував організувати роботу з виявлення українських націоналістів, посилити контроль за ними і активізувати їх агентурну розробку. Особливу увагу «чекістам» необхідно було звернути на українців із Західної України, які перебували за її межами, для того, щоб не допустити їх активних антирадянських дій.
У Запоріжжі такі події розгорнулися з перших днів німецько-радянської війни. 24 червня 1941 року в обласному центрі був заарештований рядовий 16-го артполку військ протиповітряної оборони, уродженець Тернопільської області Володимир Батюк. Йому інкримінувалося членство в ОУН, проведення антирадянської агітації, спрямованої на підготовку контрреволюційного повстання проти радянської влади, спрямованого на знищення командного складу і використання матеріальної частини зенітної артилерії для обстрілу Запоріжжя та промислових об’єктів. З’ясувати правдивість або міфічність висунутих проти Батюка звинувачень неможливо, оскільки в архівній справі відсутні протоколи допиту, речові докази і рішення про його подальшу долю.
У тому ж місяці за підозрою в приналежності до ОУН був заарештований ще один уродженець Тернопільщини Василь Мілан, який проживав у другому селищі (робочому) лівого берега Запоріжжя. Незважаючи на те, що доказів проти заарештованого в слідчих УНКВС не було, а він сам заперечував членство в ОУН, Особливою Нарадою В. Мілан був засуджений до 5 років виправно-трудових таборів. Подібна історія ще одного тернополянина Гриня Моцика, який був завербований на роботи і в 1940 році приїхав до Запоріжжя. Працюючи в тресті «Запоріжбуд», він був заарештований 6 серпня 1941 року як підозрюваний у приналежності до ОУН. На допитах свою участь в оунівському підпіллі заперечував, однак розділив долю В. Мілана: Особливою нарадою 8 липня 1942 року був засуджений до 3 років виправно-трудових таборів і відправлений в Усольтаб Башкирської РСР. Таким чином, станом на початок німецько-радянської війни на території Запоріжжя були «зачищені» націоналістичні осередки, які могли стати первинною основою для підпілля.
