Конституція України – Основний Закон держави, який визначає суспільний і державний лад країни, її виборчу систему, принципи організації та діяльності державних органів, основні права і обов`язки громадян.
Прийнята п`ятою сесією Верховної Ради України 28 червня 1996 року Конституція України, процес розробки якої був започаткований ще до проголошення Акта про незалежність України, у 1990 році, народними депутатами Української РСР 12 скликання (після 24 серпня 1991 року – народні депутати України I скликання). Прийняття 16 липня 1990 року Декларації «Про державний суверенітет України», 3 серпня 1990 р. – Закону України «Про економічну самостійність Української РСР», вилучення з Конституції УРСР (прийнята 1978 року) статтей 6 і 7, якими була конституційно закріплена керівна роль КПРС та місце профсоюзів і комсомолу у суспільстві, створили передумови формування і затвердження Верховною Радою Української РСР конституційної комісії (жовтень 1990 р.), яка і приступила до розробки концепції нової Конституції, а після її обговорення і прийняття парламентом – до підготовки самого проекту Основного Закону України.
Я не міг не нагадати читачу про ці тепер уже історичні факти, бо деякі нинішні політики та історики чомусь забувають, що після проголошення незалежності України конституційна комісія (створена 1990 р.) не тільки продовжила роботу над проектом Конституції України, а і разом з постійними комісіями Верховної Ради України здійснила всі необхідні процедури (всеукраїнське обговорення проекту Конституції, узагальнення зауважень і пропозицій, які були висловлені громадянами, доопрацювання проекту) і внесла доопрацьований проект Основного Закону України на розгляд Верховної Ради України першого скликання у жовтні 1993 року.
Політична та економічна криза в Україні, яка восени 1993 року досягла величезної суспільної напруги, не дозволила Верховній Раді України I-го скликання завершити започаткований нею конституційний процес прийняттям Основного Закону України – Конституції України.
Після обрання в 1994 році нового складу Верховної Ради України і Президента України та заміни співголів конституційної комісії (Л.Кучма і О. Мороз) робота над проектом Конституції продовжилась у в`яло плинному режимі ще цілих два роки.
На втрати, які несла держава у своєму політичному й економічному розвитку, не маючи Основного Закону України, а вони, без сумніву, були значними, політичні парламентські партії, які на перше місце поставили корпоративні інтереси, не звертали увагу.
І тільки пройшовши через конституційний договір між парламентом і Президентом, який був підписаний у 1995 році, і зрозумівши, що подальше відтерміновування дати прийняття Конституції України може привести до чергової політичної кризи – розпуску парламенту, змусило Верховну Раду України II-го скликання 28 червня 1996 року, майже через 6 років після утворення конституційної комісії, прийняти Конституцію України, розділи і статті якої у більшості зберігали текстове та змістовне навантаження проекту Конституції, розробка якої була затверджена парламентом першого скликання у 1993 році.
Конституція України одержала високу оцінку професіоналів – конституційників світового рівня і, що найважливіше – Венеціанської комісії.
У Розділі I Конституції України «Загальні засади» у Статті 1 записано: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава», у Статті 3: «Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави».
У Статті 5 Конституції України записано, що «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування».
І, що є досить важливим, «право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Ніхто не може узурпувати державну владу».
Як насправді виконується ця стаття Конституції, зупинимося пізніше, та і сам читач про це добре знає.
Громадяни України за багатовікову історію формування своєї держави, починаючи з княжої доби, перебування в різного роду державних утвореннях, лише в кінці 20 століття, 20 років тому, одержали конституційно закріплені права і свободи у своїй незалежній, суверенній державі, що і закріплено в Статті 3. Суверенітет України поширюється на всю її територію.
Україна є унітарною державою. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
15 розділів, 163 статті, Перехідні положення (XV розділ) – це складові Основного Закону України – її Конституції, яка професіоналами Європи і світу визнана однією з найкращих серед нині існуючих в країнах земної кулі.
Прочитавши це, читач задасть питання, яке є логічним: «Якщо Конституція України – найкраща, то чому ж тоді майже на другий день після її прийняття у багатьох політиків та політичних лідерів з`явилося бажання щось в ній поміняти, внести в окремі розділи і статті зміни?». Для того, щоб відповісти, викласти свою суб`єктивну думку з цього питання, потрібна окрема, і не коротка, розмова.
Але ж, дійсно, замість організації роботи із запровадження в життя положень Основного Закону України, підсилення конкретизацією окремих його статтей, нових законів України, політичні партії та їхні лідери, у т.ч. попередні Президенти, заходилися ревізувати Конституцію України.
Громадяни України є свідками як мінімум п`яти політичних кампаній з внесення змін до Конституції України. Серед них – ініційований Л.Д. Кучмою референдум 2000 року, Конституційна реформа 2004 року, Національна конституційна Рада 2007 року. Відміна Конституційної реформи 2010 року, повернення до Конституції в редакції 2004 року (2014 рік), внесення змін до Конституції, запропонованих Президентом України П.О. Порошенком та Верховною Радою України VIII скликання.
