Ветеран запорізького футболу відверто розповів і про своїх зіркових вихованців, які в різні часи здобували спортивну славу Запоріжжя
Віктор Височін народився у 1932 році в Запоріжжі. Виступав за команди «Локомотив» (Запоріжжя), «Червоний Прапор» (Іваново), «Хімік» (Дніпродзержинськ). Закінчив Дніпропетровський технікум фізкультури, Московську вищу школу тренерів, Запорізький державний педагогічний інстут. На тренерській роботі – з 1964 року. Протягом п’яти років тренував дитячо-юнацькі команди в СК «Стріла», у 1970-92 роках – тренер СДЮШОР «Металург». З гордістю називає своїми вихованцями Станіслава Вовка, Владислава Іщенка, Валентина Оверка, Валерія Самохіна, Івана Богатиря, Андрія Демченка, Андрія Каряку, Дмитра Колодіна, Олексія Куриленка та Геннадія Перепаденка.
Сім’я Височіних у 1941 році евакуювалась до Сибіру в місто Красноярськ, де й перебувала до 1949 року. Там у місцевому «Локомотиві» Віктор грав за юнаків. Коли повернулися до Запоріжжя, хлопцю було 17 років, і тут він пішов грати вже за наш «Локомотив», де на той час була гарна команда, яка виступала на першість України серед колективів, а тренером був Костянтин Рикун. У її складі були такі відомі в Запоріжжі футболісти, як Йосиф Малкін, Іван Прядко, брати Кікнадзе, Петро Тищенко, Володимир Ленгевіч, який потім став капітаном «Металурга». Та незабаром Височіна призвали в армію до Сімферополя, де він грав за Окружний будинок офіцерів у першості Збройних сил. Звідти талановитого юнака посилають в Іванівську область вчитися у військовому училищі.
Через деякий час Височін повертається до України та на позиції інсайдера продовжує грати вже в дніпродзержинському «Хіміку». Його запрошували до себе «Карпати», інші клуби, але він обрав рідне місто. Пішов на тренерську роботу в СК «Стріла», де, зокрема, виховав таких відомих футболістів, як Валерій Самохін (воротар) та Валентин Оверко (нападник), які грали потім за київське «Динамо».
Різні долі вихованців
– Як склалася подальша спортивна кар’єра Ваших перших вихованців? – запитую у тренера.
– Не зовсім гладко. Валерій Самохін був талановитим воротарем, але в основі «Динамо» знаходився в тіні Рудакова та Акімова – це воротарі високого класу. Тому Самохіна більше випускали за дубль киян. А от нападника Валентина Оверка в «Динамо» запросив сам Валерій Лобановський. Хлопець міг там стати зірковим футболістом, але характер у нього кепський і згодом його відрахували.
– А от Андрій Демченко із СДЮШОР «Металург» – як він взагалі в 90-ті роки міг потрапити в нідерландський «Аякс»?
– У 15-річному віці його запросили в Москву. Грав він і за юнацьку збірну Росії, тож хтось із «Аякса» примітив хлопця, і в 17 років його викупили. В «Аяксі» він перебував 3 роки. І до речі, наш Андрій перший в Україні володар Кубка Ліги чемпіонів, а не Андрій Шевченко, як дехто вважає («Аякс» виграв Лігу у 1995 р., а «Мілан» – у 2003-му, – авт.). Демченко, звичайно, і грав у складі «Аякса» недовго, але грав, і Лігу чемпіонів вони виграли. Школа футболу там хороша, Андрій грав поруч із великими футболістами, у яких можна було чомусь повчитися. Та й повернувся він до Запоріжжя в гарній фізичній формі. Скажу, що в «Металурзі» Ігоря Дворецького (власник клубу – авт.) йому платили дуже багато – близько 25 тисяч.
– Гривень?
– Беріть вище – доларів. Але я йому сказав, що він зробив велику помилку. Потрібно було залишитися ще в Європі, а додому він би завжди встиг повернутися.
– У «Аяксі» чого не прижився?
– Стався конфлікт із тренером Луї ван Галем. Кажу: «Ти постав себе поруч із ван Галем – це футбольний метр, а ти пацан». Мовчить – знає, що неправий. А там довго не розмовляють. І Андрій після того, як закінчив кар’єру футболіста, ніяк себе не знайде як тренер. Трохи в Харкові мав успіх і знову звалився вниз (за останніми даними, Демченко вже у тренерському складі чернівецької «Буковини» – авт.).
– А ось інший Ваш вихованець, Дмитро Колодін, далеко не технар, але у футбольній кар’єрі протримався довше інших.
– Вітя Колодін, його батько, пристойно грав за «Металург». А син високий, фігура не футбольна – з батьком його, звичайно, не порівняти. Але він дійсно довгий час грав у «Металурзі», а потім ще і в Білорусії. Зараз керує футбольною школою на Космосі.
– Як охарактеризуєте Івана Богатиря, який нещодавно був тренером «Металурга»?
– Запорізька школа взагалі виховала багато хороших гравців, які грали в різних командах та національній збірній. Ваня прийшов до мене у 9 років. Він жодного тренування не пропустив і був дуже настирливий, прискіпливий і дисциплінований вихованець. До речі, його брат теж тоді прийшов разом з ним, але чомусь ніхто не згадує про нього, хоча хороший гравець був. Олексій Куриленко – майстер спорту, грав за «Дніпро», виїхав до Німеччини, де трохи пограв за «Кайзерслаутерн» і став там підприємцем.
Розпад клубу та перспективи після відродження
– Як Ви сприйняли розпад клубу і школи в 2015 році?
– А хто це міг прийняти? Просто цей напрямок «зарубали»… Замість того, щоб будувати спортивні майданчики, зали, стадіони, школи, вони тоді зробили те, що я вже назвав.
– У загальноосвітніх школах практично скасували уроки фізкультури з фізичними навантаженнями. Чи треба було робити це?
– Мені не подобається такий підхід, бо він породжує появу фізично нездорової нації. Ті, хто придумав і керує цим, наносить неабияку шкоду нашій країнї. Самі-то вони тут із дітьми не живуть, а добре влаштувалися за кордоном – мають будинки і замки. Жителі України їм не потрібні, таких цікавить лише власна кишеня.
– Що очікуєте від «Металурга» в цьому сезоні?
– Чув, що гравці дублюючого складу «Зорі» підсилять команду. Дай Бог, щоб так і було. Люди люблять футбол, і Запоріжжя має повернути собі славу міста великого футболу.
Читайте також: 8 причин займатися спортом у Запоріжжі вже сьогодні
