Черновол Дмитро Володимирович, начальник караулу ДПРЧ-3, майор служби цивільного захисту ГУ ДСНС України у Запорізькій області, служить у ДСНС вже двадцять років. За цей час чого тільки не було в житті рятувальника та, звісно, найцінніші спогади про ті події, коли гуртом, завдяки згодженій роботі вдавалося локалізувати найнебезпечніші пожежі.
У 1999 році країна переживала складні часи: великі підприємства скорочували штат чи просто закривалися. Дмитро саме повернувся з армії. Планів влаштовуватися на завод хлопець, власне, й не мав, та навіть якщо б захотів, йти було нікуди. Нагода потрапити в пожежну охорону трапилася сама собою, більш того – це була мрія дитинства: гасити пожежі, рятувати людей. Рідний дядько Дмитра був пожежником і, дивлячись на нього, хлопець хотів бути таким же мужнім, та звісно, не могли не тішити перспективи покататися на пожежній машині.
Бажання сильніше за переживання
У 1999 році Дмитро Черновол потрапив до ДПРЧ-3, але тоді ще не знав, що наступні двадцять років служби будуть тісно з нею пов’язані. Не знав хлопець і того, скільки пожеж доведеться загасити, скільки життів врятує… Та, власне, й сьогодні не знає – ніколи рятувальникам цього робити. Служба…
До рядів пожежної охорони Дмитро вступив рядовим. І досі, вже будучи майором, він пам’ятає свій перший виклик.
– У першу ж добу роботи трапився мій перший виклик, – пригадує майор служби цивільного захисту. – Пожеж у ті часи було багато. Зараз інспекція сумлінно працює, більше встановлено протипожежних систем. А тоді приїхали серед ночі – палала квартира на другому поверсі двоповерхового будинку. Дім – дранка, обкладена цеглою з оштукатуреними стінам. Загоряння сталося на кухні – загорівся холодильник. Коли ми зайшли в квартиру, рятувати було вже нікого – люди загинули прямо під дверима власної квартири. На жаль, сусіди пізно побачили займання.
Незважаючи на такий складний перший робочий день, Дмитро не мав намірів полишати службу: він розумів усі складності й був готовий їх долати, щоб допомагати тим, хто цього потребує. Можливо, перші дні служби давалися не дуже важко, адже ще під час служби в армії, у 1997 році, хлопець потрапив до міста Дніпра, де брав участь у рятувальній операції. Тоді разом з товаришами за службою Дмитро потрапив на обвал будинку й мав розбирати завали. Було все: від важкого фізичного навантаження до морального, адже на місті трагедії із завалів хлопці діставали невинних жертв.
За крок від негод
За роки служби було все: пожежі, аварії, інші надзвичайні ситуації. Було багато людського горя, були й сотні врятованих життів. Найбільше у свідомості відкладаються випадки, коли «ледь не», коли «за крок над прірвою», коли навіть секунда грає вирішальну роль…
Так, у 2002 році Дмитра разом з іншими рятувальниками направили на виклик на ДОК-2 (деревообробний комбінат) на вулиці Каховській.
– Тоді заводи розбирали, зварювальники вирізали весь метал, – пригадує Дмитро Черновол. – З маленької іскри вночі відбулося масштабне займання. Приїхавши, ми обстежили цех: було задимлення, але полум’я ми не бачили. Ми не могли потрапити далі всередину – все було зачинено. Потрібно було заходити знизу, з підвалу, й дивитися, що відбувається там, щоб не допустити розповсюдження пожежі.
– Дві людини пішли на пожежний гідрант, а весь караул підігнав машину, щоб тросом відчинити металеві двері. Хлопці підійшли, зачепили трос. Товариші за службою пішли вперед, а Дмитро разом з водієм відходив останнім від дверей.
Саме в цей час стався вибух. Це був балон. Дмитро з водієм почали бігти що є сили. Та в ці хвилини боковим зором Дмитро побачив й усвідомив, що біжить він, перебираючи у повітрі ногами. Вибухова хвиля відкинула його на кілька метрів.
Крім того, під час вибуху на другому поверсі будівлі з вікон повибивало величезні рами з решітками. Дивом автомобіль затримав металевий куток, який летів прямо в бік хлопців, й Дмитра з товаришем лише прибило до землі дерев’яними брусами від лутки. Обійшлися лише синцями.
Після цього командир відділення пішов на другий поверх з пожежним стволом, Дмитро був на підлозі. Піднявшись, рятувальники на секунду завмерли: справа від них лежали ще 4 вибухонебезпечні кисневі балони, зліва – ще шість, один з яких і вибухнув, відкинувши хлопців хвилею. На додачу посеред цеху на дерев’яній підлозі стояло ще два балони, а навколо них – палаюче кільце вогню.
