Більше 70 років тому завершилась тяжка війна, якої раніше не знала історія. Вона забрала життя мільйонів солдат, мирних людей. Міста після бомбардувань були зруйновані, села – занепали. Напруга, горе, плач…
Та коли о 4 годині 9 травня 1945 року люди почули про довгоочікувану перемогу, очі наповнились сльозами радості. Перемога! Фашистка навала, що безщадно нищила все навколо та не щадила нікого, була розгромлена, поставлена на коліна мужніми серцями радянських солдат. Вони стали справжніми героями свого часу та багатьох майбутніх поколінь, а свято Перемоги з року в рік нагадує, яким сильними та мужніми були наші попередники, якими сильними та мужніми маємо бути ми…
Ними пишаються, на них рівняються, складають пісні та вірші, несуть на їхню честь до обелісків море квітів. Наші дідусі та бабусі, прабабусі та прадіди – щороку ми пригадуємо їх у день Пам’яті та примирення, у День Перемоги.
Завжди приємно пригадати, а як же це було раніше? Справді, з роками свято втратило свої розмахи та пишність. Вже не натовп, а одиниці тих, чиї груди обвішані медалями за героїзм та трудову славу, ще менше тих, хто готовий говорити про своє воєнне минуле: про сніданки в окопах, про сурові зими, що загрожували втраті кінцівок, про загиблих товаришів, з якими нещодавно жартував та ділився потаємним, про смак солдатської каші, про очі ворога та його останній подих, про домівку, якої по поверненню не стало. Про багатьох написано книги, про інших – не почують ніколи.
Із болем у серці чуєш історії, зі ще більшим – переглядаєш фотознімки концтаборів, зруйнованих міст, які пробуджують наче зі сну – це справді було! Люди це – пережили! Намагаєшся розгледіти обличчя кожного солдата. Ким він був? Як його звали? Чи залишився живий? Пережив щасливо чи героїчно загинув у бою?
А потім з посмішкою та гордістю дивишся на світлини першого Параду Перемоги. На площі творилося щось незвичайне, пригадують очевидці: абсолютно неймовірні відчуття загальної радості, обійми, сльози, сміх.
Із року в рік радянська преса дякує за перемогу «генію мудрого вождя та полководця та соціалістичному устрою», що стає прикладом для багатьох інших держав, а люди, перебуваючи в «трудовому та політичному піднесенні» в своїх колгоспах, на своїх підприємствах все більше і більше виконують «планів».
Для кожного міста свято Перемоги проходило в своєму ритмі, Запоріжжя – не виняток. 24 тисячі ветеранів – саме стільки запоріжців повернулися з фронтів відбудовувати своє місто та будувати своє життя заново. Більшість знайшли себе на виробництвах, які починали працювати з новою силою: задавався новий життєвий ритм.
Та 9 травня всі наче повертались у далекий 1945 рік, знов і знов пригадуючи ту всеохоплюючу радість перемоги народу. Збиралась славетна публіка: колишні фронтовики, партизани, підпільники, трудівники героїчного тилу та, звісно, їхні близькі, рідні. Не було байдужих до цього свята, адже війна доторкнулась до кожної долі, заливши десь невеликий відбиток, а десь – нездоланну безодню.
«Обабіч проспекту – жива стіна: тисячі й тисячі мешканців обласного центру гаряче вшановують ветеранів, дарують їм квіти. Букети гвоздик, тюльпанів, піонів увінчують колону ветеранів – здається, всі квіти міста сьогодні призначені лише їм», – так у радянській пресі пригадують шумні марші на честь свята. Особливо щастить малечі, адже, забравшись на татові плечі, можна розмахувати повітряною кулькою та, будучи вище всіх, всеохоплююче дивитись на дійство.
Також у День великої Перемоги запоріжці прямували на піщаний берег сивого Дніпра, де листопадової ночі 1943 року розпочалось форсування Дніпра. Саме звідси підрозділи героїчної 6-ї армії пішли на штурм правобережних укріплень ворога. Так, 1971 року тут урочисто відкрили монумент на честь героїв Дніпрових рубежів.
Традиційно укладали квіти до монументу «Скорботна мати», до братської могили на Капустяному кладовищі, де колись піонери несли почесну варту. На стадіоні «Металург» на честь свята юні спортсмени розгортали грандіозне дійство.
А після свята всі розходились, хто куди: побратими за чаркою пригадували бойові часи, хтось йшов додому та за великим обіднім столом разом з родиною відзначав велике свято, інші – їхали на природу й відпочивали. Все погане – позаду, а свято – воно залишиться навіки в серцях небайдужих.
