Напередодні Дня визволення Запоріжжя від нацистських загарбників, 13 жовтня, біля меморіалу «Скорботна мати» відбувся урочистий мітинг. Біля монумента зібралися керівники міста та області, ветерани, студенти, школярі, прості жителі Запоріжжя. Від теплих слів учасникам тієї війни і паралелей з сьогоднішніми подіями в Україні, які проводили майже всі виступаючі, на очах виступали сльози. Адже, як і 74 роки тому, матері оплакують своїх синів, що віддали життя за свободу і незалежність Батьківщини.
– Я вітаю усіх з нашим великим святом – Днем визволення Запоріжжя. Дякую усім живим ветеранам та вшановуємо пам’ять тих, хто загинув, визволяючи наше місто. Адже те, що зараз є в нашому місті, що ми живемо, працюємо – усе завдяки вам, шановні ветерани, – сказав Володимир Буряк. – Я хотів би привітати і ветеранів АТО, сім’ї загиблих, усіх військовослужбовців, які дивлячись на вас, відстоюють зараз суверенітет і незалежність нашої країни. Я дякую і бажаю усім миру та міцного здоров’я!
Кожному учаснику війни, який знайшов в собі сили прийти на мітинг, Володимир Буряк особисто потиснув руку.
З вітальною промовою також виступили представники облради.
– Ви для нас завжди є прикладом, – звернувся до ветеранів Костянтин Бриль. – Мабуть така доля спіткала Україну, що ми повинні зі зброєю в руках відстоювати нашу незалежність, свободу. Ми мріємо, що це скоро закінчиться. Честь і хвала вам та всього найкращого
На жаль, роки забирають у нас наших героїв. В живих сьогодні залишилося всього 14 визволителів Запоріжжя. І зустріч з кожним з них – це унікальний шанс і можливість сказати спасибі за героїчний подвиг, здійснений восени 43-го. Більше 2,5 тисяч солдат поховано під меморіалом «Скорботна мати».
Серед ветеранів – легенда нашого міста, 99-річний Іван Залужний.
– Найскладніше, що у мене було – це Сталінград, – згадує про Велику Вітчизняну війну Іван Оникійович. – І початок війни був важким. Бомбили міста, танки пішли, це було жахливо. Через три-чотири дні з початку війни почув пісню «Священна війна» – вона за душу брала кожного! А коли у нас закінчилася війна, японців з Кореї виганяв. А сьогодні я пишаюся нашою героїчною молоддю. Те, що ми відстоювали тоді, вони захищають зараз. Життя за це віддають. Мій єдиний онук загинув в бою, захищаючи Україну, врятував 48 гвардійців.
Пам’ять визволителів вшанували хвилиною мовчання. В їх честь воїни 55-ї артбригади дали залп з автоматів. Покладали квіти. Першими з квітами вийшли дівчата з ансамблю народного танцю в чорних сукнях і хустках.