Коли людина знаходиться в одному кроку від смерті, руку допомоги простягає лікар
Велике щастя, що в наш час є можливість давати людям другий шанс жити – завдяки трансплантації органів. Як жити після випробування в операційній, та які зміни з’явились у законодавстві України стосовно трансплантації – у матеріалі ЗС
Народитися знову
В Україні трансплантації потребують близько 5 тис. українців. 9 із них щодня вмирають, так і не дочекавшись заповітного шансу на життя. А все тому, що число трансплантацій в Україні катастрофічно низьке: у 2018 році в нашій країні провели всього 104 пересадки органів (не враховуючи трансплантації кісткового мозку), 91% з яких – пересадка нирок. І так відбувається вже 20 років поспіль.
Мешканець Запоріжжя Дмитро Глушко на собі випробував всі складнощі пересадки нирки. У 2013 році, коли Україна переживала великі зміни, життя Дмитра теж постало перед складним питанням. Стан його нирок погіршився настільки, що гемодіалізу (штучної очистки крові за допомогою спецобладнання у лікарні – ред.) було недостатньо, тож була потрібна трансплантація. В таких випадках зазвичай в першу чергу перевіряють близьких родичів пацієнта на предмет сумісності. Дружина Дмитра, на щастя, підійшла за показниками та погодилась бути донором. Робили операцію в Запорізькому центрі трансплантації (знаходиться на базі обласної клінічної лікарні). Гроші на операцію Дмитру довелося збирати самостійно, так само, як і на подальше придбання ліків, необхідних для того, щоб не було відторгнення органу.
Відчувши на собі всі складнощі боротьби за життя, Дмитро став головою громадської організації «Шляхи до життя». Вона створена для об’єднання всіх осіб-інвалідів, які перенесли трансплантацію органів або тканин, а також донорів та осіб, які потребують трансплантації, або перебувають на програмному гемодіалізі чи перитонеальному діалізі.
Міська влада допомагає: з бюджету міста почали виділяти кошти для забезпечення людей безкоштовними ліками, без яких життя після трансплантації неможливе. У 2020 році з міського бюджету на це спрямовано 6,8 млн грн.
– Я вважаю, що в нашій країні не вистачає пропаганди добровільного донорства. Якщо замислитись, то один трупний донор може врятувати життя 5-7 людей. А в нас до цього ставляться з підозрою та острахом. Як на мене, коли хтось може врятувати чиєсь життя, це нормально. От я після трансплантації знайшов новий шлях, в мене народилася дитина, я почуваю себе щасливою людиною, бо можу жити. А цього могло не бути… – каже Дмитро Глушко.
Держава має допомагати людям
У 1999 році в Україні прийнятий закон «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини». Його головний недолік полягав у забороні «трупної» трансплантації, тобто пересадку не могли робити в тих випадках, якщо вмираюча людина не давала на це згоду. Згоду могла дати сім’я покійного, але, коли рахунок йде на години – а саме стільки «живуть» органи після смерті носія – бюрократичне зволікання множило на нуль подібний варіант.
Новий закон вніс кілька нововведень. По-перше, тепер в Україні повинен з’явитися орган виконавчої влади, відповідальний за трансплантацію. Друге нововведення – створення Єдиної державної інформаційної системи трансплантації або, простіше кажучи, реєстру донорів і реципієнтів. Їхні дані, інформація про органи для пересадки, лікарні, де роблять трансплантації, і багато іншої важливої інформації тепер будуть перебувати в одній базі. Пари донор-реципієнт програма буде знаходити автоматично. Єдина база даних українських пацієнтів повинна працювати і з іноземними клініками також. А запустяться всі ці зміни у 2021 році.
Однак, не все так добре. Відсутність грошей в державі і устаткування – це величезна проблема номер один. Проблема номер 2 полягає в тому, що через численні зволікання на рівні МОЗу не все робиться вчасно. І це добре ілюструє відстрочене створення електронного реєстру.
І ще один момент, який звучить як знущання: офіційно держава бере на себе фінансування операцій з пересадки органів. Згідно з Конституцією, медичні маніпуляції (особливо ті, від яких залежить життя людини) проводяться за рахунок бюджету України. Тобто, мають проводитися. Однак важко повірити в готовність держави взяти на себе витрати по трансплантації.
А тим часом з 1 січня 2020 набула чинності постанова Кабінету міністрів України із «прайсом» на пересадку органів. Із оприлюднених розцінок ми дізнаємося про те, що трансплантація нирки в залежності від нюансів обійдеться у 324-721 тис. грн, серця або легень – 535 тис. грн, печінки – 855 тис. грн, а стовбурових клітин – починаючи від 1,3 млн. Ці гроші держава у особі Нацслужби здоров’я має перераховувати клінікам, в яких роблять такі складні операції. Та ключові слова тут – має перераховувати…
Все це, повторимося, береться оплачувати держава, і навіть якщо в цьому випадку все буде без обману з боку МОЗ, не зрозуміло інше: а хто візьме на себе покупку ліків для прооперованих пацієнтів?
Для того, щоб донорський орган прижився і не був згодом відторгнений організмом, хворі до кінця життя змушені приймати препарати, що пригнічують імунітет. Ціна цього питання індивідуальна, але в цілому йде від 5 до 30 тис. грн щомісяця. Для багатьох такі кошти є непосильними, а без цих ліків немає сенсу і проводити операцію.
Яке буває донорство?
Донором може стати родич пацієнта або стороння людина, яка за життя вирішила віддати свої органи на трансплантацію після смерті. Трапляється і так, що двом реципієнтам не підходять нирки їхніх рідних донорів, а ось пересадка цим людям від родичів одне одного підходить ідеально. Це зветься донорство за обміном.
Кожен, хто хоче стати донором, може вибрати собі представника. Тоді після смерті донора саме ця людина буде вирішувати, можна вилучати органи для пересадки чи ні. Якщо при житті людина не дає згоди бути донором або не призначила свого представника, то у разі смерті трансплант-координатор буде питати дозволу на вилучення органів у близьких родичів. Буває і таке, що у померлого немає родичів, і ховати його нікому. Вилучати органи в такому випадку заборонено. До категорії «під забороною» на посмертне донорство також належать люди, визнані законом недієздатними, та ті, чию особу після смерті встановити не змогли.
Думка про те, що після смерті з тіла вилучать серце, печінку, нирки та інші органи, звучить неприємно, чи не так? Але якщо ці органи можуть врятувати життя інших людей, ракурс у мить змінюється.
Чому орган не можна вкрасти
Процедури посмертного донорства можливі виключно після констатації смерті головного мозку людини. Висновок виносить консиліум лікарів. Для запобігання конфлікту інтересів до нього не можуть входити трансплант-координатори та хірурги, які здійснюють забір або пересадку. Напевно, багатьох лякає ймовірність лікарської помилки або навмисної констатації смерті, щоб забрати у людини органи. Для того, щоб запобігти помилкам і розвіяти страхи, прописана чітка процедура констатації смерті. Рішення приймається лише за наслідками інструментальних досліджень активності головного мозку. Так робиться в усьому світі. Тільки після підтвердження незворотної смерті головного мозку можливо отримати органи для порятунку інших.
Читайте також: У запорізьких лікарнях діагностику проводять на сучасних УЗД-апаратах
