У вісімдесяті роки пасажири не тулились один до одного у тісних, жарких маршрутках. У радянської людини була чудова альтернатива – річковий пасажирський транспорт. Сьогодні, колишні улюбленці «Метеори», «Ракети» в Україні залишились лише у спогадах. Час, наче суддя, поставив жорстокий вердикт: економічно невигідні, незатребувані. Окремі представники крилатого флоту, викуплені приватними особами роками гниють на причалах, ставши чиєюсь обридлою іграшкою. Та є люди, які, маючи бажання та віру, намагаються вдихнути життя у забуту легенду й подарувати життя останньому українському «Метеору»
«Метеор-37» встиг попрацювати 4 роки. Потім, як й всі інші представники крилатого флоту, став непотрібний. Так, теплохід сім років простояв на території приватного яхт-клубу. Один погляд і зрозуміло – власнику до нього було байдуже, адже за цей час між його крилами виросли дерева. Але він вцілів, незважаючи на те, що судна, які у далекі дев’яності не продали закордон, різали на металобрухт.
Довгі роки «простою» вандали безщадно виносили з «Метеору» все, що могли. Результат багаторічних погромів: розбиті вікна, розтрощені салони. Найбільше постраждав моторний відсік та проводка: кольорові метали обмінювали на гроші, гроші – на пляшку горілки.
Та знайшлись віддані «крилатому флоту» люди, яким під силу подарувати життя останньому українському «Метеору». Теперішній власник судна викупив «Метеор-37» за 50 тисяч доларів, щоб реабілітувати. Та хто вдихне у нього життя? Пройшло близько 30 років, і чи залишилась в Україні людина, яка знає, що з цим робити? Виявилось є, і така людина мешкає у Запоріжжі.
Володимир Осадчий 33 роки життя присвітив флоту. Дев’ять пройшло якраз на «Метеорах». Йому було тридцять років. У цьому віці хлопці лише стають механіками, проте у Володимира вже був досвід. Ці часи він називає «лебединою піснею».
- У вісімдесят третьому році я прийшов з більшого судна на берег за сімейних обставин. Жити без улюбленої роботи було важко. Я попросив керівництво взяти мене на «Метеор». Мені довірили цю роботу, хоча були й старші кандидати. Сьогодні більшість колег у похилому віці, багато хто помер. Тож, кому як не мені його відновлювати?
Володимир Миколайович з теплом згадує часи, коли крилатий флот був на піку популярності. Автобуси були тісні, задушливі, повільні. А тут пасажирам зручно – є буфет: хочеш лимонаду, хочеш пива, бутербродів щойно з кухні. Вийшов на палубу, подихай свіжим повітрям чи викури цигарку.
- Для мене робота була казкою: подобалась швидкість, спілкування з пасажирами, графік також влаштовував. Щомісяця ставали на профілактику, накривали стіл і святкували усі свята, що пропустили. Якщо б флот не розвалився, я б і зараз тут працював, – з сумом зазначив механік.
Ми трохи пройшлись салонами теплоходу. Навколо робоча обстановка: якісь дроти, гвинтики, гайки, трубки. Одразу видно: Володимиру тут нема коли сумувати. Вже помітні результати дворічної праці: замінені вікна, електрика. Стоять величезні агрегати – їх вандали не зачепили, адже їх у побуті використати неможливо. Все необхідне для ремонту купляють у Греції, бо після розпаду Союзу вона викупила частину флоту й деталі до нього. Хвалиться господар новеньким годинником на капітанському містку й розповідає цікаві історії.
- Колись у Нижньодніпровську ми, несподівано, потрапили у шквал. Він налетів за три хвилини, відійти не встигли, навколо каміння. Злива така, що не видно було носа судна. На борту 130 чоловік. Я тримався завдяки компасу, поглядав на секундомір. Головне за штурвалом – не губитися. Тому ми успішно його перенесли.
Не може не захоплювати те, з яким захватом, любов’ю Володимир Осадчий розповідає про свою роботу. Це той випадок, коли людина знайшла справу свого життя. Та у випадку з «Метеором», на жаль, невдовзі втратила.
Але тут важко знайти винних. Держави, у якій солярка коштувала дешевше за мінеральну воду, більше немає. При сучасних цінах держава не потягне такі витрати на пасажирський транспорт.
Залишаються лише ідейні, захоплені люди, які вірять й готові подарувати життя хоча б одному «Метеору».
- Мені пощастило знайти людину, яка вірить у крилатий флот. А їм пощастило зі мною, – посміхається Володимир Осадчий. – Головне, щоб вистачило здоров’я та грошей. Я дуже хочу ще раз вийти на крило. Думаю, буде багато бажаючих, адже це наче повернутись у молодість.
Коли завершаться роботи на «Метеорі-37» точно не відомо, та у теперішньому темпі – це близько двох років. Використовувати судно власник планує у туристичних цілях, зокрема, проводити екскурсії з Києва до Канева.
Поки «Метеор» стоїть на території судноремонтного заводу в очікуванні нових подорожей Дніпром. Чи вдасться йому? Побачимо…
Як все починалось…
Перші теплоходи серії «Метеор», спроектовані Ростиславом Алексєєвим, з’явились у шістдесятих роках на річкових просторах Радянського Союзу. З моменту налагодження виробництва на Зеленодольському суднобудівельному заводі ім. Горького до розпаду СРСР було випущено 400 одиниць. У радянській Україні їх було близько 46 крилатих ракет. Одночасно у Запоріжжі працювало близько 15. На дніпровських просторах «Метеори» розганялись до 70 км/год, перевозячи близько 120 пасажирів за один рейс. Популярні маршрути: Запоріжжя-Херсон, Запоріжжя-Київ, Запоріжжя-Енергодар та інші.