– Потрібно було діяти, – пригадує Дмитро. – Ми побачили, що балони нагрілися до яскраво-червоного кольору, тому прийняли рішення охолоджувати їх. Друге відділення в цей час подало воду від пожежного гідранту. Зрештою, незважаючи на всі складнощі, ми вдало ліквідували пожежу. А найприємніше – саме у цю ніч у мене народився син.
Дмитро зізнається – новоспеченій матусі про чергування одразу не розповів, не став турбувати. Хоча через кілька років все ж зізнався. Дружина Дмитра також працює у пожежній охороні на «101», тож все сприймає з витримкою, розумінням і, звісно, підтримує його.
Зберегти найцінніше
Звісно, окрім важких операцій з вдалим завершенням у пам’яті кожного рятувальника залишаються випадки, коли вдалося зберегти найцінніше – людське життя.
Найбільша евакуація за всі роки служби Дмитра сталася у 2015 році, під час пожежі гуртожитку на вулиці Металургів.
– Літо. Спека. Нас викликали прямо з пожежі на підмогу другої частини. Приїхавши, я з командиром відділення почав проводити розвідку. Начальник другої частини тим часом вже почав евакуацію людей з задимленої, небезпечної будівлі. Ми також почали евакуювати мешканців: заходили у будівлю в кисневих апаратах з масками, давали додаткову маску постраждалим, виводили їх на сходовий майданчик, та за допомогою триколінних сходів мої товариші витягали їх прямо з вікон. Складнощі були в тому, що літні люди були заслабкі, а то й зовсім не могли ходити, тож ми з хлопцями виносили їх на руках. Завершивши евакуацію, я вирішив обійти будівлю. З протилежного боку, у вікнах верхнього поверху я побачив полум’я, яке почало досягати горища. Було вирішено підігнати авто, й за допомогою лафетного ствола загасити вогонь. Ми повідомили товаришам, які працювали всередині, що буде тепловий удар, та почали гасіння. Буквально за дві хвилини ми локалізували пожежу. Хлопцям на нижніх поверхах залишилося притушувати невеликі осередки займання. Пожежа була небезпечна, адже було дуже сильне задимлення, та нам вдалося злагоджено спрацювати й обійтися без жертв, – пригадує рятувальник.

P.S. У роботі рятувальника величезну роль грає досвід, адже саме він підказує, як необхідно діяти в тій чи іншій ситуації. Та скільки років не пропрацюєш у службі, все ж є віра й у вищі сили.
– Звісно, я вірю в Бога. Без цього ніяк. Заходячи у палаючу будівлю, кожен ненароком його згадує, просить допомоги, щоб все завершилося добре. Важливо й самому не губитися, триматися в тонусі, й тоді все буде добре, – сказав Дмитро Черновол.
У вільний від служби час Дмитро проводить час з родиною, а також має незвичайне захоплення: він робить з гіпсокартону незвичайні картини. Процес схожий на різьблення по дереву, проте з використанням альтернативних матеріалів. Таке ноу-хау Дмитро вигадав сам: роботами прикрашає й свій будинок, й музей ГСЧС.

Щасливі випадковості, курйози та найгарніша пожежа
Будні у роботі рятувальника дуже насичені. Часто, повертаючись з виклику, хлопці їдуть не до пожежної частини, а на підмогу. А одного разу Дмитро потрапив на пожежу взагалі без виклику. Проїжджаючи повз приватний сектор, біля одного з будинків загорілося авто марки «ЛАЗ». Як виявилося, господарі їхали на море, й дорогою заїхали до родичів. Подружжя припаркувало машину біля ганку й відійшло на кілька хвилин. В авто залишилися речі та двоє маленьких дітей.
– Діти були налякані, кричали – ми мали оперативно діяти. Розбивши вікна, ми повитягали малечу. Вони були у свідомості та не встигли отримати опіки (лише у дівчинки трохи підгоріло волосся та одяг), – пригадує Дмитро Черновол.
Стаються й курйози. Дійшло якось повідомлення, що біля другого шлюзу, у воді, тримаючись за кригу, тоне людина. Приїхавши, рятувальникам довелося бігти кілька кілометрів, щоб добратися до місця.
– Для потопаючого дорога була кожна хвилина, – розповідає рятувальник. – Підібравшись ближче, ми здивовано переглянулись: у воді на хвилях покочувалося старе відро. А ми ще кричали йому: «Тримайся! Ми допоможемо!»
Ще одна незвичайна пожежа сталася на ПАТ «Запоріжкран»: у величезному цеху знаходилися великі ємності, схожі на цистерни, які занурювали у гаряче масло. Та одного разу щось пішло не так, і ця ємність запалала.
– Коли ми прибігли з другим пожежником, то на секунду завмерли, бо відкрилася незвичайна картина: величезний чан палав з усіх боків, й угору підіймалося півтораметрове полум’я. Знизу воно було схоже на величезну золоту корону. На хвильку завмерши від здивування, ми локалізували пожежу, та картина незвичного явища досі стоїть перед очима, – розповів майор.