Президент України Л. Кучма разом з Конституційним Судом України шукав узаконенну можливість балотуватися на третій термін. Президент України В. Ющенко навіть встиг винести на обговорення проект т. з. Народної Конституції, але як «… проект Конституції Президента України В. Ющенка».
Узурпувавши за допомогою Конституційного Суду України владу, якою його виборці не наділяли, бувший Президент України В. Янукович створив Конституційну асамблею, яка повинна була розробляти чи то проект нової Конституції, чи то зміни до неї.
На моє питання до члена Конституційної асамблеї, з яким ми працювали у Верховній Раді України першого скликання, президента Асоціації народних депутатів України О. Барабаша, чим завершилася робота асамблеї, він відповів: «Всі наші зусилля були трансформовані у пар, який пройшов через свисток». «Чому ж так?» – запитав у нього. «Та тому, що Конституційна асамблея створювалася для «імітації» роботи над проектом нової Конституції, а не на результат», – була відповідь.
Дуже хотілося б, щоб під час президентської каденції П.О. Порошенка, незважаючи на війну, для забезпечення реформ, їх законодавчого підсилення, до діючої Конституції були внесені необхідні зміни, але які б не допускали, як записано в Ст. 157 Конституції України, «… скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України».
На жаль, і Конституційний Суд України, який повинен виступати арбітром і об`єктивним суддею у «розборках» політиків, опустився до рівня обслуговуючої владу, підзвітної їй структури. Як результат «мишиної возні» навколо положень Конституції, вона не одержала покращань, а діяльність окремих політичних сил, антидержавну діяльність яких своєчасно законодавчо не було зупинено, призвела до значних втрат у соціально-культурному і економічному розвитку країни, до війни з її трагічними наслідками.
Сьогодні, маючи гіркий досвід, суспільство добре розуміє, що записати в Статтю 2 Конституції України слова, що Україна є унітарною державою, маючи на своїй території військову базу іноземної держави, було замало.
Про те, що унітарна держава – це єдина, цілісна держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають статусу державних утворень і не володіють суверенними правами, і є конституційною нормою, не сприймалося певними політичними силами, які нав`язували українцям федеративний устрій, за яким чітко простежуватися корпоративні і особисті інтереси окремих політиків, олігархів, які хотіли закріпити за собою князівське володіння, окремі території (як мінімум).
Попередніми Президентами, парламентами, урядами, силовим блоком України, Конституційним Судом України змарновано роки, про які їм неодноразово нагадували громадяни України, започаткувавши рух «Україна без Кучми» та піднявшись на протестні Майдани 2004 і 2013-2014 рр. На жаль, як показує життя, більшість політичних лідерів так і не засвоїли уроки громадянського суспільства.
Повертаючись до сьогодення і питань, пов`язаних з внесенням змін до Конституції України, хотілося б зауважити, що, як на мою думку як громадянина, в умовах війни, коли Крим анексований РФ, частина території Донбасу знаходиться під окупацією, можна та необхідно напрацьовувати, у відповідності до Статтей 154, 155, 156, 157, 158 і 159 Конституції України, зміни до Основного Закону, які просто необхідні для динамічного здійснення реформ.
Щодо розробки нової Конституції України. Це буде можливим і необхідним тоді, коли буде відновлена територіальна цілісність України, наступить в Україні стійкий, гарантований міжнародним співтовариством і Збройними силами України мир.
Не варто тиражувати помилки Президентів Л. Кучми та В. Ющенка, інших політиків, які мали намір і робили спроби змінити Конституцію за своїми уявленнями і «під себе».
Конституційна комісія має створюватися за особливих умов, при яких до її складу будуть включені професіонали і представники громадськості, не пов`язані з олігархами, політичними силами, оточенням Президента, люди, відсторонені від влади і яким буде заборонено 10 років після прийняття розробленої ними Конституції України іти у владу.
Чому нині діюча Конституція України одержала таку високу оцінку міжнародних інститутів? Вважаю, тому що над її розробниками не було олігархів, зформованих політичних кланів, об`єднаного корпоративного бізнесу і т. інш., які б диктували, як виписати ту чи іншу статтю чи розділ.
Конституція України як головний закон повинна бути написана чи уточнена з урахуванням змін, які відбулися в країні, для громадян України всіх національностей і стовідсотково «виражати суверенну волю народу».
Вітаючи читачів газети з Днем Конституції України, хотів би побажати їм оптимізму, надії і віри в прекрасне майбутнє нашої країни, якого ми досягнемо напруженою спільною працею, чітко дотримуючись в повсякденному житті положень Основного Закону України. Слава Україні!
Олександр БІЛОУСЕНКО,
народний депутат України першого скликання,
член Національної спілки журналістів України
