Зараз в Україні відбувається третій етап декомунізації. Верховна Рада і облдержадміністрації перейменовують ті вулиці, села й міста, назви яких пов’язані з комуністичною ідеологією й радянським минулим, але не були перейменовані на перших двох етапах, коли цим займалися міськради й мери. Конкретно в Запоріжжі уже завтра голова облдержадміністрації своїм розпорядженням змінить назви принаймні 52 вулиць. Завершується, так би мовити, «зачистка», після якої мають залишитися лише патріотичні, або історичні, або нейтральні назви. Але, коли автор вивчив назви вулиць Запоріжжя, які пропонується змінити і які залишаються незмінними, виникло дуже багато питань.
Що для нас Чонгар і Перекоп
Список запорізьких вулиць, які будуть ближчим часом перейменовуватися – дуже неоднорідний. Немає сумнівів, що треба перейменувати вулицю імені партійно-комсомольського діяча 20-30 років Косарєва або імені більшовицького карателя Пархоменка. Але є в цьому списку й сумнівні або неоднозначні, на мій погляд, пропозиції. Взяти, приміром, одну з центральних вулиць Хортицького району Задніпровську. На ній розташовано десятки великих багатоповерхових будинків, тут живуть тисячі, якщо не десятки тисяч мешканців. Але ані вони, ані мешканці всього району й міста не знають, чому цю вулицю треба перейменувати. Для 99,9% відсотків вулиця так називається тому, що знаходиться за Дніпром по відношенню до більшої частини міста. Про Задніпровську дивізію, яка існувала кілька місяців 1919 року і яку очолював сумнозвісний матрос Дибенко, знають лише історики, та й ті навряд чи пов’язують вулицю з дивізією.
До речі, дивізією керував не тільки Дибенко. Фактично автономно свої бригади очолювали отамани Махно й Григор’єв. Саме на їхньому рахунку найбільші перемоги – Махно взяв Бердянськ і Маріуполь, а Григор’єв – Херсон, Миколаїв, Одесу. Дибенку московське командування наказувало йти на підмогу Махну, бо саме на донецькому напрямку були найзапекліші бої проти військ Денікіна, але той просто плюнув на накази й поїхав разом з коханкою Олександрою Колонтай брати незахищений Крим. Адже курортний сезон був уже близько. Щоправда, недовго Дибенко приймав сонячні ванни. Через наступ білогвардійців утік із Криму він уже в червні того ж 1919 року. Одночасно сконала й Задніпровська дивізія.
Отже, бачимо, що назва вулиця навряд чи вкорінює в головах запоріжців комуністичну ідеологію. Скоріше, навпаки – в результаті декомунізації, можливо, хтось і дізнається про ту Задніпровську дивізію. Втім, це моя особиста думка. А що з цього приводу думають офіційні особи?
– Є паспорти вулиць. Документи про те, що вулицю названо на честь тієї самої Задніпровської дивізії, збереглися. А це означає, що вона, без сумніву, підлягає декомунізації. І ми не можемо піти на вибірковість або замовчування. Там, де є винятки, там ламається система. Якщо не перейменувати цю вулицю, то тоді треба не перейменовувати, наприклад, і вулицю Уральську, а вона названа на честь 1-го Уральського стрілкового полку. Ми розуміємо, що вулиця Задніпровська проходить через всю Бабурку, і, порадившись із громадськістю, вирішили давати таким вулицям знакові імена, називаючи їх на честь тих людей, котрі дійсно загинули за наше краще життя, – зазначив директор департаменту культури, туризму, національностей та релігій Запорізької облдержадміністрації, заступник голови обласної комісії з питань ліквідації символів тоталітаризму та повернення історичних назв Владислав Мороко.
