Звідки до Запоріжжя приїжджають іноземні студенти, скільки вони платять за навчання та чому зробили свій вибір на користь України
За даними Українського державного центру міжнародної освіти, в Україні навчається понад 76 тиc/ іноземних студентів зі 154 країн світу. Частка яких в Запоріжжі становить майже 3000 студентів (більше тільки в Харкові, Києві та Одесі). Ці іноземці – вихідці з Марокко, Узбекистану, Азербайджану, Туркменістану, Еквадору, Індії, Нігерії, Зімбабве, Мадагаскару та інших країн.
Вступити в українські виші закордонна молодь може кількома шляхами. Найперший – скористатися послугами «Українського державного центру міжнародної освіти». Другий – звернутися за допомогою до компаній-агентів, які надають посередницькі послуги з набору іноземців до українських навчальних закладів. Компаній-агентів у переліку на сайті «Центру» налічується приблизно 40. Вони співпрацюють з окремими українськими університетами. Послуги фірм-посередників беруть на 50% більше коштів, ніж державний центр. Фірми-посередники курують студентів лише перший рік: допомагають оформлювати документи, робити візу, вибирати виш та загалом розв’язувати всі їхні проблеми. Деякі фірми існують тільки заради наживи на іноземних студентах.
Є ще інший спосіб здобувати українську освіту іноземцям. Студенти отримують запрошення для вступу на навчання в Україні, або вирушають сюди самі. На основі цих запрошень вони відкривають візу (для громадян Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Грузії, Молдови, Росії та Узбекистану вони не потрібні). Якщо студенти не знають української мови, то для вивчення вони вступають на підготовчі курси, які тривають рік і коштують приблизно 800 дол. США. Потім складають вступні іспити за аналогією із ЗНО (зовнішнім незалежним оцінюванням) і починають навчатися.
Чому навчаються саме в Україні, Запоріжжі
Українська освіта приваблює іноземних вступників із таких причин:
- висока якість освіти
- вигідна ціна за навчання
- низька вартість проживання
- легкі умови вступу до ВНЗ
- ті самі права і свободи для іноземців, що й для громадян.
- гарна репутація українських університетів, яка збереглася з часів Радянського Союзу. Як правило, майбутні студенти прислухаються до порад і рекомендацій старших родичів або друзів, які здобули вищу освіту в СРСР. Обізнаність про сплески насилля на расовому ґрунті та нетерпимість в Російській Федерації також впливають на те, що багато іноземних студентів із міркувань безпеки обирають Україну, а не Росію.
Ми поспілкувалися зі студентами 2-х запорізьких закладів вищої освіти: Запорізького національного університету та Запорізького державного медичного університету. Вони розповіли нам про те, як сюди потрапили, де навчаються, з якими складнощами стикнулися, та поділилися планами на майбутнє.
Батухан Дулунду навчається на 2 курсі факультету фізичного виховання за спеціальністю «туризм», приїхав з Туреччини. Завжди хотів вчитися в Україні, згодом обрав для себе Запорізький національний університет. Вступив саме на цей факультет, адже хоче продовжувати й розвивати торгівельний бізнес, який розпочав батько в Запоріжжі.
Хасанбой Юлдашбаєв навчається на 2 курсі економічного факультету, прибув з Узбекистану. Захотів навчатися у запорізькому закладі вищої освіти через легкі умови вступу. У своїй країні вже не мав такої можливості, адже вступна кампанія завершувалася. Побачив оголошення про набір студентів на навчання в ЗНУ та й наважився. «Я забажав вступити на цю спеціальність, адже у дитинстві я мріяв стати президентом. А він також вчився в економічному університеті Ташкенту. На жаль, у мене не вийшло вступити саме туди. Але я поїхав навчатися до Запоріжжя», – розповідає Хасанбой.
Венді У, студентка з Китаю, зараз навчається на підготовчому відділенні для іноземних громадян, де вивчають українську мову. Надалі вона планує вступати на магістратуру історичного факультету ЗНУ. На запитання, чому вона саме вибрала саме український університет, Венді відповідає так: «Це не я вибрала Україну. Це Україна вибрала мене». Хоче повернутися в Пекін, щоб вступити в аспірантуру. А зараз поки має нагоду отримати у нас науковий ступінь.
