5 травня 2020 року Олександру Олексійовичу Медку виповнилося б 68 років

Багато це чи мало? Для пересічної людини – мало, а для митця, який стояв у зеніті досягнень і звершень – надто мало.

Дорога до Храму Поезії завжди має свої кострубаті повороти, а відкривається, коли ти вже проминеш і вік Христа, і вік молодості, і з Мудрістю станеш на рівних. Саме таким увійшов у моє творче життя Олександр Медко. І з першого знайомства я назвала його «наш мудрець».

Невисокий на зріст, але привабливий, мовчазний, поміркований, далі – дієвий…

З коментарів прихильників його творчості: «Особистість (художник, поет, мислитель).

Для нас, членів Спілки письменників Запорізької області, – поводир у часи затемнення і непевності. За короткий час перебування на посаді голови НСПУ Запорізької області Олександр Олексійович Медко зробив прорив як самої спілки, так і власних здобутків у літературі. 2 великих проєкти: «Письменники Запорізького краю: антологія творів кінця ХХ – початку ХХІ ст.» (2017) та «Література Запорізького краю: хрестоматія творів кінця ХХ – початку ХХІ ст.»(2019), за останні 2 роки. Тісна співпраця з владними структурами: депутатським корпусом Запорізької облради та ЗОДА, дозволили запорізьким письменникам дати крила новим книгам. 2018 року – 11, а 2019 вже – 16, при постійному сприянні видавництва «Дике Поле». Численні зустрічі з читачами, студентами, учнями, творчі звіти – це той поступ, який давав нам, письменникам, надію на потрібність українського слова для суспільства.

Як взяти висоту?

Говорять, що Медка читати важко, бо більшість людей перебувають не в бутті, а в побуті. А Олександр Медко дозволяв собі спілкуватися з філософським феноменом Геракліта, Шекспіра, Джона Донна чи Біблійними вченнями і ще тим безміром світу, до якого треба дорости.

Назви його книг «Буття і порожнеча», «Категорія SACRUM», «Про природу» говорять, що все відбувається на сакральному внутрішньому просторі «Хори», а у нього на просторі свого життя.

Збірка віршів «Хора» стала визначальною у творчості поета. За неї він отримав звання лауреата літературно-мистецької премії ім. Пантелеймона Куліша за 2019 рік.

Його вірші – це світлини запорізьких краєвидів, які відбивають у собі планетарну драму і водночас – гармонію. А мені хочеться закричати йому на той світ: «Сашо, а драма Всесвіту таки почалася, твоїми визначеннями!»:

Боже, що коїться? Боже, спаси!

Наче останні вселенські часи.

Все на продажу, стрімке божевілля –

воля без Бога – безмежне дозвілля.

Вольному – воля, продажному – продаж,

стаду – колючий паркан – огорожа.

——————————-

Це неможливо – квітує руїна.

Вольна, як смерть, підневільна країна.

Олександр Медко стверджував: «Душа людини безсмертна, вона повертається на землю, і це є той основний закон, який побутує в Космосі – розуміння світобудови. Ми створюємо самі себе. Це складний процес творення, але, скажу чесно, це працює. Дай вам Бог, щоб ви створювали себе, і щоб це творіння було високого ґатунку.»

«Це – я, це – кров моя, а ось – безсмертне слово:

гармонії божественна спіраль.

Все від щедрот, від серця, бо спадкове –

і щільність плоті, і вселенська даль.

Все дав, щоб я почув, побачив і поринув

у пам’яті безмежну глибину,

у колективну підсвідомість плину,

в надмірність струму – думку потайну.

Це як червоні кров’яні тільця у крові –

від роду і народу похідні.

Не я міркую в океані мови,

А мова мислить океаном у мені.»

Україна – як частина Європи

Він бачив початок нового поступу України вперед, до нового, сучасного… Тому відболів йому і Майдан, і Донбас із біженцями, яких обігрівав у своєму домі.

«Земле моя – в степи проміння б’є.

Та щось на серці холодно і голо.

Оспівую, звеличую тебе

Я перерізаним війною горлом»

Дружба

Дружити – це прийти на допомогу, коли тільки ти зможеш, бо ти мусиш… Я точно знаю, саме так. Не допомоги просила в тяжкі хвилини, а, просто, розуміння, обов’язковості (бо завжди відповідально ставлюсь до всього). А він, не роздумуючи, зробив вчинок і став на сторожі свого і мого життя. У якому вже не йшов – біг, летів, як на гору, з останнього подиху, але з наміром творити світ, бо він мусить бути мудрим і прекрасним. Як і його велике кохання до дружини.

Кохання

«Свій – чужий?!» – цей позивний між ними, Олександром і Олександрою стояв, як вартовий, у їхньому часі. Передаючи азбукою катакана і хірагана, якою записував радіоповідомлення, коли служив на Курилах. З ним пішов у Вселенну.

Олександр Медко – великий і ще не відкритий…

Я вивіряв у цю вечірню мить:

І що воно, і як воно болить.

Могутнє серце, пам’яті руїна,

Сплетіння сонячне – моя – країна.

Читайте також: