5 травня 2020 року Олександру Олексійовичу Медку виповнилося б 68 років
Багато це чи мало? Для пересічної людини – мало, а для митця, який стояв у зеніті досягнень і звершень – надто мало.
Дорога до Храму Поезії завжди має свої кострубаті повороти, а відкривається, коли ти вже проминеш і вік Христа, і вік молодості, і з Мудрістю станеш на рівних. Саме таким увійшов у моє творче життя Олександр Медко. І з першого знайомства я назвала його «наш мудрець».
Невисокий на зріст, але привабливий, мовчазний, поміркований, далі – дієвий…
З коментарів прихильників його творчості: «Особистість (художник, поет, мислитель).
Для нас, членів Спілки письменників Запорізької області, – поводир у часи затемнення і непевності. За короткий час перебування на посаді голови НСПУ Запорізької області Олександр Олексійович Медко зробив прорив як самої спілки, так і власних здобутків у літературі. 2 великих проєкти: «Письменники Запорізького краю: антологія творів кінця ХХ – початку ХХІ ст.» (2017) та «Література Запорізького краю: хрестоматія творів кінця ХХ – початку ХХІ ст.»(2019), за останні 2 роки. Тісна співпраця з владними структурами: депутатським корпусом Запорізької облради та ЗОДА, дозволили запорізьким письменникам дати крила новим книгам. 2018 року – 11, а 2019 вже – 16, при постійному сприянні видавництва «Дике Поле». Численні зустрічі з читачами, студентами, учнями, творчі звіти – це той поступ, який давав нам, письменникам, надію на потрібність українського слова для суспільства.
Як взяти висоту?
Говорять, що Медка читати важко, бо більшість людей перебувають не в бутті, а в побуті. А Олександр Медко дозволяв собі спілкуватися з філософським феноменом Геракліта, Шекспіра, Джона Донна чи Біблійними вченнями і ще тим безміром світу, до якого треба дорости.
Назви його книг «Буття і порожнеча», «Категорія SACRUM», «Про природу» говорять, що все відбувається на сакральному внутрішньому просторі «Хори», а у нього на просторі свого життя.
Збірка віршів «Хора» стала визначальною у творчості поета. За неї він отримав звання лауреата літературно-мистецької премії ім. Пантелеймона Куліша за 2019 рік.
Його вірші – це світлини запорізьких краєвидів, які відбивають у собі планетарну драму і водночас – гармонію. А мені хочеться закричати йому на той світ: «Сашо, а драма Всесвіту таки почалася, твоїми визначеннями!»:
Боже, що коїться? Боже, спаси!
Наче останні вселенські часи.
Все на продажу, стрімке божевілля –
воля без Бога – безмежне дозвілля.
Вольному – воля, продажному – продаж,
стаду – колючий паркан – огорожа.
——————————-
Це неможливо – квітує руїна.
Вольна, як смерть, підневільна країна.
Олександр Медко стверджував: «Душа людини безсмертна, вона повертається на землю, і це є той основний закон, який побутує в Космосі – розуміння світобудови. Ми створюємо самі себе. Це складний процес творення, але, скажу чесно, це працює. Дай вам Бог, щоб ви створювали себе, і щоб це творіння було високого ґатунку.»
«Це – я, це – кров моя, а ось – безсмертне слово:
гармонії божественна спіраль.
Все від щедрот, від серця, бо спадкове –
і щільність плоті, і вселенська даль.
Все дав, щоб я почув, побачив і поринув
у пам’яті безмежну глибину,
у колективну підсвідомість плину,
в надмірність струму – думку потайну.
Це як червоні кров’яні тільця у крові –
від роду і народу похідні.
Не я міркую в океані мови,
А мова мислить океаном у мені.»
Україна – як частина Європи
Він бачив початок нового поступу України вперед, до нового, сучасного… Тому відболів йому і Майдан, і Донбас із біженцями, яких обігрівав у своєму домі.
«Земле моя – в степи проміння б’є.
Та щось на серці холодно і голо.
Оспівую, звеличую тебе
Я перерізаним війною горлом»
Дружба
Дружити – це прийти на допомогу, коли тільки ти зможеш, бо ти мусиш… Я точно знаю, саме так. Не допомоги просила в тяжкі хвилини, а, просто, розуміння, обов’язковості (бо завжди відповідально ставлюсь до всього). А він, не роздумуючи, зробив вчинок і став на сторожі свого і мого життя. У якому вже не йшов – біг, летів, як на гору, з останнього подиху, але з наміром творити світ, бо він мусить бути мудрим і прекрасним. Як і його велике кохання до дружини.
Кохання
«Свій – чужий?!» – цей позивний між ними, Олександром і Олександрою стояв, як вартовий, у їхньому часі. Передаючи азбукою катакана і хірагана, якою записував радіоповідомлення, коли служив на Курилах. З ним пішов у Вселенну.
Олександр Медко – великий і ще не відкритий…
Я вивіряв у цю вечірню мить:
І що воно, і як воно болить.
Могутнє серце, пам’яті руїна,
Сплетіння сонячне – моя – країна.
Читайте також: