З покон віків колядників вважали вісниками добра і щастя, тому люди ставилися до них з повагою і намагалися щедро обдарувати. За традицією колядують перед Різдвом, увечері шостого січня (або на Різдво, вдень), щедрують – на Меланки, 13 січня, і засівають – на Василя, 14 січня, на старий Новий рік. Зазвичай колядують і засівають чоловіки, а щедрують жінки та дівчата. Але сьогодні традиції трохи забулися, тож запоріжці називають усіх, хто бере участь у цих обрядах, колядниками, і це роблять як дівчата, так і хлопці. Час змінив і самих людей, тож, чи готові запоріжці і сьогодні відкривати двері колядникам, щедрувальникам та засівальникам?
Алла Мороз, вихователь у дитячому садку:
– У нашій родині доброю традицією стало відзначати Старий Новий рік, коли діти і дорослі згадують давній звичай колядувати. Ввечері приходить дітвора. Найчастіше це сусіди, родичі та діти друзів, хоча раніше молодь ходила великими компаніями – це була така народна розвага. Особливо традиції колядників добре прижилися в селі. Там і костюми надягали смішні, і козу водили, вертеп робили. Тоді не було інтернету, тож ми вчили ті колядки, які знали наші бабусі та мами, а ті їх вчили зі слів своїх батьків і так далі. У дитинстві ми з молодшою сестрою їздили колядувати до бабусі та дідуся в село. Самостійно нас тоді не відпускали, бо ми були маленькими, тож ми ходити селом разом з дідусем. Колись ми наколядували так на хороший калькулятор, який коштував 70 гривень.
Зараз все набагато скромніше: діти завчили одну і ту ж «Коляд-коляд-колядницю», яка вже всім приїлася, і чекають за відтараторені не до кінця вивчені вірші хороший гостинець. Але коли вони дійсно добре готуються, вчать нові колядки, з виразом їх розповідають, – це дуже приємно і завжди хочеться заохотити такий виступ. Дітки, які володіють голосом і слухом виконують навіть пісенні композиції. Мені це дуже подобається, я їм дякую, даю солодощі або грошики. Днями я вже закупила цукерки спеціально для колядників, будемо чекати в гості.
Наталія Губко, пенсіонерка:
— Моя мама роздавала бублички і цукерки. І я цієї традиції дотримуюся. Пам’ятаю, малою принесу додому торбу з нащедрованим, а там такі цукерки, що я не те що не їла, а й не бачила. Ото як роздам усі цукерки, а діти йдуть, даю по гривні, дві, п’ять. Сусідським і по десять не шкода. А вже як усе роздам, не відчиняю. Проте таке рідко буває. З кожним роком усе менше колядників ходить.
Анна Селютина, студентка:
– Ми вже дорослі, тож колядувати не ходимо, але у дитинстві із задоволенням ходили. Дотримуємося всіх наших українських традицій. Коли до нас приходять колядувати, то обов’язково впускаємо в будинок. Потім пригощаємо цукерками, печивом, фруктами і даємо трохи грошей. У мене в дитинстві був випадок, коли ми пішли колядувати, а в одному будинку нашу компанію знімали на відеокамеру. Напевно, господарям дуже сподобалося, як ми співали.
Валентина Єрченко, пенсіонерка:
— Як уночі приходять, не відкриваю. Стара, сама живу, боюся. Один раз у мене щедрувальники потягли антену з телевізора. Коли діти йдуть колядувати, ще нічого. Як не пізно йдуть, печиво даю, по гривні. А як дорослі йдуть, та ще й безробітні? Добре, якщо просто візьме те, що погано лежить. А може ж і вбити чи покалічити. Зараз більшість замкнуті дома сидять, не відкривають нікому. Та й щедрувальники і колядники зараз не ті, що раніше. Не знають старих щедрівок і колядок.
Данило Дробот, студент:
– Я коли був молодший, то завжди на канікули їздив в село до бабусі і дідуся. І там до 11 років завжди ходив колядувати з друзями. Часто потрапляли до чиїхось родичів і знайомих, вони давали цукерки і трохи більше грошей, ніж інші. Тому за один вечір ми могли назбирати кілька сотень гривень.
Володимир Кулик, пенсіонер:
— Пускаю вибірково. Бо декілька років тому сталася неприємна історія. Подзвонили в двері. Я, як завжди, прихопив пакет з цукерками і пішов відчинять. Думав щедрівок послухать. Коли відкрив, побачив нетверезих молодиків. Вони нахабно вимагали пляшку або грошей на неї. Добре, що в гостях були діти, то незваних гостей швидко виправили. Проте з тих пір двічі подумаю, кого пускати, а кого ні. Зараз відчиняю двері тільки малим дітям. Навіть підліткам уже побоююсь — а раптом наркомани? Хто їх знає, що в них на думці.
Василь Ремінець, фермер:
— Відкривав, відкриваю і відкривати буду. Адже пам’ятаю ще своє дитинство. Не так колядування і щедрування, як засівання.
Потрапити до нашого двору нескладно. А14 січня, на Старий новий рік, я спеціально встаю удосвіта. Відчиняю хвіртку, вмикаю світло у дворі, у кімнаті, аби засівальники бачили, що ми не спимо. І не оминали нашої оселі. Мій син 24-річний Андріан вже виріс з того віку, а онуків поки що не маю. Тому приймаю сусідських дітей. Розраховуюся з дітьми готівкою. А вони уже хай вирішують, що їм купувати: цукерки, фрукти чи інші подарунки.
Тетяна Науменко, студентка:
– Я живу у селищі Будівельників. Ми з батьками не любими відкривати двері усім цим колядникам, посівальникам та щедрувальникам. Бо у нас чомусь завелася традиція, що колядувати ходять не дітлахи, яких дійсно хотілося б бачити, а алкоголіки та бомжі. Ввалюються у двір, поколядують і одразу вимагають ставити пляшку або грошей.
Наталія, пенсіонерка:
– Я більше двері колядникам не відчиняю. Цього року впустила лише сусідську дівчинку, яку добре знаю. Шкода, бо я дуже любила раніше, коли до мене приходили колядники, щедрувальники та посівальники. Але минулого року ми з чоловіком впустили групу незнайомих школярів. Поки одні читали вірші, співали, ми носили цукерки. Найменший з них поцупив у нас мобільний телефон, який лежав біля входу на столику. Добре ще помітили вчасно і чоловік наздогнав їх на першому поверсі.
фото Володимир ШЕРЕМЕТ
