Нещодавно театр-студія «Пігмаліон» презентував виставу «Хлопчик-Укропчик» у Запорізькому обласному центрі молоді. В основу лягла казка відомого у Запоріжжі письменника Олександра Виженка.
Виставу відвідало більше 150 чоловік. І якщо ви пропустили прем’єру – не засмучуйтеся! Її подивитися можна буде у жовтні в обласному художньому музеї та на цьогорічній Книжковій толоці.
Як Богдан Самойлов, засновник і режисер театру-студії «Пігмаліон», бачить подальше творче життя театру і його акторів, над чим працює зараз, він розповів газеті «Запорозька Січ».
– Богдане, розкажіть про ваш театр, коли був створений, який маєте репертуар?
– Театр-студія «Пігмаліон» – це молодий театр, створений у травні цього року, тобто ми існуємо лише п’ять місяців. Але у склад входять актори, яких я знав давно, грав з ними в інших молодіжних театрах. Ми не тільки займаємося виставами, але й відточуємо акторську майстерність, працюємо над дикцією, артикуляцією, вдосконалюємо ази ораторського мистецтва. В репертуарі є казки різних народів світу, а також дорослі спектаклі як нашої, так і зарубіжної літератури.
– Творчий сезон відкрився вашим дебютним спектаклем. Це був цілеспрямований вибір або раптове натхнення? Що давалося легко, а над чим ще доведеться попрацювати? Якісь винесли уроки з першої вистави?
– Декілька місяців тому актор і письменник Олександр Виженко, котрий саме написав чудову казку «Хлопчик-Укропчик», запропонував нам поставити за нею виставу. Ми прочитали казку, та захопилися історією маленького хлопчика, який заради своєї родини стає справжнім героєм! Тому погодились, і одразу почали над нею працювати.
Казка одразу почала даватись нам легко, тому з труднощами ми не зыткнулися. Олександр Виженко разом з Центром мистецтв «Арт-Простір» виграв грант «Ми – це місто» від ПАО «Запоріжсталь» на видання книжки та витрати, пов’язані з виставою. Саме на ці кошти для нас пошили костюми та закупили матеріали, з яких власноруч виготовили декорації.
Під час підготовки вистави нас постійно підтримував та сприяв нашій діяльності «Арт-Простір», за що ми надзвичайно вдячні директору центру Ігорю Гармашу. Так трапилося: коли ми вже були готові явити публіці нашу виставу, це співпало з початком нового творчого сезону в Обласному центрі молоді. До речі, саме там зазвичай відбуваються наші репетиції. Тож, само собою, ми показали прем’єру вистави на сцені центру.
– Ваш головний герой – хто він? Чи задоволені роботою акторів? Який є відсоток свободи, імпровізації в їх виступах?
– Наш головний герой – Хлопчик-Укропчик, який народився при чарівних обставинах. Його матінка – тендітна українська дівчина. А батько – земна сила, бо народився він зі сліз дівчини та зернинки укропу, який вона в той момент саджала в городі. Спочатку Хлопчик-Укропчик не підозрює, що з його матінкою трапилось лихо – її вкрав ведмідь Топтихан. Коли він про це дізнається, то вирішує її рятувати.
У мандрівці в пошуках матінки йому допомагає горобчик, вони зустрічаються з іншими персонажами, які по-своєму допомагають їм, а також борються з негативними персонажами. Під час вистави відбувається становлення героя. З маленького сором’язливого хлопчика він перетворюється на впевненого у власних силах героя. І врешті-решт – перемагає.
Я дуже задоволений роботою моїх акторів. Всі ми різні за віком і фахом, деякі з нас ще навчаються у школі, деякі вже працюють. Все це допомагає нам створювати неповторні роботи, бо на одну і ту ж річ ми дивимося з різних сторін. Головне – все це з’єднати в єдину гармонійну виставу. Гадаю, нам це вдалося!
Кожну сцену ми репетируємо багато разів, аби відточити свою майстерність, щоб не просто грати ролі, а проживати їх на сцені. Я вважаю, якщо актор у виставі імпровізує в канві сюжету, – це лише робить спектакль більш живим. Головне – аби інші актори не розгубилися та імпровізували у відповідь.
– Богдане, що саме для вас театр? Які твори літератури допомогли у формуванні вашого смаку? Виступаєте тільки як режисер або реалізуєте себе в різних іпостасях?