«Я навчаюся у групі із марокканцями, де є одною китаянкою. Це важко, адже я вже добре знаю українську мову (також гарно спілкується російською), а мої одногрупники ще вчать алфавіт. А ще у нас різний вік: мені вже 22 роки, а вони, умовно кажучи, ще вчора навчалися в школі. Ми з ними різні. У мене інший менталітет, мова та звички. Але ми не конфліктуємо».
Сантьяго Монталван, еквадорець, навчається на 2 курсі біологічного факультету. «У моїй країні навчання надто дороге, тому вирішив вступати до українського університету саме через невисоку ціну та якісний рівень освіти».
Айхан Мамедлі приїхав з Азербайджану, зараз навчається на 4 курсі історичного факультету. Планує залишатися жити в Україні та розпочати власну справу. «Я хотів стати перекладачем. Але в моїй країні немає попиту на цю спеціальність, тому вирішив обрати іншу, більш популярну та продовжувати розвиватися в Україні».
Абі-Лахсен Ашраф приїхав з Марокко, навчається на 2 курсі факультету фізичного виховання за спеціальністю туризм. «Коли в мене був вибір між українським закладом вищої освіти та іспанським, то вибрав перший. Тут мені фінансово легше навчатися, та й люди тут добріші».
Огулмарал Байрамова та Айна Мухаммедова навчаються на 3 курсі факультету іноземної філології, обидві приїхали з Туркменістану.
Зазвичай, дівчаток в мусульманських країнах неохоче відпускають на навчання за кордон. Але наші співрозмовниці стверджують, що їхні батьки повністю підтримують такий професійний вибір і бажають забезпеченого й самостійного життя.
Більшість юнаків їдуть навчатися, щоб не служити в армії. На жаль, це звичайна практика й для України. В таких країнах, як Азербайджан, важче не виконувати громадянський обов’язок, аніж в нашій державі.
Додому студенти-іноземці їздять нечасто, хоча дуже сумують за рідними.
Нова країна – нова культура?
Іноземні студенти поважають українську культуру, дотримуються норм поведінки та правил етикету. До викладачок індійці звертаються «мем». Адже вони мають культ великої поваги до старших. У цілому, представники цієї національності є спокійними й слухняними. Нігерійці більш емоціональні. Якщо їх щось не влаштовує, то вони можуть розпочати дискусію, чого точно не зроблять індійці. Еквадорці посидючі, старанні, скрупульозні у веденні зошитів, написанні конспектів. Різнонаціональні студенти живуть та навчаються без конфліктів. Інколи марокканці навіть «підтягують» по навчанню нігерійців, якщо ті чогось не розуміють, розповідають викладачі.
Хлопці з Нігерії приходять на пари у традиційних довгих сорочках, а дівчата з Індії – у вишитих бісером блискучих платтях. «Був такий досвід, коли дівчата сідали за парти по один бік аудиторії, хлопці – по інший. Це пов’язано із їхньою культурою та звичаями. Проте немає зневаги до жінки, навіть попри те, що в деяких країнах це існує», – згадує одна з викладачок медичного університету.
Усі іноземці ЗНУ живуть на 9 поверсі гуртожитку, а у ЗДМУ їм виділили окрему будівлю «студентського хостелу». Китайців, марокканців, узбеків, таджиків, індійців, нігерійців розселяють за релігією, національністю, вподобаннями, щоб запобігти конфліктам.
Іноземні студенти переносять у свій побут культуру й традиції рідної країни. Так у мусульман з національних страв найпоширенішими є плов, різні види смаженого м’яса, манти, самса та долма, які вони готують власноруч. Обов’язковим є дотримання посту під час Рамадану. На Курбан-байрам (свято-аналог нашого Великдня) вдягають чистий одяг та готують національні страви. У гуртожитку медичного університету студенти організували собі справжнє кафе індійської кухні.
Іноземці є палкими пошановувачами української кухні. Китаянка Венді навіть сама готує головну страву українців – борщ.
«Коли за традиціями іноземні студенти дотримуються посту Рамадан або святкують День Незалежності у їхніх державах, ми дозволяємо їм робити собі вихідний, навіть не відпрацьовуючи пари», – розповідають викладачі ЗДМУ.
