До недавнього часу історичний термін «Новоросія» вживався у вузькому колі істориків. Але з минулої весни ця назва південних територій України царського періоду, що, здавалося, навічно пішла в забуття, знову була витягнута з історичного звалища ідеологами сучасної путінської Росії. Більше того, в інформаційному просторі Росії, який, як відомо, жорстко контролюється владою, «Новоросією» кремлівські піарники вперто називають південні області України. Саме цей історичний термін став «прапором» гібридної імперської війни, розв’язаної Росією проти України майже рік тому.
Відповіддю на ідеологічну агресію та імперську війну, що під «новоросійським прапором» веде путінська Росія у східних областях України, стало спільне історичне дослідження відомої наукової династії істориків Федора Турченка та його доньки Галини, що отримало назву «Проект «Новоросія» 1765-2014 рр. Ювілей на крові». Минулої п’ятниці в обласній бібліотеці відбулося публічне представлення спільного наукового доробку. Відкриваючи захід, професор Турченко зауважив:
– Зараз перед Україною стоїть черговий геополітичний виклик. Якщо на початку ХХ століття у період визвольних змагань Україна опинилася в геополітичному «глухому куті – тупику», то сьогодні картина кардинально відрізняється. Світ підтримує Україну у війні за незалежність, що відбувається в східних областях. Новоявлений кремлівський «збирач земель руських» від слів суму за Радянським Союзом перейшов до його історичної реінкарнації. Сьогодні ми бачимо, що війна на сході знову набирає обертів. Росія, як і сотні років тому, знову веде колоніальну війну, яка отримала осучаснену назву «гібридної війни». Її складовою є безперервне зомбування місцевого населення.
Зазвичай представлення громадськості своїх наукових досліджень для її авторів є радісною, піднесеною подією, але сьогодні, на жаль, не той випадок. Йде війна, кожного дня гинуть українці, кращі сини України.
Я як вчений разом із спіававтором досліджував ці сюжети раніше, під іншими ракурсами, суто науковими підходами. Ми гадки не мали, що ця тема стане настільки актуальною для України. Нікому в страшному сні не могло наснитися, що таке може статися. Наврочили, так би мовити. Але історія, як відомо, має схильність до повторювання. І коли навесні минулого року ми побачили перші кроки імперської агресії з боку Росії, у мене з співавтором з’явився внутрішній поклик донести до громадськості історію цього питання, розкрити історико-політичну сутність терміну «Новоросія», під прапором якого відбувається сьогоднішня війна.
Окрім історичної, книжка ця має ще один контекст – боротьби за розум та свідомість людей, їхні політичні симпатії. Ця війна має характер інформаційної, ідеологічної війни, яка ставить завдання знешкодити прагнення противника до опору. Імперський путінський поступ, що легітимізується ідеологічним проектом «Новоросія», покликаний саме духовно придушити опір українців, довести свої «одвічні» права на ці землі. Наш обов’язок – дати суспільству українське бачення сьогоднішньої загарбницької політики Путіна під назвою «Новоросія», розкрити історичний контекст.
Путінський режим залучив до цієї ідеологічної війни науковців. Тих людей, які за своїм професійним покликанням повинні бути осторонь політики, стояти на сторожі істини, історичної правди. Я маю на увазі російських істориків. Адже сьогодні за завданням російського уряду готується фундаментальний тритомник «Історія Новоросії». Але, не чекаючи його завершення, окремі російські автори поспішають зі своїми пропозиціями. Прикладом є академік Шубін, який на початку 90-х був одним із ідеологів анархізму, приїжджав до Запоріжжя на з’їзд анархо-синдикалістів. Спочатку він був російським революціонером, потім лібералом, а зараз став реакціонером. Це досить типова еволюція російського інтелігента. Вже видана також історія Криму. Написана вона переважно російськими авторами. В одному з інтерв’ю кримський прем’єр Аксьонов перед істориками поставив завдання довести невідворотність возз’єднання Криму з Росією. Тобто влада дає історикам політичне замовлення. Мені важко говорити про своїх російських колег, які працюють за принципом «чего изволите?». Є й достойні люди, які відмовляються писати на замовлення. На них тиснуть, виштовхують на соціальний маргінес. Саме як протиставлення російській псевдоісторії і була написана наша книга.
У ній розглядаються історичні передумови появи на південних околицях зростаючої Російської імперії другої половини XVIII століття територій, що мали стати в подальшому плацдармом імперської політики у розширенні кордонів за рахунок іншої імперії, що вже тріщала по швах – Османської. У 1764 році, коли південний схід сучасної України опинився під контролем Російської імперії, тут залишалося адміністративно-територіальне утворення, яке носило назву Вольностей війська запорозького низового. Це були величезні території від Дону до сучасної Молдавії, заселені етнічними українцями.
Цікаве походження назви «Новоросія». Катерині II – тоді ще зовсім молодій імператриці – вислужливі чиновники запропонували назвати нові землі не інакше як Катеринославською губернією. Але імператриця відхилила запропоновану назву з «душком підлабузництва» і продемонструвала свою сучасність. А в ті часи провідні європейські країни продовжували колонізувати світ і створювати своєрідні клони своїх держав. Виникали Нова Англія, Новий Орлеан, Нова Каледонія і таке інше. Цієї геополітичної моди дотримувалася і Катерина. Так виникла Новоросійська губернія. Але до яких би назв і адміністративних утворень з назвою «Новоросія» не вдавався царський уряд, а пізніше і тимчасовий уряд, лідери білогвардійського руху, створити на цій території етнічну спільноту «новоросів» не вдавалося. Українці залишалися основною етнічною групою південно-східної України.
Доктор історичних наук Галина Турченко:
– Дослідження розраховане на масового читача. Книга оптимістична – ми доводимо, що всі спроби імперських влад, включаючи радянську добу з її прагненням створити єдину радянську спільноту на базі російської мови та культури, зазнали фіаско.
Путін та сучасні ідеологи Новоросії повністю скопіювали політичне надбання більшовиків початку минулого століття. Тоді в межах однієї або кількох областей проголошувалася незалежна радянська республіка з жорстким підпорядкуванням Москві. Цим шляхом, спрямованим на розшматування України, йшли більшовицькі лідери, цим шляхом намагається йти Росія. Як і тоді, головна мета Новоросійського проекту – розчленування України. Як майже і сто років тому, світова спільнота не визнала цих «новоросійських» республік. Висновки книжки цілком очевидні – все залежить від нас!
Перший наклад книжки можна назвати сигнальним – 500 примірників. Але автори планують доповнити це видання та перекласти на російську і викласти у вільний доступ у мережі Інтернет. Усі бажаючі можуть ознайомитися з книгою в обласній бібліотеці.
Володимир ГЕРАСІН,
фото Володимира ШЕРЕМЕТА
