Східні казки – дуже мудрі казки, навіть якщо вони написані німецьким автором. «Каліфа-лелеку» Вільгельма Гауфа неможливо сприймати однозначно: хтось бачить у цьому творі добру та смішну повчальну історію для дітей, а хтось знаходить гостросоціальні проблеми та сюрреалістичні образи. Саме тому настільки складні та не схожі відображення «Каліфа-лелеки» у фільмах, мультиплікації, театрі.
Свою режисерську фантазію за мотивами казки «Каліф-лелека» поставив і Запорізький обласний театр ляльок. Прем’єра спектаклю відбулася 11 листопада. За справу взялася неординарний режисер Марічка Власова, яка полюбляє ховати у дитячих постановках загадки для дорослих. Про те, який секрет криється у новому спектаклі лялькового театру, «ЗС» дізналася від самого режисера.
– «Каліф-лелека» став для мене «Сном у літню ніч» Макса Рейнхарда, – поділилася Марічка Власова. – Він повертався та перероблював цю Шекспірівську п’єсу більше 12 разів. Щодо мене, то я вперше поставила уривок з цієї казки ще навчаючись в університеті. Це була наша перша спільна робота з одеським композитором Андрієм Бесєдою (режисер працює з ним вже більше 6 років – авт.). Але відчуття незавершеності з цією казкою мучили мене. Тож коли у театрі «Vie» запропонували мені поставити новорічний спектакль, я обрала «Каліфа…». Це була драматична вистава, на жаль, в результаті я залишилася не задоволеною своєю роботою. У моїй постановці не вистачало реалістичного перетворення. Дива від того, що я поставила акторів на ходулі не сталося. Вони залишилися акторами, а не стали лелеками. Я 15 років займаюся театром і завжди бачу чарівні казки у драматичному театрі кострубатими – краще без перетворень. У театрі ляльок можливостей та художніх засобів набагато більше. У новій постановці лялькового театру є і масштаб, і реалістична ілюзія. Тут ми маємо і палас, і цілу пустелю, що рухається і якою проходять піщані бурі. І звісно чарівність перетворень не лишає сумнівів.
Зазначимо, навіть перероблюючи одну й ту ж казку, Марічка Власова не копіює себе. Історія у ляльковому театрі зовсім інша, не схожа на історію драматичної.
Звісно, сюжет залишається класичним: багдадський каліф Хасид та його вірний візир у пошуках розваг понюхали чарівний порошок та перетворилися на лелек. Але через каверзи злого чаклуна герої забули слово, яке мало повернути їм людську подобу. Тим часом чаклун захопив владу у Багдаді, але держава виявилася бідною, а чарівник утрапив у свою ж пастку, перетворившись на звіра. Головні ж герої за допомогою індійської принцеси зуміли знову перетворитися на людей, але значно мудріших, ніж були раніше.
Але у драматичному театрі режисер поставила в основу соціально-гостру драму, а ляльковому театрі наперед вийшла тема сім’ї та взаємопідтримки.
Ляльковий «Каліф-лелека» був поставлений для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Це повчальна історія з кумедним дитячим гумором, але у візуальній частині спектаклю можна знайти дуже глибокі культурні посилання.IMG_3001
– Марічко, більшість ляльок у спектаклі – тростинні, але один персонаж має за собою ще й тантамареску (це коли живий актор надягає лялькове тіло – авт.). Чому ви обрали для нього такий засіб?
– Атмосфера сходу криється у деталях. За пропорціями та формою тантамареску дуже нагадує персидські гравюри, тож вона дуже добре вписалася у контекст. До того ж живому актору легше захопити увагу маленьких глядачів.
Ширма також у постановці незвичка, у ній використані мотиви робіт Сальвадора Далі. Навіщо це було зроблено?
– Я хотіла передати відчуття пустельної спеки, коли усе плавиться. Але використовувати східний образ пустелі, не захотіла, адже казку написав європеєць. І якою б східною вона нам не здавалася, у «Каліфі-лелеці» дуже європейське мислення. А мені здається, що серед європейських художників ніхто так не відчуває пустелю, як Далі.
– Під час перетворення над героями починають обертатися гральні кості. Що означає ця метафора?
– Гральні кості в Індії вважалися дуже сороміцьким заняттям. Дуже нехороші люди грали в кості. І у «Махабхараті» (це давньоіндійський епос) є історія по те, як правитель програв у кості своє царство. Також в «Махабхараті» є історія, коли Крішну примушують грати у кості. Тож кості у моїй постановці – образ найбільшого негативу. Так і каліф через бажання розважитися втрачає себе, своє королівство та ставить під загрозу близьких йому людей.
Але навіть після такої багатогранної постановки Марічка Власова запевняє, її історія з казкою «Каліф-лелека» не завершується. Вона обдумує вже нові художні засоби та сюжетні повороти, аби довести постановку казки до ідеалу. У планах же, поставити увесь караван казок Вільгельма Гауфа.