Диригент та художній керівник запорізького симфонічного оркестру В’ячеслав Редя святкує ювілей

Митець. Артист. Диригент. Улюбленець публіки. Йому 65! Він сповнений енергії, натхнення та щирої впевненості, що музика – це душа миру! Напередодні дня народження народний артист України В’ячеслав Редя поспілкувався із кореспонденткою «ЗС» Аллою Стрілець і привідкрив завісу професійних таємниць.

– Диригент має постійно керувати процесом, часто навіть декілька годин поспіль. Це ж складно фізично, чи не так?

– Втомлююся швидше від емоцій, а не від фізичних вправ. У студентські часи один з професорів мені сказав: «Диригування – це не фізична, а інтелектуальна праця». Важливе вміння – вслухатися у звучання. Як і в мові, в музиці є певні акценти, зважити на які допоможе тільки диригент. На мою думку, симфонічні оркестри потребують надзвичайної емоційності. Але професіонали своєї справи не зроблять жодного руху «на публіку». Всі емоції на обличчі, очі, жести мають бути сконцентровані на оркестрі. Тут диригент виступає своєрідним провідником між залом та музикантами. Час для нашої аудиторії має зупинятися від живої музики. У такі хвилини людина отримує дуже багато інформації.

Музика – це як ліки, а не тільки як художня цінність.

Огюст Роден якось сказав: «Мистецтво – це прекрасний урок щирості». Якщо ти нещирий та беземоційний, то так само й звучатиме музика. Диригент має «заряджати» на гру, усіх залучати своїми переживанням, тоді це дійсно буде відверто. Це відчуватимуть і музиканти, і публіка.

Після концерту я завжди переживаю якийсь емоційний підйом. Після кожного з них я можу до 3-ї ночі сидіти й переслухувати записи з концертів, аналізувати й шукати помилки.

Ходить такий жарт: «Якщо музиканти все зробили добре, то вони молодці, а якщо щось погано – то винен диригент».

– Серед Ваших інтересів є плавання та настільний теніс. Як Ви це поєднуєте?

– Диригент має бути міцним та здоровим, тому потрібно постійно підтримувати свою форму. Професія потребує не тільки емоційних сил, але й фізичних. Наприклад, оперу виконують мінімум 3 години, тож потрібно вистояти за пультом, диригувати, керувати музикантами й вокалістами.

– Як це – керувати командою творчих людей?

– Перш за все, їм слід довіряти. Є такий жарт: «Хто такий диригент з абсолютним слухом? Той, хто слухає абсолютно всіх, але робить по-своєму». Іноді бувають суперечливі моменти щодо штрихів, динаміки. Задача диригента полягає в тому, щоб музика звучала. Якщо вдається надати нового звучання, то це чудово. Тобто спочатку правила, а вже потім винятки.

– Як відновлюєте свої сили після виступів?

– Звісно, мені потрібен певний час, щоб я міг взятися за нову справу. Не можна любити те, чого не знаєш, тому потрібно все досконало  вивчити. Чим мені й подобається професія диригента – є можливість постійно відкривати нові перспективи, знаходитися у постійному творчому пошуку.

Головний диригент, народний артист України В’ячеслав Редя очолює академічний симфонічний оркестр з 1987 року. У складі оркестру 80 артистів.

– Звідки у Вас така музична обдарованість? Наскільки відомо, у вашій родині не було музикантів.

– В дитинстві батьки помітили, що я не був байдужим до звуків музики, намагався грати ложками, настукував мелодії. Тому в 6 років мама з татом відвели мене в музичну школу. Хочу сказати, що мені весь час щастило з педагогами: що у музичній школі, що в музичному училищі. В останньому я закохався в професію диригента, дивився концерти по телебаченню, багато слухав музики. Батьки мене повністю підтримували у професійному та творчому виборі.

– Як почалася Ваша кар’єра диригента в Запорізькій обласній філармонії?

– До Запоріжжя я потрапив за розподілом після закінчення Київської консерваторії ім. П. Чайковсього. В той час в.о. головного диригента був Людвіг Яновицький, але з якихось причин він відмовився від посади. І я прийняв керування симфонічним оркестром філармонії. Хвилювання було неймовірне, але мені подобається моя професія.

Зазвичай, диригентами стають у віці від 40 років, але В’ячеслав Васильович Редя став ним у свої 30. На той час він був наймолодшим диригентом в країні.

– Що виконуватимете цьогоріч під час свого традиційного концерту «Маестро запрошує?»

– Репертуар симфонічного оркестру – це в основному класика.

Сучасна музика – та, яка звучить сьогодні. Бах та Вівальді також сучасні.

Але час диктує нові закони. В репертуарі академічного симфонічного оркестру не тільки твори композиторів-класиків, а й джазові композиції, естрадно-симфонічні хіти, музика кіно. Максимально стараємося задовольнити музичні смаки всіх категорій глядачів.

Ми надаємо перевагу популярній класиці, можемо її видозмінювати, привносячи інші ритми. Під час виступів оркестру на сцені концертного залу ім. Глінки використовуємо великий світлодіодний екран. Відеоінсталяція посилює емоційну взаємодію з публікою.

До участі у концертній програмі 20-21 жовтня я запросив видатних музикантів сучасності: українську скрипальку, народну артистку України Богдану Півненко (Київ), заслуженого артиста України, відомого саксофоніста Олександра Рукомойникова (Київ), солістку Харківського Національного академічного театру опери та балету Юлію Антонову та багаторазову переможницю міжнародного конкурсу «Акорди Хортиці», скрипальку Сандру Василькову. Також в мене виникла ідея попрацювати із діджеєм – нашим земляком Кирилом Остапенком.

Всі види мистецтва намагаються наслідувати музику. Адже її не можна фізично побачити або доторкнутись, але чомусь саме вона емоційно впливає найбільше.

– Які емоції ви відчуваєте під час концерту?

– Є такі хвилини, коли музика так звучить, що починають бігати мурашки по тілу. На концертах таке часто буває. Це означає, що ти дійсно потрапляєш в той надзвичайний емоційний стан, ту саму вібрацію, яка охоплює всіх.

Колектив з успіхом гастролює по Україні та за її межами. Під керуванням маестро В’ячеслава Реді оркестр неодноразово отримував міжнародне визнання та високу оцінку слухачів. Блискуче сприймались програми, які звучали на кращих сценах Італії, Південної Кореї, Сербії, Угорщини, Франції, Австрії, Швейцарії, Білорусі.

– Як Ви розумієте, що глядач залишився задоволеним після виступу?

– Аплодисменти – це подарунок для артистів. Деякі глядачі заходять, вітають із виступом, дякують. За реакцією публіки можна оцінити настрій глядачів. І тут не важливо, слухав професіонал, чи аматор. Публіку не обманеш. Але, дякувати Богу, у нас багато років поспіль повні зали глядачів. А це означає, що нам довіряють, і ми на правильному шляху.

Читайте також: У Запоріжжі відома артистка розповіла про свято повернення до своєї професії