Повідомляємо читачам, що вулиця Задніпровська вже завтра змінить назву й отримає ім’я Героя Небесної сотні, журналіста Василя Сергієнка, який тривалий час працював у газеті “Запорізька правда” і жив до 2009 року в Хортицькому районі, а 4 квітня 2014 року був викрадений з двору власного будинку у місті Корсунь-Шевченківський. Наступного дня його тіло було знайдено за 15 кілометрів від міста у Виграївському лісі з наручниками на руках та слідами жорстоких катувань. Про інші перейменування вулиць (а таких, нагадаємо, буде 52) ми повідомимо в наступному четверговому номері нашої газети.
Вирішено перейменувати й такі вулиці, як Чонгарська, Перекопська. Причина та ж сама. Коли цим вулицям давали назви, їх асоціювали з подіями 1920 року. Це коли більшовики поклали на Кримському перешийку тисячі людей у безперспективних спробах штурму врангелівських укріплень. А взяли Крим вони тільки після того, як махновці, перейшовши вбрід (у листопаді!) Сиваш, вдарили білим у тил.
Але хто зараз знає про ті події, а тим більше про їхній зв’язок з вулицями? Зрештою Перекоп і Чонгар – законні українські топоніми. А 2014 року назва Чонгар у свідомості українців взагалі набула нового змісту. Це наш найвідоміший блокпост, крайня точка опору розповсюдженню російської окупації з боку Криму. Саме тому вчора тут зібралися представники кримсько-татарського народу, щоб пом’янути події 1944 року й виступити на захист сьогоднішніх політичних в’язнів окупованого Криму.
Вулиці Кривавої неділі більше не буде
Виникають питання й щодо перейменування назв, пов’язаних з більш давніми подіями. Ось, наприклад, перейменуванню підлягає вулиця 9 Січня. Я колись 4 роки жив у Дніпропетровську на вулиці з такою ж назвою й кожного дня, йдучи додому, ставив собі питання: «Навіщо було називати вулицю на честь Кривавої неділі?». Для тих, хто не знає: саме 9 січня 1905 року в Петербурзі стався кривавий розгін мирної маніфестації, й цей день вважається першим днем революції 1905-1907 р.р. До речі, більшовики не мали до цієї події ніякого відношення, хоч і взяли потім її на озброєння. Але тоді виникає питання: “Чому не перейменовують вулицю ім. Броненосця “Потьомкін”, адже повстання на ньому – теж помітна подія революції 1905 року?”.
На думку доктора історичних наук, професора, завідувача кафедри новітньої історії України Запорізького національного університету Федора Турченка, таку вибірковість можна виправдати тим, що на відміну від петербурзької маніфестації 9 січня, повстання на броненосці – явище майже суто українське. Адже на Чорноморському флоті служили переважно українці. Їх там було – до 80 відсотків.
– Ще одне питання – щодо перейменування вулиці Паризької комуни, – звертаюся до Владислава Мороко скоріше як до історика. – Адже, незважаючи на схожість назв, Паризька комуна 1871 року до комунізму не має жодного відношення. Це було явище, скоріше, анархічне. Просто комуністи використовували його в пропаганді, взяли, так би мовити, на озброєння.
– А як, наприклад, ви ставитеся до свастики? – ошелешує він питанням на питання. – Ми розуміємо, що нацисти лише взяли стародавній солярний знак, який масово використовувався і в нашій, і в азійській культурі. Але це не означає, що ми можемо малювати на будинках свастику. Нас від цього й досі сіпає.
Тепер від історії час перейти й до сучасності. Певно, в багатьох виникне питання про причину перейменування вулиці Терешкової. Адже вона для більшості населення – лише перша жінка-космонавт, як і Гагарін – взагалі перший у світі космонавт. До речі, вулицю Гагаріна ніхто не чіпатиме.
– Відповідь – у сучасній політичній діяльності Валентини Терешкової, – підказує Федір Турченко. – Вона як депутат Держдуми РФ проголосувала за анексію Криму в 2014 році.
