Запоріжці свято шанують пам’ять воїнів, що загинули смертю героїв у битвах за наше місто
Все далі і далі від нас відлуння Другої світової війни, вже майже не лишилося тих бійців, хто захистив наш край від нацистів, але пам’ять про них буде вічно жива
Запоріжжя опинилось у війні
22 червня 1941 року весь народ піднявся на захист своєї Батьківщини. Десятки тисяч запорожців пішли на фронт, а у містах та селах Запорізької області створювалися винищувальні батальйони, загони народного ополчення.
Готуючись до захисту рідної землі, жителі нашого краю працювали на спорудженні оборонних укріплень. Сотні тисяч жінок, молоді, людей похилого віку рили протитанкові рови, окопи, траншеї, будували бліндажі для спостережних пунктів.
Йшла підготовка і до боротьби в тилу ворога, який швидко просувався вглиб нашої території. До моменту вторгнення гітлерівців на територію області була підготовлена розгалужена мережа підпілля, а також сформовано 28 партизанських загонів, які налічували 800 осіб.
З наближенням нацистів до міста Держкомітет оборони поставив завдання: вивезти вглиб країни цінне обладнання, встановлене на найбільших підприємствах. Тож Червона армія півтора місяця утримувала лівий берег Дніпра, і за цей час лише із «Запоріжсталі» було вивезено 9600 вагонів з обладнанням. Це був справжній подвиг: під артобстрілами, під бомбардуванням люди демонтували важкі верстати, пакували вузли машин, вантажили їх на платформи, маркували, складали монтажні схеми. Всього з металургійних підприємств Запоріжжя на Урал і в Сибір було відправлено 320 тис. тонн вантажів у 16 тис. залізничних вагонів.
Оборона міста
Гітлерівське командування чудово розуміло економічне і стратегічне значення Запорізького промислового вузла, тому сконцентрувало тут великі ударні сили, розраховуючи з ходу захопити місто і вийти на оперативний простір Лівобережжя.
Так, 18 серпня 1941 року гітлерівці, кинувши на прорив танки і моторизовані війська з метою раптового захоплення ДніпроГЕС і греблі, по якій розраховували ввірватися в місто, прорвали оборону на захід від Запоріжжя на вузькій ділянці фронту. По мосту через старе русло Дніпра ворогу вдалося прорватися на Хортицю, наблизитися до ДніпроГЕС і почати гарматно-мінометний обстріл його захисників.
Перед загрозою, що гітлерівці зможуть увірватися на Лівий берег, було вирішено вивести з ладу Дніпровську дамбу. Так були висаджені у повітря залізничний міст через нове русло Дніпра і частково гребля.
Очевидці події розповідали, що пролунав страшний вибух. Ділянка греблі ДніпроГЕС приблизно 120 на 10 м була знищена. Внаслідок цього з пролому греблі вирвався гігантський водний вал заввишки більше 10 м. Убивча хвиля прокотилася від Запоріжжя до самого Нікополя і буквально змела з лиця землі навколишні села. У самому обласному центрі стрімка течія йшла аж до проспекту.
Так, було змито кілька ворожих переправ, потоплено багато нацистських солдатів, але загинули і місцеві жителі, і червоноармійці, які ще обороняли острів Хортицю. Загинули і наші бійці, які перебували в Канівських та Біленьковських плавнях.
Проте так змогли стримати наступ ворога ще на 45 днів, а за цей час устаткування запорізьких підприємств повністю вивезли на Схід. І тільки після цього Червона армія залишила місто.
Окупація та опір
Окупація міста Запоріжжя нацистськими військами тривала 2 роки і 10 днів.
Як і всюди, куди ступала нога загарбника, на Запорізькій землі ворог встановлював, так званий, «новий порядок». Він означав масові страти людей, примусові роботи, вигнання молоді на рабську роботу до Німеччини. Так, 24 березня 1942 року окупанти розстріляли за містом 3700 чоловік – старих, жінок і дітей. Усього в Запоріжжі від рук окупантів загинуло 44 тис. мирних жителів і військовополонених. За 2 роки окупації на примусові роботи було вивезено в Німеччину 58 тис. чоловік.
Та попри все патріоти нашої землі, герої-підпільники, як могли, шкодили ненависному ворогові. Тож не дали результатів всі зусилля німців хоча б частково відновити ДніпроГЕС. Незважаючи на найсуворішу охорону і тюремний режим, часто виявлялися ушкодженими кабелі та розбите устаткування. Та за кожною дією патріотів йшли арешти, катування, розстріли. Із 3 тис. військовополонених, які працювали на відбудові ДніпроГЕС, живими залишилися тільки 17 чоловік.
Навесні і влітку 1942 року патріотичні підпільні групи виникли майже на всіх підприємствах Запоріжжя, а також у робочих селищах ім. Горького, Зеленому Яру, на станції Запоріжжя-ІІ. На організаційних зборах було створено керівне ядро за назвою «Ревком». Спираючись на підтримку патріотів, підпільники вели серед населення антинацистську агітацію, поширювали прийняті по радіо зведення радянських інформбюро, а також видрукувані листівки, влаштовували диверсії на підприємствах, зокрема, зірвали пуск відновлюваної домни, звільняли військовополонених червоноармійців, збирали і ховали зброю.
Звільнення Запорізького краю
Розвиваючи наступ на ворога та визволяючи Україну 14 вересня 1943 року війська Червоної армії вступили на територію Запорізької області. Нацисти тоді будь-якою ціною хотіли утримати Запоріжжя, адже для них це був ключовий кордон при захисті ще окупованих Криму та Криворіжжя. Не випадково Гітлер прибув сюди ще в лютому 1943 року, щоб визначити оборонну смугу і переформувати фронти. А у вересні нацистський фюрер знову сюди приїхав. Він вимагав від командувача групою армій «Південь» фельдмаршала Манштейна будь-якою ціною утримувати Запоріжжя, Мелітополь та інші вузли їхнього опору.
Проте зупинити радянські війська було вже неможливо. З’єднання Південно-Західного фронту генерала Р.Я. Малиновського впритул підійшли до Запоріжжя.
Форсування Дніпра
23-25 вересня почалося форсування Дніпра між Дніпропетровськом і Запоріжжям. Радянські воїни, що просувалися на запорізькому напрямку, зустріли запеклий опір нацистів, що створили укріплений запорізький плацдарм довжиною близько 40 км і глибиною до 20 км. Гітлерівці зосередили тут 35 тис. солдатів і офіцерів, близько 600 гармат і мінометів, 200 танків і штурмових гармат. 10 жовтня 1943 року війська лівого крила Південно-Західного фронту (командуючий генерал Р. Я. Малиновський) у складі 3 армій і 3 корпусів перейшли в наступ. Ударне угрупування фронту підтримувала 17 повітряна армія, якою командував генерал В. А. Судець.
Нічний штурм міста
На військовій раді за участю видатного радянського полководця А.М. Василевського було вирішено взяти Запоріжжя нічним штурмом. Вперше в історії воєн було застосовано такий штурм великого міста за участю значних танкових сил.
Тож ввечері, 13 жовтня 1943 року, о 22 годині розпочався 10-хвилинний артналіт. А потім… В бік нацистів були спрямовані потужні промені зенітних прожекторів, увімкнені фари, додаткові освітлювальні прилади на всіх танках. Запрацювали сирени, всілякі шумові пристрої. І – в атаку!
Потужний удар приголомшив нацистів, але вони оборонялися із запалом приречених.
Наші танки увірвалися в місто і зайняли Південне селище. Попереду всіх був танк лейтенанта Н.Л. Яценко. Екіпаж бойової машини підбив 4 ворожі танки, знищив кілька вогневих точок та понад сотню гітлерівських вояків. На світанку 14 жовтня екіпаж Яценко заволодів мостом через річку Московку і тим самим відкрив нашим військам шлях далі в місто. Врешті-решт вороги підбили машину, вона загорілася, та важко поранені танкісти билися до останнього подиху.
Вдень 14 жовтня радянські війська цілком очистили лівобережну частину міста і вийшли до Дніпра. У боях нацисти втратили убитими близько 23 тис. солдатів і офіцерів, 160 танків і самохідних знарядь, 430 гармат, мінометів і багато іншої техніки.
Місто Запоріжжя звільняли:
- армія генерал-майора А.І. Данілова;
- 3-тя гвардійська армія генерал-лейтенанта Д.Д. Лелюшенко;
- 8-а гвардійська армія генерал-лейтенанта В.І. Чуйкова;
- 17-а повітряна армія генерал-лейтенанта авіації В.А. Судця;
- 2-й танковий корпус;
- 1-й гвардійський механізований корпус.
