Того серпневого дня 1976 року авторові цих рядків по-справжньому поталанило. Зустрічаючи на місцевому летовищі запорізьких гандбольних чемпіонів XXI Олімпійських ігор Монреаля, зазнайомився із Юрієм Лагутіним. Напрочуд скромний молодий хлопець – і вже уславлений олімпійський золотий медаліст! Не знав, як і підступитись до нього. Та, слава Богу, розмова закипіла швидко й невимушено.

– А знаєте, – нараз сказав Юрій, – у Монреалі до мене часто підходили наші земляки з української діаспори. Спілкувались добірною українською мовою. І дуже дивувались, що відповідав їм рідною й теж чистою мовою. Це й не дивно, адже я закінчував Запорізьку школу № 2 імені Лесі Українки – у нас усі предмети велись українською, мама казала, що так було ще з 1926 року, вона теж тут навчалась, як невдовзі й сестра. Нині цій школі уже більше сотні літ. І це тепер не просто школа, а Запорізька гімназія № 2 імені Лесі Українки Запорізької міської ради. Непохитні традиції викладання українською мовою тут підтримуються й сьогодні. І серед тих, хто робить це особливо завзято, натхненно, рвійно – чарівний квартет вчителів української мови та літератури: Наталя Касим, Олена Гостєва, Лариса Новицька, Жанна Піддубна. Вмілі, досвідчені, залюблені в рідне слово. Усі закінчили університетську магістратуру.


– Навіть уявити не можна, – каже Наталя Касим, – що в нашій гімназії було б по-іншому. Звісно, традиції треба плекати, примножувати, це ж так важливо.
Тутешні гімназисти постійно беруть щонайактивнішу участь у Міжнародному конкурсі з української мови імені Петра Яцика, різних рівнів олімпіадах з культури рідної мови. Перемагають, стають призерами.
– З вашого дозволу, – залучається до розмови Жанна Піддубна, – назву деяких наших гімназистів, що відзначились у престижних змаганнях у царині рідного українського слова: Марія Державіна (10-А клас), Олена Касим (11 клас, до речі, донька нашої пані Наталі), Катерина Музюкіна (9-А клас), Марина Рижова (11 клас), Ярослав Слижук (6-Б клас).
У гімназії, що носить горде ймення Лесі Українки, належно дбають, щоб її дівчатка й хлоп’ята зростали у затишному середовищі мови рідного народу, державної української мови. Налагоджено тісну співпрацю з науковцями – українськими філологами Запорізького національного університету Тамарою Хомяк і Лесею Слижук (син добродійки Лесі навчається в гімназії). Багато гімназистів вчаться у Малій академії наук при ЗНУ, що дає їм неабиякі знання, адже, як вони самі вважають, теперішній молодій людині майже неможливо домогтися успіху в майбутній професійній діяльності без досконалого володіння державною мовою. І правильно вважають!
– Звичайно, робимо все від нас, учителів-філологів, залежне, щоб у гімназії квітнула рідна мова, – зазначає Лариса Новицька, – але розуміємо, що без предметної, діяльної підмоги директора Валентини Кравченко і завуча з навчально-методичної роботи Тетяни Попової не змогли б досягти бажаного. Це, найуперед, завдяки їм кабінети у нас обладнано сучасними комп’ютерами, відкрито сайт в Інтернеті: http://org2.iatp.org.ua, діють хореографічна школа і вокальна студія, пишаємося своїм обдарованим ансамблем бандуристів.
– А ще серед вихідців нашої гімназії, – додає Олена Гостєва, – не повірите, але це незаперечний факт,  класик української літератури Микола Нагнибіда (яке козацьке прізвище!). Двадцятих років минулого століття невгамовний Микола був одним з найкращих тогочасних учнів.
…Сьогодні за доброю усталеною традицією в гімназії пройдуть урочистості з нагоди Міжнародного дня рідної мови. За кілька днів започаткується (це теж тут славна традиція) Тиждень української мови і літератури, приурочений Дню народження Лесі Українки.
Звичні будні гімназії, де шанують рідне слово, рідні традиції. А мені, коли покидав ці гостинні стіни, в гадці злинуло бентежне Лесине: “Слово, чому ти не твердая криця, Що серед бою так ясно іскриться?..”.

фото Володимира ШЕРЕМЕТА