На щорічному святі «Дружби народів», яке відбувається в медичному університеті, іноземні студенти представляють свої національні страви, показують таланти та вдягають традиційне вбрання. Якось індійські студенти організовували «український вечір». Там вони співали українські пісні та читали вірші Шевченка.
На кого вчаться іноземні студенти?
Вони обирають спеціальність по тому, наскільки корисною та популярною буде їхня професія в майбутньому. Цим самим заповнюють кадрові ніші. В основному обирають фізичне виховання, іноземну філологію, економічний факультет, будівництво та архітектуру, туризм та медицину. Прагнуть отримати медичну освіту, повернутися додому й лікувати там людей.
Вартість навчання залежить від обраної спеціальності. Але зазвичай іноземні студенти переплачують за навчання у 2 рази на відміну від українських студентів. Не всі іноземні студенти, як українські, так й іноземні, можуть дозволити собі навчатися в Оксфорді. Вони залишаються або приїздять до України саме через порівняно невисоку ціну на навчання (студенти в Індії сплачують у 2-3 рази більше). Навчання у медичній школі Індії коштує для пересічної індійської родини занадто дорого – 10-15 тис. доларів на рік. В Україні ж ця сума для іноземного студента становить приблизно 2,5 тис. доларів на рік. Різниця відчутна, і вона мотивує індійських батьків заохочувати дітей їхати отримувати вищу освіту якомога далі від батьківщини. Бути лікарем в Індії не лише престижно, а й прибутково. Середня заробітна плата лікаря в Індії – від 2 до 5 тис. доларів на місяць, залежно від спеціалізації. В Україні ж у державному секторі медицини лікарі заробляють в рази менше. Після закінчення навчання в Україні індійцям треба скласти іспит на батьківщині й за його результатами отримати ліцензію лікаря. Тільки після цього вони можуть там працювати.
Рівень знань іноземних студентів цілком може конкурувати з рівнем українських. Вони мають середній та високі рівні знань. Ті молоді люди, які у своїй країні живуть у бідноті, взагалі нікуди не їдуть навчатися. Тож аргументувати, що потік іноземних студентів їде в Україну саме через невисоку ціну на оплату, можна вважати недоцільним. До нас в основному їдуть студенти із забезпечених родин, за їхніми та нашими мірками.
Міфи та стереотипи про іноземних студентів
Перше твердження, що вводить всіх в оману: усі іноземці знають англійську.
Мовне питання серед студентів-іноземців дійсно є актуальним. Щоб навчатися в університеті, вони повинні вибрати мову, якою будуть навчатися: українською, російською або англійською.
Деякі вступають на, так званий, «нульовий» курс – підготовчий у вивченні української мови, який передбачений у ЗДМУ переважно для вихідців з Індії.
Російську мову знають вихідці з пострадянських країн – Узбекистану, Таджикистану. Марокканці переходять через 3-4 роки з російської мови навчання на українську. Англійську знають далеко не всі. Азербайджанці або марокканці вчили іноземну мову так само, як і українські студенти. І тут вже справа совісті: хтось робив це добре, а хтось так і зупинився на «London is the capital of Great Britain». Але викладачі поважають кожен мовний вибір студентів.
Другий стереотип, найпоширеніший: в Україну їдуть навчатися іноземці з країн «третього світу». Студенти медичного вишу руйнують цей міф. Це довели на собі дівчата з Великої Британії Алі Шейх Джварія і Плач Зайнеб, які приїхали здобувати медичну освіту в Запорізький державний медичний університет.
Третій стереотип: владі та університетам вигідно надавати освіту іноземним громадянам. Це твердження дійсно має право бути, адже це дійсно так.
Прагнення влади збільшити кількість іноземних студентів, що навчаються в Україні, є зрозумілим, оскільки іноземні студенти – це не лише важливе джерело доходів українських ЗВО, вони також позитивно впливають на економіку України в цілому.
Гроші, які отримує від них Україна, допомагають зберігати і навіть створювати робочі місця в освітній галузі, а також дають змогу керівництву університету, де вони навчаються, інвестувати грошові ресурси в покращення якості освітніх послуг, що надаються національними освітніми закладами всім студентам незалежно від громадянства.
Читайте також: Як навчитися висипатись
