Дуже людно було в Палаці культури «Металургів» минулої п’ятниці, де за святковими столами зібралися літні люди – ветерани «Запоріжсталі» та в цілому Заводського району Запоріжжя, щоб поспілкуватися, згадати свої бойові будні, товаришів, які не дожили до цього святкового дня…
– Сьогодні ми даруємо тут свято нашим ветеранам до Дня Перемоги, – коментує подію голова ветеранської організації заводу «Запоріжсталь», депутат Запорізької міськради нинішнього скликання Микола Сілін, – і запросили сюди учасників війни, бойових дій, всього 150 ветеранів Заводського району. Щойно ми були на вулиці Скворцова, переправі, а оскільки «Запоріжсталь» входить до Заводського району Запоріжжя, тому ми і збиралися саме в Скворцовому, відтак прибули сюди, де ветерани прийматимуть поздоровлення, добрі слова. Будуть і фронтові сто грамів, а також чудовий концерт, поставлений силами художньої самодіяльності та артистів-аматорів ПК «Металургів». Така наша данина поваги нині живучим і тим, кого вже з нами немає. Подивіться, скільки їх тут зібралося, які всі вони красиві. А ось іде наша легенда, прославлений сталевар, Герой Соціалістичної Праці Григорій Костянтинович Пометун, який був прообразом головного героя у фільмі «Весна на Зарічній вулиці».
– Я бачу, ви перебуваєте в гарному настрої, а що значить для вас День Перемоги? – запитую прославленого запорізького сталевара.
– Наше покоління, що народилося в ті буремні часи, завжди святкувало та святкуватиме це найважливіше для нас свято, бо це – все наше життя, – говорить Григорій Пометун. – У мене так склалося в житті, що мій батько пішов на фронт ще на Фінську війну в 1939 році, потім рік побув вдома, і його знову призвали. Йому вдалося пройти з боями всю війну. І вийшло так, що, коли 9 травня всі святкували Перемогу, ми отримали через день повідомлення, що мій батько був тяжко поранений, його відправили на лікування в Молдавію, там він помер і був похований у Братській могилі. Тому раніше, поки дозволяло здоров’я, я завжди їздив в село Гортопи Гортопівського району Молдавії на могилу свого батька, де поряд з ним лежать ще 170 наших визволителів: українці, грузини, узбеки, росіяни.. Вічна їм слава! Це дуже красивий монумент, знаходиться в живописному місці.
– І все ж, як ви пережили війну і чим займалися одразу після Перемоги?
– Коли почалася війна, мені було 11 років, а в 13 років, 1943-му, я вже на кузні підковував коней. Перемогу зустрів у 15 років, а коли виповнилося 16 – поїхав на навчання в Дніпродзержинське училище. Хотів стати ковалем, та доля розпорядилася по-іншому. «Будеш металургом, – сказали викладачі, – бо країні потрібна сталь». І я, дякуючи Богові, потрапив у групу металургів. Провчився 2 роки і вісім місяців, а коли мені виповнилося 18 років, нас, 40 осіб, привезли до Запоріжжя. І з 1948 року я вже нікуди не виїжджав, весь цей час працював на своєму улюбленому заводі «Запоріжсталь», де мене виростили, виховали і зробили таким, яким я є зараз.
… Дуже багато приємних слів почули цього вечора ветерани-запоріжсталівці, сидячи та спілкуючись за накритими столами. Вони почули багато теплих поздоровлень від інших заводчан-ветеранів, і, звичайно ж, дітей. Їм бажали здоров’я та довголіття директори підприємств Заводського району Запоріжжя, профспілкові лідери.
– Ви є наша совість і наша гордість, – звернувся до ветеранів-визволителів голова профкому комбінату «Запоріжсталь» Леонід Анісімов, – бо перемогли у Другій світовій війні і сьогодні, через стільки років, я хочу попросити у всіх вас вибачення за деяких наших політиків. Але ви вистояли, і, я впевнений, цього разу вистоїте! Тому хочу сьогодні в цьому Палаці «Металургів» сказати всім вам величезне спасибі за те, що ви є. Багато хто з вас «кував» цю Перемогу на фронтах, інші піднімали економічну могутність нашої держави, тим самим також наближаючи Перемогу.
Окремо Леонід Анісімов поздоровив жінок. А всім ветеранам-металургівцям наказав жити, жити і ще раз жити.
– Слава вам, захисникам нашої Батьківщини від фашизму, – звернувся він, завершуючи промову, до ветеранів, – хай живе воїн-визволитель, вихованець наступного покоління, наш радянський солдат, який відстояв європейські цінності та нашу державу!
Свято видалося дійсно сімейним, і подарунки дітей, в тому числі й цікаві номери на сцені, прикрасили його.
Євген ПАНТЕЛЕЄВ, фото Володимира Шеремета
