Багато творчих людей страждають від депресій, алкогольної чи наркотичної залежності

Останнє століття популярні творчі професії. Актори, художники, співаки, композитори, письменники – їх обожнюють, їхнім життям цікавляться, в їхню творчість закохуються. Не говорячи про те, що, окрім слави, багатьом щасливчикам творчої сфери вдається заробити чималий капітал на своїй славі. Однак попри позитивні фактори, багато творчих людей страждають від депресій, алкогольної чи наркотичної залежності, або навіть закінчують життя самогубством. «ЗС» за допомогою практикуючого психотерапевта вирішила з’ясувати цей феномен.

Плата за славу

Багато знаменитостей пішли з життя добровільно, в середньому вік зіркових самогубців – 25-30 років. Рок-співак Курт Кобейн наклав на себе руки навесні 1994 року, відомому вокалісту гурту Nirvana було 27 років. Перед тим, як зважитись на самогубство, Кобейн тривалий час боровся із наркозалежністю та депресією. Його смерть була романтизована через записку, яку залишив співак. Як епіграф були слова «Краще згоріти, ніж згаснути», а далі йшлося пояснення. Він писав, що більше не відчуває хвилювання при прослуховуванні музики та її створенні, що не відчуває радості та пристрасті, виходячи на сцену, і йому соромно за це, він не хоче нікого обманювати. У тому числі своїх коханих дружину та дочку.
Австралійський актор Хіт Леджер прославився не лише завдяки своїй зовнішності, а й за рахунок завидної працездатності: він готовий був піти багато на що, аби персонажі у його виконанні набули безсмертя. Незважаючи на зовнішній оптимізм, Хіт був схильний до меланхолії та поза знімальним майданчиком часто залишався один, відмовляючись бачити навіть свою родину. Дивність у поведінці посилилася після того, як Хіт виконав роль Джокера у картині «Темний лицар». Заради повного занурення в роль психопата-вбивці, Хіт на цілий місяць закрився в номері готелю, ні з ким не спілкувався і весь цей період вів щоденник від імені Джокера. Актор помер від передозування пігулками невдовзі після закінчення зйомок, не доживши до прем’єри фільму. Йому було 28 років.

Робін Вільямс був найкращим другом кожної дитини, яка дивилася фільми «Місіс Даутфайр» та «Джуманджі». Актора оточувала армія шанувальників та любляча сім’я. Єдине, чого йому не вистачало, – душевного спокою. Робін Вільямс тривалий час боровся з депресією, а останні роки приховував від суспільства хворобу Паркінсона і перші прояви деменції, що призвело до незворотного. 11 серпня 2014 року актор вирішив добровільно піти з життя у віці 63 років.

Такі трагічні історії наштовхують на запитання – чому ті, хто мали, здавалося б, усі блага життя, дозволили смерті забрати все в одну мить. Адже найчастіше у нашому уявленні про щастя, гроші та слава мають високе значення. Але насправді це лише один зі щаблів комфорту.

– Гроші – це лише тимчасове задоволення, тому для людей, які знаходяться в зеніті слави, в якийсь момент гроші втрачають значущість. Адже зрештою для кожного з нас найважливішою є наявність близької людини, відсутність хвороби та затребуваність, – розповів «ЗС» психотерапевт Артур Бакулев.

На думку Бакулева, схильність творчих людей до нервових зривів, депресій, шкідливих залежностей, а в деяких випадках і самогубства, обумовлено великою конкурентністю, що призводить до стресу. Причому до цього схильні не тільки знаменитості – будь-яка творча людина регулярно піддається стресу, коли виставляє на огляд плоди своєї творчості. Адже всі ми без винятку схильні до впливу критики, але, відкриваючи свою творчість, ми оголюємо власний внутрішній світ перед іншими і залишаємося неприкритими перед ударами критики. Навіть звичайний старшокласник, який наважився показати комусь свої малюнки на зворотній сторінці зошиту або прочитати власний вірш, відчуває в цей момент стрес.