– Так, ми сприймаємо її як учасницю боротьби проти незалежності України, – погоджується начальник управління внутрішньої політики Запорізької ОДА, секретар обласної комісії з питань ліквідації символів тоталітаризму та повернення історичних назв Олександр Зубченко.
На часі – деколонізація
І тут ми підійшли до теми, яка, можливо, й не має прямого відношення до декомунізації, але є не менш, а можливо, й більш важливою. Україна – суверенна, незалежна держава, яка повинна всіма засобами зміцнювати свою незалежність. А що ж ми маємо, якщо проаналізувати всі назви запорізьких вулиць, провулків, бульварів і проспектів? Більше ста назв пов’язані з російськими топонімами. Для економії газетної площі назву тільки ті, що починаються з першої літери алфавіту:
Адлерська,
Адигейський провулок,
Алапаєвська,
Алтайська,
Амурська,
Анадирський пр.,
Анапська,
Арбатський пр.
Армавірська,
Архангельський пр.,
Астраханська
Не рахуйте! Тільки на букву “а” – 11.
– Так, у нас є провулок Архангельський, але немає вулиці Івано-Франківської. Просто на мапу Запоріжжя було накладено загальнорадянську імперську матрицю, – розмірковує Владислав Мороко, – але наступні покоління будуть розуміти, що слова мають значення.
– Дійсно, проблема переважання російської топоніміки існує, – додає Олександр Зубченко. – І не тільки в Запоріжжі. І в Мелітополі, і в Бердянську, і в багатьох інших містах України. Жодного раціонального пояснення цьому, окрім відверто скудних знань української географії тими людьми, які давали ці назви, я не бачу. І нам неодмінно треба повертати українську, запорізьку топоніміку, за допомогою топоніміки сприяти розвитку дружніх відносин між регіонами. На жаль, це не є предметом закону про декомунізацію. Тому про цю проблему мають замислитися народні депутати України.
А скільки, якщо зануритися глибше, інших абсурдних речей сховано в назвах запорізьких вулиць? Крім вул. Алтайської (а це – не тільки край, а й назва гір), є ще Гімалайська (це, звичайно, навіть не Росія), пр. Кавказький, Памірська, а от Карпатської – немає. Не доросли наші гори. Є в нас вулиці Алма-Атинська, Актюбінська, хоча міст таких у природі вже не існує, адже казахи їх перейменували… А що пропагують вулиці Бутирська і Таганська?
Причому в нас у пошані не тільки російські топоніми, й історичні діячі. Давайте замислимося, а хто нам Іван Сусанін, на честь якого названо вулицю? Так, це, можливо, й герой, але не наш, а російський герой. 1613 року, під час війни нашої країни (тоді Речі Посполитої) проти Московії (друга московська війна), цей сільський староста неподалік Костроми завів наше військо не в те село, чим врятував царевича, який переховувався неподалік. Але війську, в якому було дуже багато українців, він зашкодив!
Взагалі не можна не дійти висновку, що на назви наших вулиць як на систему взагалі ніхто не дивився. Інакше як пояснити той факт, що в нас дві вулиці Садові, дві – Інститутські, дві – Космічні, дві – Лісні, дві – Лугові, дві – Миру, дві – Первомайські, дві – Підгорні, дві – Полеські, дві – Північні, дві – Українські.
Є й потрійні назви. Наприклад, дві Зелених та ще й провулок Зелений. Та ж сама ситуація із Зерновими. Є три Степні, Таврійські. Не образили себе будівельники. Крім трьох вулиць Будівельників, є ще бульвар Будівельників і вулиця Будівельна. І, нарешті, суцільний жах із вулицями Центральними. Їх три, і всі на околицях міста. Слава Богу, що хоч бульвар Центральний – дійсно в центрі.
Отже, поле для дійсно потрібних перейменувань у нас дуже широке. Треба довести, що ми – не колонія Москви. І від цієї роботи нам нікуди не дітися.
Олександр Верьовкін
