Спогади зворушених сердець

Чорнобиль… Назва цього містечка вперше з’явилася в літописах ще 1193 року. Але всесвітньо сумної відомості Чорнобиль набув 26 квітня 1986 року, коли на атомній станції трапилась найбільша у світі техногенна ядерна аварія.
Кожного року 14 грудня ми вшановуємо наших ліквідаторів, людей, які захистили Україну, світ, поклавши на це власну долю, здоров’я. Вони відчайдушно боролися з розбурханим «мирним атомом», завдяки подвигу цих людей сьогодні ми не відчуваємо його руйнівної сили. Як важко пригадувати ті трагічні події, але, незважаючи на це, чорнобильці наважились розповісти про них.
Історії життя наших ліквідаторів – це безцінний досвід, про який має знати кожен. Спогади, що пронизують душу зібрані у книзі «Чорнобильці Запоріжжя» – спільний проект Запорізької міської ради та громадського об’єднання «Чорнобильці Запоріжжя», презентація якої відбулася на передодні дня ліквідатора.
Авторами видання виступили самі ліквідатори. У книзі представлені біографічні матеріали, спогади, історії про активістів чорнобильського руху в Запоріжжі.
– Книга призначена для молодого покоління, – розповідає ліквідатор аварії на Чорнобильській атомній електростанції та голова Запорізького міського громадського об’єднання «Чорнобильці Запоріжжя» Павло Белан. – Головне завдання – зберегти пам’ять про тих людей, яким ми зобов’язані життям. Ідея написати таку книгу виникла після поїздки представників нашого об’єднання в Чорнобиль, їй передував фільм про запорізьких ліквідаторів.
Повернутися у Чорнобиль значило повернутися у минуле: знову пройти через КПП перед зоною відчуження, знову відчути ті перші емоції, коли не знаєш, що тебе чекає й чим все це закінчиться. Наші чорнобильці не думали про себе. Кожен подумки був зі своїми сім’ями і всіма тими, кого потрібно захистити.
Редактор книги, член конгресу літераторів України Геннадій Любашевський особисто поспілкувався з кожним ліквідатором. Зробити книжку було не легко, адже так не просто нашим героям згадувати про ті трагічні події.
Відповідати на запитання було не легко. З першого погляду – вони такі браві, сильні. У них груди в орденах, але під ними б’ється живе серце, й воно болить, – розповідає редактор.
У перших рядах на ліквідацію наслідків аварії відправився Володимир Падалко. Разом з колегами з підприємства БМУ «Дніпродержбуд» він будував пункт дезактивації та КПП охоронної зони Чорнобилю.
– До аварії ми жили звичайним життям, – зазначає ліквідатор Володимир Падалко. – Коли сталась трагедія, і «мирний атом» став неконтрольованим, ми рушили за покликом серця та країни. Була весна, все навколо розквітало, але нам було не до цього: охоплював страх, коли навколо були бронетранспортери, люди у масках – ми не могли подумати, що буде так.
Павло Белан у 1986 році очолював експериментальну групу, і під його керівництвом 7000 військових будівельників рушили на будівництво саркофагу.
Час спливав дуже швидко. За важкою цілодобовою працею майже нічого не помічали. Вражали хіба що руді дерева, мертва тиша колись квітучих і заповнених людьми вулиць і майданів Прип’яті та Чорнобиля, іграшки та речі у покинутих квартирах багатоповерхових будинків, сливи-мутанти завбільшки у кулак, – такі спогади залишив ліквідатор на сторінках книги.
Не думав і Анатолій Швельд, що виконуючи свій обов’язок, він потрапить на сторінки книги. Тоді він з колегами виконував роботи з різки радіоактивного металу, серед якого були й новенькі автомобілі ВАЗ, які так і не вручили працівникам станції. Тоді, працюючи, всі сподівалися, що Прип’ять оживе, радіацію ліквідують. Та цього не сталося. Безжальний, нищівний атом не жалів нікого.
Я нещодавно був у тяжкому стані. Поряд зі мною у лікарні був такий же чорнобилець – він працював кухарем і годував у Чорнобилі тисячі ліквідаторів. Радіація не жаліла ні кого – торкнулася кожного. Все, що ми можемо, це передати нашим онукам свої спогади, – сказав Анатолій Швельд.
Наприкінці презентації, начальник управління внутрішньої політики, преси та інформації міськради Володимир Головешко, підкреслив, що завдання кожного – зберігати пам’ять про подвиг тих героїв, які врятували світ від страшної катастрофи, і передавати її наступним поколінням.
Міська влада докладає всіх зусиль для того, щоб героїзм ліквідаторів не був забутий, і турбота про чорнобильців має першорядне значення. Ця книга буде передана в міські школи і бібліотеки, щоб юні запоріжці змогли дізнатися про подвиги ліквідаторів з перших вуст, – зазначив Володимир Головешко.
Наприкінці презентації ліквідатори та активісти Запорізької міської організації чорнобильців отримали від міської влади грамоти та цінні подарунки.
P.S. 14 грудня біля Вознесенівського спуску, на місці, де будується пам’ятник героям-ліквідаторам, пройшов урочистий мітинг з нагоди дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Виступаючи перед присутніми, перший заступник міського голови Сергій Мішок висловив слова особливої вдячності героям-ліквідаторам, які з честю виконали свій обов’язок.
– Прийміть щирі слова подяки за ваш подвиг. Ви, не шкодуючи свого життя, зробили все можливе, щоб захистити нашу землю і дати можливість жити всім іншим. Наш обов’язок пам’ятати ті трагічні події і ваш героїзм. Пам’ять про ваш подвиг буде увічнена в монументі, – сказав Сергій Мішок.
Учасники мітингу вшанували хвилиною мовчання пам’ять героїв-чорнобильців. Присутні поклали квіти до пам’ятного стенду.