Люди творчих професій живуть, балансуючи на межі. Приміряючи різні образи, поринаючи у той чи інший робочий матеріал, вони найчастіше ототожнюють себе з персонажем. На самогубство наважуються люди, що зневірилися, втратили віру в себе. Творча криза, що триває хоча б місяць, для артистів – уже привід звести рахунки з нікчемним, як їм здається, життям. Те ж саме можна сказати про будь-яку творчу професію. Письменник проживає життя всіх героїв свого твору, тож якщо це більше 5 різних персонажів, уявіть, скільки емоцій має прожити автор. Особливо якщо мова йде про драматичний сюжет. Створюючи картину або музичний твір, митець занурюється у різноманітні емоційні потоки, шукає натхнення, а в моменти його відсутності страждає.

Не забуваємо про те, що, окрім стресу, є ще й фізичні фактори впливу на психіку людини. На думку генетиків, мінімум 2 гени – SLC6A4 (контроль рівня серотоніну – гормону радості) та COMT (відповідає за речовини, що регулюють активність нервової системи) – при мутації викликають схильність до суїциду.

– Ще в суспільстві існує негласний дозвіл на дивну поведінку творчих людей. Наприклад, якщо токар влаштовуватиме на роботі істерику, його звільнять або відправлять до лікаря. Таку ж саму поведінку від представника творчої професії, зустрінуть розумінням та висловом: «творча людина». Історично склалося так, що актори, художники, письменники, поети і музиканти сприймаються, як особлива категорія людей, яким дозволено виходити за межі нормальної поведінки. Звичайно, що творча діяльність дозволяє відкривати очі суспільства на важливі питання, чіпляти душі людей та змінювати свідомість інших, тому так виходить, що нервові зриви – це плата творчих людей за можливість змінювати світ. Не усвідомлюючи цього, представники творчих професій жертвують собою заради духовного розвитку людства, – вважає Артур Бакулев.

Як не дати впасти

Звичайно, що творча діяльність нелегка через психологічні проблеми. Однак багатьом людям вдається вийти з череди нервових зривів та депресії, а деякі навчились балансувати між загостреннями та поліпшеннями свого стану. Тож, як бути, якщо ви або близька вам людина є творчою особистістю, яка проживає творчу кризу або страждає він нервових зривів, панічних атак або депресії?

Кожна п’ята людина на нашій планеті страждає на ті чи інші психічні розлади, і слід до таких діагнозів ставитися з належною часткою відповідальності. Адже це не просто «поганий настрій» та «пройде». Можливо, йдеться про захворювання, яке треба лікувати. Ми ж лікуємо застуду, п’ємо знеболювальні, коли болить голова. Чому ж тоді ігноруємо душевні болі?

– Якщо людина відчуває тривогу, важкість на душі або панічну атаку, а їй терміново потрібно взяти себе в руки – потрібно терміново сфокусувати свою увагу на будь-чому. Один мій клієнт починав жадібно читати етикетки на продуктах харчування, це його відволікало і допомагало відволіктися. Взагалі, я рекомендував би кожній людині, що схильна до частих тривог і зривів, знайти собі «якір» для заземлення: що завгодно, що відволікатиме від пригніченого стану. Це може бути пісня, розмова з якоюсь людиною, може, талісман – загалом, що завгодно. Але якщо «якір» перестає допомагати і тяжкий стан триває більше місяця, слід звернутися до фахівця, – радить Бакулев.

Також фахівець відзначив важливими розуміння та підтримку з боку рідних та близьких. Якщо творча людина чітко дає зрозуміти, що потребує деякий час побути на самоті, важливо дати їй бажане. В такий момент людина відпочиває від стресу. Однак в жодному разі не можна надовго залишати людину. Важлива відкрита розмова, в якій необхідно виявити хвилювання та потреби людини. Необхідно давати зрозуміти людині, що вона важлива, що вона не одна в цілому світі і, що є ті, хто можуть підтримати.

Депресія, панічні атаки або безпричинна тривога – що б ви не переживали в цю хвилину, знайте – це лише чорна смуга у вашому житті, яка трапляється з усіма. Важливо визнати проблему та наважитись поділитись своїми хвилюваннями з тими, кому ви довіряєте. Не думайте, що обтяжуєте цим когось, адже завжди знайдеться той, хто зрозуміє та щиро захоче підтримати вас. Та врешті-решт все буде добре. Ось побачите.

Читайте також: Як позбавити себе від самокритики – поради запорізької психологині.