Перед штурмом Запоріжжя були звільнені Бердянськ, Гуляйполе, Пологи, Оріхів, Токмак. 23 жовтня війська під командуванням генерал-полковника Ф. І. Толбухіна звільнили Мелітополь. Запеклі бої в нашому краї тривали ще до 8 лютого 1944 року, коли гітлерівців вигнали з останнього Кам’янсько-Дніпровського району області.
Відбудова Запоріжжя під обстрілами
Звільнена від нацистів лівобережна частина міста являла собою суцільні руїни. Особливо постраждали підприємства чорної і кольорової металургії. Будівлі мартенівського і прокатного цехів «Запоріжсталі» були висаджені в повітря, доменні печі зруйновані, з під’їзних залізничних колій зняті рейки. Попіл і купи руїн залишилися на місці коксохімічного, вогнетривного, магнієвого та інших заводів.
Втрати житлового фонду «Запоріжсталі» склали 98%. Загалом, окупанти знищили в Запоріжжі 126 підприємств, зруйнували 900 тис. кв. м житлової площі, а це 2/3 всієї житлової площі міста. Повністю були зруйновані комунально-побутові підприємства, міський транспорт, культурно-просвітні установи, школи, інститути та інше. Місто залишилося без води і світла.
Тож одразу після звільнення трудящі приступили до відновлення міста. Але якийсь час (жовтень-грудень 1943 р.) нормалізація життя в ньому і відродження зруйнованого господарства ускладнювалися тим, що лінія фронту усе ще проходила через Запоріжжя. Розгромлені на лівобережжі, гітлерівці зміцнилися на правому березі Дніпра і піддавали місто артилерійському обстрілу.
Звільнення Хортиці та правого берега
Радянські воїни зробили все можливе, щоб не допустити повного знищення ДніпроГЕС. Так, перед ними було поставлено завдання – взяти Хортицю, захопити плацдарм на правому березі Дніпра північніше міста і перешкодити нацистам підірвати греблю. Тож у ніч з 25 на 26 жовтня 60-а, 203-я та 244-а гвардійські стрілецькі дивізії форсували Славутич біля греблі ГЕС, захопивши плацдарм на правому березі. Протягом місяця йшли кровопролитні бої. А наприкінці листопада війська 6-ї армії форсували Дніпро в районі села Разумовка. Лише під загрозою оточення в ніч з 29 на 30 грудня 1943 року ворог відступив.
Нагадуванням про криваві бої служать тепер численні пам’ятники: стела на місці нічної переправи через Дніпро, застиглий на п’єдесталі танк на площі Університетській, вічний вогонь на площі Свободи, Скорботна мати на правому березі Дніпра.
Для увічнення пам’яті радянських воїнів, що загинули в боях за греблю, на могилі Невідомого солдата з головного входу в гідростанцію споруджений пам’ятник. Сотні радянських воїнів за мужність, виявлену при форсуванні Дніпра, були нагороджені орденами і медалями, а 100 з них визнані гідними звання Героя Радянського Союзу. Командирам 866-го винищувального авіаполку П. М. Іванову, авіаційної ескадрильї гвардії старшому лейтенанту И. Н. Ситову, командиру роти, старшому лейтенанту В. І. Істоміну; групі розвідників – гвардії лейтенанту К. Е. Парамонову, старшому сержанту П. І. Галяткину; рядовим – К. Т. Великому та С. М. Смоленському це високе звання дали посмертно.
Ми – пам’ятаємо!
На фронтах Другої світової війни мужньо боролися десятки тисяч запоріжців. Їхні ратні подвиги були високо оцінені державою. Запорізька область має 118 своїх Героїв Радянського Союзу.
Запоріжці свято шанують пам’ять радянських воїнів, що загинули смертю героїв у битвах за наше місто. У Запоріжжі встановлено понад 40 пам’ятників, у т.ч. меморіальний комплекс на братській могилі солдат та офіцерів, що загинули при форсуванні Дніпра в районі Дніпрогесу, а також пам’ятник воїнам, що форсували Дніпро південніше міста; військовий меморіальний цвинтар, Алея Слави; пам’ятники робітникам, що загинули під час війни, установлені на території «Запоріжсталі», Запорізького титано-магнієвого комбінату та Електровозоремонтного заводу.
Фронт відсувався усе далі на захід, а місто, де після окупації залишилося лише 65 тис. населення, мало жити далі, відродившись із руїн.
Читайте також: Історії запорізьких героїв, які чекали своєї перемоги 1418 днів та ночей