– Театр для мене, по-перше, це храм духовних цінностей. По-друге, – місце, де я можу не приховувати свої почуття, як у повсякденному житті, а бути собою, втілювати у життя різні літературні твори, де я завжди залишаю частину себе.
У театрі займаюсь різноманітною діяльністю: виступаю як актор, режисер-постановник, звукорежисер, разом з акторами створюю декорації до вистави. Ще в нашому колективі є хореографи та художники, які залюбки допомагають під час підготовки спектаклів.
Ще з дитинства захоплювався різними літературними творами. Це, наприклад, «Лісова пісня» Лесі Українки, «Украдене щастя» Івана Франка, «Пігмаліон» Бернарда Шоу та «Портрет Доріана Грея» Оскара Уальда. Також мені завжди було цікаво дивитися театральні постановки, спостерігати, як грають актори, як за одну хвилину на їхньому обличчі може промайнути цілій спектр емоцій. Театр дає прекрасний шанс приміряти на себе різні образи, характери та навіть епохи.
– На кого спрямоване ваше мистецтво? Ви орієнтувалися на якогось конкретного глядача? Вже показували виставу в школах та інтернатах, як планували?
– Наше мистецтво направлене на всіх, хто прагне духовно розвиватися та пізнавати разом з нами життя у різних його проявах. Адже спектакль, навіть казковий – це яскрава ілюстрація людських вчинків, почуттів та того, який вплив люди мають одне на одного, природу та Всесвіт. У наших глядачів немає обмежень за віком, тому що ми плануємо і надалі створювати дитячі вистави. Але також хочемо працювати над серйозними дорослими спектаклями.
– Як складається подальша співпраця з Олександром Виженком, чи є нові задумки? У Запоріжжі є хороші автори, які пишуть для театру? Що в творчих планах?
– З Олександром Виженком продовжуємо співпрацювати. Адже попереду в нас ще виступи з «Хлопчиком-Укропчиком» у школах та інтернатах. Він як професійний актор з багаторічним досвідом та автор казки допомагає нам у творчих пошуках. Ми разом працюємо для того, аби наші маленькі глядачі поринули у справжню українську казку, де простий хлопчик перемагає, як на перший погляд здається, непереборне зло. Ця казка вчить дітей бути мужніми, вірити в дива, а ще в те, що можливо подолати будь-яку біду, якщо не падати духом і шукати сили не десь далеко, – а на рідній землі.
Зазначимо, що театр-студія «Пігмаліон» відкритий для співпраці з талановитими запорізькими авторами. Зараз у планах режисера і акторів продовжувати роботу над виставою, шліфувати акторську майстерність, а також продовжувати показувати «Хлопчика-Укропчика» запорізькій малечі.
Є думка
Як розповів Олександр Виженко, «Хлопчик-Укропчик» – це наш, український герой-патріот.
– Саме життя, драматичні події в Україні, свідками яких ми всі стали в останні три роки, подарувало мені Хлопчика-Укропчика, – говорить Олександр. – Він прийшов дуже вчасно для мене особисто, рідних і друзів, і вірю, що й для цілої Батьківщини. Життя вчить кожну свідому людину, кожного з нас, головному: як важливо цінувати тепло родинного кола, берегти злагоду, нести у світ дружність – цеглинку для добробуту громади. А коли виникає потреба, то розумом своїм, силою духа свого ставати на захист всього того, що для тебе є дорогим і священним.
Теплим словом хочу згадати засновників соціального конкурсу із Запоріжсталі, які повірили у проект і надали грант, щоб «Хлопчик-Укропчик» прийшов книгою та виставою до запорізьких дітей з інтернатів і спеціалізованих дитячих закладів. Спасибі кажу і друзям з театру-студії «Пігмаліон», які натхненно працюють над виставою «Хлопчик-Укропчик».
У серці своїм несу любов і повагу до художника з Маріуполя пана Євгена Сенсуаліса, котрий талановито явив нашим очам Хлопчика-Укропчика, його побратима горобчика Чубрика і всіх-всіх героїв казки.
Їй-бо, добра і вчасна казка пришла у наш український мистецький світ. Кажу, як відчуваю, бо ніколи не був хвальком. У добрий путь, Хлопчику-Укропчику! У тебе є багато вірних і відданих друзів. Разом ми здолаємо всі труднощі і зробимо нашу неньку-Україну квітучим садом, де кожній людині живеться радісно і мило.