Колись моя знайома, жартуючи, поскаржилась: «Узяла в бібліотеці книжку. Така погана! Звечора почала читати й до ранку не могла відірватися від неї! «Ковтнула» запоєм». Щось подібне можна сказати й про виданий нещодавно у «Журналісті України» збірник «Сатирична сотня діє, або Путлер капут!» Розгорнула його й пораділа, адже не часто нині можна зустріти українську сатиру в такому обсязі – 376 сторінок! Якщо виходить у світ чиясь збірка, то це сто, іноді 160 сторінок – і це вже велике досягнення, бо українські книжки тепер, на жаль, виходять не часто.

У чому ж унікальність цього видання? Тут зібрані гуморески (як віршовані, так і прозові), мініатюри, афоризми, анекдоти, пародії, байки авторів із усієї України. Гумористів, які друкували власні твори на сторінці «Весела світлиця» в газеті «Сільські вісті», тепер зібрали разом на сторінках веселої книжки. Ще три роки тому відкривала журнал «Перець» і читала твори сатириків із Луганська, Львова, Черкас, Одеси, Запоріжжя… І тепер із цього фоліанта війнуло на мене отим перчанським бойовим духом непримиримості з ворожими силами – як зовнішніми, так і внутрішніми.

Звичайно, актуальними нині є сатиричні твори про сусіда-агресора, який із допомогою власних найманців і наших яничарів-безбатченків убиває в Східній Україні людей, робить сиротами тисячі дітей, руйнує їхнє житло, катує й знищує батьків і матерів, топче все українське. Але в збірнику ви не знайдете «плачу Ярославни». Автори сміються над окупантом, вірять у перемогу світлих сил Всесвіту, Української армії. Сама назва книги про це свідчить. На її сторінках багато уваги надається «великому» кормчому Росії – Володимиру Путіну. Про нього тут – безліч анекдотів, гуморесок, мініатюр. Найцікавішими вважаю перероблені Олександром Михайлютою (нині – киянином, але ж і нашим запоріжцем і гуляйпільцем!) на сучасний лад листи турецького султана запорожцям і відповідь козаків володареві Османської імперії. Тепер замість султана «героєм» виступає вже «предводитель «русскава міра» Владімір Путін». Саме йому від імені сучасних запорожців відповідають як Олександр Михайлюта, так і його співавтори Василь Піддубняк, Олег Чорногуз і художник-карикатурист Анатолій Василенко.

Але дістається в збірнику не лише зовнішньому ворогові. Не обминають автори й внутрішніх неприятелів – олігархів, творців корупції, здирництва, хабарництва тощо. І критикують тут не тільки «стрілочників», а й Президента та Прем’єр-міністра України, інших високопоставлених осіб, які повинні боротися проти всіляких недоліків, натомість іноді своїми діями чи бездіяльністю сприяють криміналу.

Чимало опубліковано й неполітичних гуморесок, бувальщин – про наше звичайне життя-буття. Із ними також (із задоволенням) ознайомиться найвибагливіший читач.

Знаю, що Олександр Михайлюта, укладаючи книгу, пропонував опублікувати в ній твори сатирикам нашого краю. На жаль, погодилися тільки троє: Андрій Білич із села Басань Пологівського району, Микола Сиріньок зі Староукраїнки Гуляйпільського району й письменник-сатирик Пилип Юрик із Запоріжжя. Останній, гортаючи свіжий збірник, резюмував: «Хто не захотів тут публікуватися – нехай кається».

Габровці кажуть: «Світ не загинув тільки тому, що він сміявся». Читаючи твори в книзі «Сатирична сотня діє, або Путлер капут!», розумієш, що Україна також ніколи не загине, не зникне з карти світу, бо вона сміється в очі ворогові. Вустами дотепників, гумористів і сатириків – як знаменитих, так й аматорів –  висловлює зневагу до ворога, підкреслює його недолугість у прагненні поставити людство на коліна. Так сміялися свого часу наші прадіди–запорожці, так чинять нинішні їхні нащадки.

Слухала по радіо інтерв’ю Олександра Михайлюти, в якому він натякнув, що ця книга – не остання, будуть незабаром її наступні томи. Тому вже як побажання – хотілося б хоч десять-п’ятнадцять рядків коротенької творчої біографії кожного автора. Адже якщо Олега Чорногуза, Євгена Дударя, Івана Драча, Анатолія Василенка чи Сергія Коваля знає майже вся Україна, то багатьох творців веселого слова (до речі, гарних фахівців), представлених у збірнику, відкриваю для себе вперше. І, мабуть, я така не одна…

А щодо виходу в світ цієї книжки, то вважаю, що тираж одна тисяча примірників на всю Україну – це мізер. Такий збірник повинен бути в кожній бібліотеці, особливо в областях і районах, прилеглих до зони бойових дій. Адже сепаратизм виник не на голому місці. Його ми побачили саме там, де люди не мали українських книг, періодичних видань, пісень й української культури загалом.

Віра СЕРЕДА