У перший понеділок жовтня архітектори всього світу відзначають професійне свято – Всесвітній день архітектури (World Architecture Day). А чи може Запоріжжя зацікавити чимось цінителів архітектурних шедеврів? Невже у нас є лише Хортиця, залишки дубу та ДніпроГЕС?
– Наш мегаполіс цікавий і привабливий як з історичної, так і архітектурної точок зору, – запевняє запорізький краєзнавець та журналіст Роман Акбаш. Аби переконатися в цьому, «ЗС» вирушає разом з ним на екскурсію найяскравішими спорудами нашого міста.
Будинок Лещинських (пр. Соборний, 52)
– Ця будівля в стилі неоренесансу є однією з найстаріших і найкрасивіших у нашому місті. Збудована вона в 1901 році, – починає свою розповідь Роман. – Спочатку у будинку було чотири поверхи, але під час єврейських погромів у 1905 році його спалили, так як він належав знатному єврею Янкелю (Якову) Лещинському. Пізніше будівлю відновили, але вже з трьома поверхами. Відновили ліпнину, шпилі, масивні вазони і витончені арки. На щастя, все це зберіглося до наших днів.
І сьогодні на будинку можна побачити іменні вензелями, якщо підійти з боку вулиці Троїцької (колишньої Чекістів) і подивитися на щит, розташований над дверима в квітковий магазин. Ви побачите ініціали першого власника будинку – «Я» та «Л» (Янкель Лещинський).
Це був дохідний дім. Квартири на верхньому поверсі знімалися, а перший поверх здавався під комерцію. Зокрема, тут розташовувалася «Перша перукарня» Наума Цфасмана – батька відомого композитора і одного з засновників радянського джазу Олександра Цфасмана.
У цьому будинку наприкінці 1913 року зняв квартиру молодий актор Леонід Утьосов. Тут він зробив пропозицію руки і серця своїй майбутній дружині. А діло було так. У перший же день у театрі Утьосов познайомився з ще однією новоприбулою актрисою – Оленою Ленської (Голдін). Після ресторану запросив її додому – перечекати дощ. «Вона увійшла в мою кімнату і більше з неї не вийшла. Вона стала моєю дружиною», – так про цю важливу подію у своєму житті напише Леонід Утьосов в автобіографічній книзі «Спасибі, серце!».
Запорізький обласний краєзнавчий музей (вул.Троицкая, 29)
Це одна з видатних дореволюційних споруд, головна прикраса Троїцької вулиці – колишня будівля Земської управи. Проект розробив архітектор Яків Делант. На сьогодні будівля зберегла стильові риси італійського неоренесансу. Окрасою будівлі є вхід з кута будинку, над яким видніється купол зі шпилем. Також дуже цікаво виглядають напівколони й арочні вікна, розташовані на рівні другого і третього поверху. Споруда побудована в 1912 році. Їй присвоєно статус пам’ятника архітектури національного значення.
«Круглий будинок» – будинок з легендою (вул. Верхня)
«Круглий будинок» побудований у 1938 році за проектом архітектора Лаврова. Він є неповторним пам’ятником соцміста. В архітектурі будівлі є натяки навіть на давньоєгипетський стиль.
Чому круглий? Він має форму півкола або букви «С». Оригінальну конструкцію запорожці часто пояснюють, мовляв, це перша буква прізвища вождя тоталітарного режиму, яке планували написати будинками, але не встигли. Однак історики і архітектори відкидають цю версію.
Цей будинок називають втіленням ідеальної комуни. До нього прилягає просторий двір, був навіть фонтан (його пам’ятають старожили). Діаметр будинку – 150 м, у нього 14 під’їздів. Саме через наскрізні під’їзди будинок придбав погану славу – його вважали одним з найбільш небезпечним в районі через хуліганів.
Проїзд у двір Круглого будинку обрамляють два незвичайних будинки-близнюки. Їх стіни поцятковані круглими отворами і ніби «змальовані» з давньоримської гробниці Еврісака.
Менонітський слід
В кінці XVIII століття на українських землях Російської імперії з’явилися нові поселенці. Ними були меноніти – представники однієї з протестантських сект. Вони говорили німецькою мовою. Серед менонітів були фламандці і фризи. Це миролюбний і поступливий народ. Будували добротно і зі знанням справи. Селища їх відрізнялися рівними вулицями, акуратними цегляними будинками, покритими черепицею. У заможних господарів навіть комори були з цегли. До наших днів дійшли, зокрема, млин Нібура, замок Вальмана, школа для дівчат.
Млин Нібура (вул. Сергія Скерікова, 30)
Герман Нібур – унікальна особистість. Він був одним з 14 дітей у своїй сім’ї і вже з 8-річного віку долучився до сімейної справи – був першим помічником батька в управлінні млинами. У 16 років Герман Нібур вже мав славу одного з кращих мірошників регіону, а в 23-річному віці став власником першого власного млина.
Герман Нібур під час подорожі Америкою був вражений найбільшим у світі млином – в Міннеаполісі. Повернувшись додому, він будує п’ятиповерхову паровий млин. У 1895 році млин було введено в експлуатацію. Це була найвища будівля в Олександрівську і найбільше борошномельне підприємство на Півдні тодішньої Російської імперії.
І сьогодні будівля млина вражає своєю красою і величчю. Для цього потрібно зайти у двір колишнього борошномельного підприємства, або милуватися ним з боку залізничного полотна. Його архітектурою захопилися запорізькі мистецтвознавці та відкрили там арт-центр «LOFT Млин».
Середня школа №81 (вул. Істоміна, 18)
Школа №81 претендує на звання найстарішої на території Запоріжжя. Адже школа для дівчаток (Медхеншуле) була відкрита тут ще в 1895 році як вищий навчальний заклад для меноніток. Будівлю відкрили в 1904 році. Вона різко контрастувала зі звичайними скромними будинками менонітів. Та й взагалі за своєю архітектурою була дуже незвичайною для нашого краю. ЇЇ витончений фасад увібрав в себе багато стилів – і бароко, і пізнє бароко, і голландський неоренесанс.
Замок Вальмана (вул. Розенталь, 7)
Серед менонітів він так і називався «Die Burg» – «Замок». Зараз же часто його називають резиденцією відомого промисловця Андреаса Вальмана. Так і кажуть – Замок Вальмана. Хоча це не зовсім вірно. Адже замок будувала вже вдова промисловця Катаріна Вальман, і планувала вона тут розмістити… дитячий садок! Добудовували «Замок» уже за радянської влади.
Триповерховий будинок в югендстилі має велику кількість арочних вікон, дверей і балконів. Найцікавіша особливість будівлі – кожна з його чотирьох сторін виглядає абсолютно оригінально, не схожа на інші. На жаль, варто відзначити, що нині будівля знаходиться далеко не в кращому стані. Мешкає тут Запорізьке районне управління освіти.
– Так, довгі роки наше місто було провінційним. Це відбилося і на архітектурі, – розмірковує Роман Акбаш. – Але свої перлини є і в нас, хай не в такій кількості, як в столиці або колишніх губернських центрах. Меноніти збагатили зовнішній вигляд нашого міста. Також завдяки будівництву Дніпрогесу і Соцмісту у нас з’явилися унікальні архітектурні цінності. Будівлі сталінського періоду в Запоріжжі досить яскраві та цікаві. Повірте, нам є чим дивувати не тільки містян (бо не всі добре знають рідний край поза проспекту), але і гостей міста.
