Навіщо вигадувати велосипед, коли можна вигадати веломобіль
Хобі, як відомо, у людей бувають різні: хтось, як кіт Матроскін, хрестиком вишиває, когось ваблять невідомі країни, а комусь не дають спокою лаври знаменитих артистів, і любителі музики із задоволенням співають хоча б у караоке. У запоріжця Василя Отрішка дуже незвичайне захоплення – він з дитинства мріяв побудувати веломобіль
Якщо хто не в курсі, веломобіль – це транспортний засіб з м’язовим приводом, що поєднує простоту та екологічність велосипеду зі стійкістю та зручністю автомобіля. Веломобіль призначений, як правило, для експлуатації на дорогах з твердим покриттям. У порівнянні з велосипедом, він має кращу обтічність, захист від негоди і більш комфортабельну посадку.
– Я загорівся ідеєю побудувати свій веломобіль, – розповідає Василь Іванович, – коли побачив його прообраз у журналі «Моделіст-конструктор». Потім я вступив до Запорізького машинобудівного інституту, на автомобільний факультет, і зрозумів, що моя дитяча мрія цілком може бути втілена у життя. В результаті я захистив дипломну роботу, яка називалася «Двомісний веломобіль з колісною формулою 4х2».
З історії питання
Вважається, що прообраз веломобіля ще 270 років тому створив механік-аматор Леонтій Шамшуренков. А 40 років потому нижегородський «архімед» Іван Кулібін винайшов самобіглий екіпаж. Перші сучасні кузовні веломобілі з’явилися в США на початку XX століття. Це були 3- та 4-колісні транспортні засоби, оснащені ланцюговим приводом та фанерним кузовом.
Поява веломобілів з лінійним приводом у СРСР наприкінці 1970-х років була викликана повідомленнями в журналі «Техніка молоді» про успішні випробування американського «Педікара» Роберта Бундшуха та дефіцитом особистого транспорту у радянських громадян. Такі веломобілі були задумані як заміна велосипеду чи автомобілю для коротких міських поїздок. Радянські конструктори припускали, що такі веломобілі будуть зберігатися в квартирах, тому їх конструкція була максимально полегшеною.
У 80-ті роки стали з’являтися клуби ентузіастів біотранспорту, які проводили фестивалі альтернативної велотехніки. У подібних велоперегонах брали участь «саморобкіни» з усіх республік.
Сьогодні Василь Отрішко працює на підприємстві «Мотор Січ». Він інженер-технолог першої категорії, розробник технічної документації для виконання операцій, пов’язаних з клепкою деталей для вертолітних двигунів. За його словами, у нього не було можливості повною мірою реалізувати свій дипломний проєкт. Однак кілька років тому йому пощастило знайти в інтернеті щось схоже на свою дитячу мрію.
– Максимальна швидкість цього «велодива» 40-50 кілометрів за годину, його вага – 8 кілограмів. Ніякого палива йому не потрібно. Сидиш собі, як автогонщик, напівлежачи, і просто тиснеш на педалі…
Ставши власником цього «велодива», Василь Отрішко постійно працює над його удосконаленням. Адже йому так хочеться їздити цим біотранспортом з Вільнянська, де він живе, до Запоріжжя, де працює.
– На жаль, цей велотрайк незвично низький, і автомобілісти його можуть просто не побачити на дорозі. Тому я хочу вдягнути його в яскравий обтічний корпус, в якому буде їздити набагато комфортніше та безпечніше.
А шкода, все ж таки, що у 21 сторіччі інтерес до цього екологічного виду транспорту якось згас. У радянські часи неповороткість та завантаженість держпідприємств не дозволили навіть найталановитішим велорозробкам втілитися у життя. Потім прийшли інші часи, і не стало самої держави. Однак такі ентузіасти веломобілю, як Василь Отрішко, не впадають у відчай і шукають шляхи до здійснення своєї дитячої мрії.
Читайте також: 6 способів з користю провести обідню перерву
