Продовжуємо знайомити читачів із досвідом Львова у мистецтві приваблювання туристів. Нагадаємо, наш кореспондент відвідав це місто, і керівник відділу промоції міста Львівської міськради Галина Малець та керівник муніципального закладу “Центр туристичної інформації” Олена Голишева поділилися своїми секретами із запоріжцями. Сьогодні ми відвідаємо унікальні вигадливістю місця, де можна, окрім як поїсти, ще багато чого побачити.
Креатив – двигун туризму
У Львові дуже багато кав’ярень та ресторанів, що захоплюють креативністю оформлення, різними фішками, здатними привернути численних туристів. Основна частина таких закладів розташована в старій частині міста. Найвідоміші “прикольні” ресторани входять до Холдингу Емоцій “ФЕСТ”: “Дім легенд”, “Під золотою Розою”, “Мазохкафе”, “Криївка”, “Львівська копальня кави”, “Майстерня шоколаду”, “Лівий берег” та “Гасова лямпа”.
Для запорізьких журналістів гід Юля Сахарова провела цими рестораціями екскурсію “Львів нетверезими очима” (вона зазвичай проходить із дегустацією, тож свою назву виправдовує).
Ресторан “Дім легенд” – це п’ять поверхів, де кожна з кімнат присвячена якійсь міській легенді. Сам будинок, за легендою, належить родині сажотруса, і, відповідно до неї, відвідувачів на вході зустрічає “справжній” представник цієї професії, якому треба потерти ґудзика на щастя. Тут є кімната звуків, де, приклавши до вуха слухавку, можна почути львівський дощ, хропіння львівського мера, крики березневого кота, звуки опери, трамвая і навіть пива “Зеник”. Є зала львівського часу (від київського відрізняється на 24 хвилини), де можна побачити багато годинників, апарат для корекції секунди і навіть столи у вигляді годинника. У залі львівської бруківки можна побачити еталон бруківки, бруківку, по якій ходили відомі львів’яни, зокрема, Леопольд фон Захер Мазох або Роман Віктюк, лічильник – скільки бруківки залишилося в місті на ранок.
У залі бібліотеки є унікальна книга “Автентична львівська абетка – ґвара”, там зібрано суто місцеві слова: ба`єр– брехня, жарівка – електрична лампочка, калабаня – калюжа. Тут на кожному поверсі, в кожній кімнаті – купа вигадок та легенд.
На даху цього закладу знаходиться автомобіль, оснащений пропелером і веслами, на якому сажотруси нібито ночами пересуваються по місту. А на фасаді – дракон, який щовечора “випльовує” вогонь. Коротке, але яскраве шоу починається щовечора о 21.24.
Навпроти – єврейська кнайпа “Під Золотою Розою”, де в меню немає цін, потрібно торгуватися. Але, як розповіла нам гід Юля Сахарова, краще все ж попросити рахунок, не торгуючись, бо виторгуєте собі у збиток.
“Мазохкафе” – заклад на честь Леопольда Захер-Мазоха, тут і пам’ятник засновнику мазохізму, автору відомої праці “Венера в хутрі”. А в кишені Мазоха – свої сюрпризи… У самому ж кафе – усе для тих, кому за 18. Еротичні “штучки” на всі смаки. До речі, все пристойно. Наприклад, туфельки – це теж еротичний символ, не здогадувалися?
А “Фабрика шоколаду” – це взагалі мрія ласунів. Тут усе з шоколаду – від маленьких левів до гігантських панно. На жаль, усього не з’їси – пика лусне…
Особливо сподобалася кав’ярня-книгарня “Львівська копальня кави”. Кава і книги, сувеніри, а головне – аромат, що просочується із “підземних пластів кави”, які тут знайшли у позаминулому сторіччі. Тепер видобувають його засмаглі шахтарі, і до них можна приєднатися – одягти обладунки, касочку з ліхтариком, кинути лопату кави у візок, поганяти тачку… Легенда, а яка ароматна! Подають у підземеллі оригінальну каву, наприклад, “запаяну” (її готують за допомогою паяльної лампи) у залізних кружках.
Арт-кафе “Лівий берег” відкрили просто під оперним театром – тут завжди грає жива музика. Сюди приходять у першу чергу послухати виконавців…
Культове кафе “Криївка” відкрито на честь вояків ОУН-УПА і оформлено у відповідній стилістиці. Там цікаво потрапити на перформенси, щоб не лише побачити, а й узяти участь.
У “Гасовій лямпі” напої – “нафтівка”, “бензинівка” і “гасівка”. Це – алкогольні коктейлі із приправами та соками, а приносять їх у мензурках. Бо заклад відкрито на честь хіміків Яна Зега і Ігнасіо Лукасевича, які винайшли у Львові в 1853 році гасову лампу. Тут і музей – 200 ламп, і специфічний аромат, який добре пам’ятають наші бабусі.
Що є такого у Львові, що б хотілося мати і в нас
Льодяниками “Півник на паличці” там торгують дівчата, одягнені за модою кінця 19 сторіччя. От якби наші бабці, що торгують насінням, вдягали український національний костюм…
Система “хостелів”, де ліжка – двоповерхові, атмосфера – сімейна, а персонал – вишукано привітний – готелі дешеві, але з євроумовами. Є кухня, душі, туалети, фени, навіть пральна машина.
Чистота в місті. Урни реально в центрі через кожні 50 метрів. Хоча ставили їх зі скандалами – міській владі закидали, що урни надто дорогі, надто великі… але вже звикли. Урна навіть має окреме відділення для недопалків – щоб не займалося сміття від незагашених.
У Львові майже не палять на вулицях. Хто хоче курити – робить це у спеціально відведених місцях кафе. Власне, це ї є “культура паління”.
У Львові ніхто ані з ким не лається на вулиці, в транспорті. Люди мають почуття гумору та ставляться до себе та один до одного іронічно (як же набридли мені “тролейбусні розборки” у нас!). Якщо ж чуєш у Львові нецензурну лайку – це приїжджі: або зі сходу, або із заходу (поляки “матюкаються” дуже смішно).
Аромат кави та шоколаду на вулицях (як не хотілося повертатися до нашого заводського смороду!).
Відсутність продажу їжі на вулиці (ніяких шаурми, хот-догів, пиріжків, печива та цукерок із картонних коробок, кегового пива), ніяких продовольчих кіосків у центрі, наявність кафе та ресторанів на кожному кроці. “Із землі” у Львові продають лише сувеніри.
Усі маршрутки – не менше “Богданів” за місткістю. Є автобуси й трамваї з “гармошками” – і це навіть на вузеньких старих вулицях! У місті були справжні “бої” міської влади з перевізниками за ліквідацію мікроавтобусів-маршруток і введення великих автобусів, але виграла міська влада та пасажири. Вартість проїзду: в електротранспорті – 1,25 грн., в автобусі – 2 грн.
Безліч невеликих, але зі смаком скульптур на вулицях. Наприклад, стоянку для велосипедів біля ратуші (це в них уже є!) прикрашає бравий вояка Швейк.
Креативна, з гумором реклама. Наприклад, ресторан, на вікнах якого величезні, на все скло плакати із нібито цитатами з “великих”: “На зло ворогам вечерю з’їж сам” – Наполеон, “Відмовся на два тижні від солодкого і втратиш 14 днів повноцінного життя” – Леопольд Захер-Мазох, “Ніщо не робить вечерю смачнішою, ніж відсутність обіду” – Микола Азаров…
Любов городян до свого міста – львів’яни ставляться до свого міста, як до рідного. Без “понтів” та патетики, а із душевним теплом.
Фото автора