Військовий льотчик і авіаційний командир Володимир Судець чимало часу провів у нашому місті і до, і після Другої світової війни
Вулиця «Маршала Судця»
Є в Запоріжжі вулиця «Маршала Судця». Той, хто знайомий з історією обласного центру, знає, що Володимир Олександрович Судець командував 17-ю повітряною армією, яка в жовтні 1943 року підтримувала ударне угруповання Південно-Західного фронту під час визволення Запоріжжя від гітлерівських загарбників. Однак, як я переконався, мало хто знає, що почесний громадянин Запоріжжя Судець – можна сказати, земляк запоріжців (народився 23 жовтня 1904 року в селищі Нижньодніпровськ під Дніпропетровськом), що свого часу (до навчання у військово-технічній школі ВПС і школі льотчиків) працював у Запоріжжі.
Володимир Олександрович неодноразово бував у нашому місті і до, і після війни. Судець очолював 4-й далекобомбардувальний авіакорпус, управління якого (з 14.11.40 по 15.08.41) дислокувалося в Запоріжжі…
Гіркий початок ВОЄННИХ дій
На світанку 22 червня 1941 року авіацію – далекобомбардувальний авіакорпус – це 5 корпусів авіації Головного командування Червоної Армії, призначених для руйнування військових, промислових і адміністративно-політичних центрів противника в його глибокому тилу, підняли за сигналом тривоги. Хоча було не до глибоких операцій. В районі Умані потрапили в оточення 6-а і 12-а армії. «Дальник» довелося перемикати на рухливі цілі в прифронтовій смузі. У тих боях і виділявся 4-й далекобомбардувальний корпус полковника Володимира Судця.
Письменник Євген Долматовський в документальній повісті «Зелена брама» розповів про Володимира Олександровича в ті гіркі дні. Вражають переговори Судця по ВЧ з головнокомандувачем військами Південно-Західного напрямку Будьонним. Маршал не наказував, а тихим голосом просив: «Полковник Судець, військам Понєдєліна і Музиченко зараз дуже тяжко. Зроби для них все, що можеш. Прошу тебе, зрозумій, як це необхідно! Дій і доповідай мені результати в будь-який час, я буду чекати…».
У ті дні підлеглі Судця зазнавали великих втрат. Але бомбометанням і штурмуванням все ж пробили «коридор» для виведення армій з оточення. Але було вже пізно…
Тилова посада Судця
Дальня авіація в перші тижні війни зазнала величезних втрат, управління корпусів розформували. У серпні Судець отримує посаду командувача ВПС досить слабкої за складом 51-ї окремої армії, яка тримала оборону в Криму. У вересні, зібравши в кулак все, що мав, Судець обрушив на німецьке авіаційне угруповання досить потужний удар. Це був, здається, перший вдалий досвід повітряної операції ВПС армії в літніх боях 1941 року.
Потім Судця чекало переведення до тилу – на ВПС Приволзького округу. За Волгою були зосереджені, покинувши місця постійної дислокації, десятки льотних і технічних шкіл, запасні бригади і навчальні центри, які готували кадри для фронтових авіаційних частин.
Володимир Олександрович Судець – «військова кісточка», людина зі свіжим бойовим досвідом і «міцною рукою» – зобов’язаний був налагодити їхню ритмічну і прискорену роботу в умовах воєнного часу. За пів року на цій «тиловій» посаді командувача ВПС округу зумів організувати підготовку, формування та відправку на фронт 176 авіаційних полків, сотень льотних екіпажів.
Знов на фронт
Очоливши в березні 1943 року 17-у повітряну армію, Судець прийняв рішення перш за все розчистити повітря над радянськими військами. Армія завдає ударів по ворожих аеродромах, знищує його авіацію в повітряних боях. Ця операція стала складовою частиною запеклих повітряних боїв на Кубані і над Курськом, які вели також 4-а повітряна армія і частина сил інших авіаційних об’єднань. Стратегічне панування в повітрі радянські ВПС з тих пір не упускали.
17-а повітряна вела бойові дії на Воронезькому фронті, брала участь у визволенні Донбасу, в битві за Дніпро, відзначилася і при визволенні Запоріжжя …
Після війни
У 1946 році Судцю несподівано запропонували посаду начальника Головного штабу ВПС – заступника головнокомандувача. Володимир Олександрович спробував було відстоювати свою командирську долю, але наказ не зміниш. Призначення на цю посаду в ті роки було прерогативою Сталіна. Він сам підбирав кадри для ВПС, відправивши їхнє колишнє управління на чолі з головним маршалом авіації А.А. Новіковим за ґрати. У строю тоді перебувало чимало досвідчених бойових начальників штабів повітряних армій – з них і обрати б кращого для Головного штабу. Але Сталіну вони були незнайомі, а Судцю і його армії він в дні війни 34 рази оголошував подяку в наказах.
Перші повоєнні роки – одні з найскладніших і найважчих періодів у житті ВПС. Бойова авіація переходила на режим мирного часу – розформовувалися і переформовувалися авіаційні частини і з’єднання, звільнялася чимала частина льотного і технічного складу, йшло переучування на нову техніку. 3 роки пропрацював Судець на штабній посаді, і ніхто не міг дорікнути йому в непрофесіоналізмі. Однак в 1949 році його разом з головкомом маршалом авіації К.А. Вершиніним з посади звільнили. Добре ще, що без стягнень, клейма…
Так склалося, що в 1953 році, тобто через 7 років, Судець знову став командувачем повітряною армією зі штабом в Мінську. Справа для нього була не нова, і армію він тримав у порядку. А через 2 роки, коли головний маршал авіації А.А. Новіков після невдалого зіткнення з М.С. Хрущовим знову був відсторонений від роботи і відправлений на службу до Цивільного повітряного флоту, на місце командувача Дальньою авіацією і заступника головкому ВПС призначили маршала авіації Судця.
Дальня авіація
Він прийшов у Дальню авіацію, як у свій дім. Був час, коли він командував бригадою СБ і корпусом ДБ-3 і ІЛ-4. Але настала інша епоха – у всіх 3 повітряних арміях Дальньої авіації частини і з’єднання готувалися до переозброєння з 4-моторних поршневих Ту-4 на далекі реактивні бомбардувальники Ту-16 і міжконтинентальні стратегічні Ту-95 і М-4. Формувалися нові полки та дивізії, будувалися і подовжувалися злітно-посадкові смуги, зводилися сховища для ядерних зарядів.
Перше знайомство з новим командувачем справило на багатьох враження мерзлякуватого вітерця, що віщував сувору погоду. Передчуття не обдурили. Не терпів і не пробачав командувач поверхового ставлення до справи, непродуктивної втрати часу. Управління Дальньої авіації знаходило нове обличчя і строгий ритм в роботі.
Нові цілі
Серед завдань, які ставив командувач, одне здавалася зовсім непідйомним: потрібно було будувати ґрунтові аеродроми. На кожен полк. Особливо ефемерною ця задача виглядала для України: степові ґрунти розмокають з осені, взимку перебувають в сльоті і тільки до червня абияк підсихають. А до осені знову дощі. Але командувач і сам це знав: «Шукайте потрібні ґрунти!». Шукали. І будували ці аеродроми, укочували смуги, зводили казарми, вузли зв’язку, столові, склади пального, боєприпасів …
Судець був непохитний. Він наказав дати тренування всім екіпажам у злітах і посадках на ґрунтових смугах, обладнаних спочатку на базових аеродромах, поруч з бетонними ВПП. А потім стали освоювати тундрові і «чужі» ґрунти.
Нові можливості, нові виклики
З появою перших міжконтинентальних балістичних ракет військовим і державним керівництвом було ухвалено абсолютно логічне рішення – передати їх «на бойову службу» і для подальшого розвитку командувачу Дальньою авіацією. В кінці 1959 року було створено новий вид Збройних Сил – Ракетні війська стратегічного призначення. До нього перейшло і все те, що з нуля було напрацьовано маршалом Судцем при створенні стратегічних ракетних військ.
М.С. Хрущов в сліпій вірі у всесилля і універсальність ракетно-ядерної зброї руйнівним вихором пройшовся по всій бойовій авіації. Нависла пряма загроза і над Дальньою авіацією: до чого, мовляв, ці аеродроми, льотчики, літаки, якщо є ракети. Маршал Судець був напоготові. Бойовий склад Дальньої авіації був збережений.
Під командуванням Судця Дальня авіація знайшла новий вигляд – далекобійної ракетоносної авіаційної сили, яка увійшла в якості авіаційної складової в тріаду стратегічних ракетно-ядерних сил Радянського Союзу.
У 1962 році маршал Судець був призначений головнокомандувачем військами протиповітряної оборони країни. За 4 роки зробив чимало, зміцнивши ППО і технікою, і міцними кадрами. З 1966 року – в Групі генеральних інспекторів МО СРСР. Помер 6 травня 1981 року.
Читайте також: Увіковічена пам’ять: запорізькі меморіали героям війни
