Як відомо, наш спокій на сході країни оберігали і оберігають не лише чоловіки, а й близько 10 тисяч жінок-військових, у яких свій погляд на війну на Донбасі
Із однією з них, запоріжанкою Віолетою Бородіною, ми і зустрілись. Віолета в 2014-15 роках була волонтером, з 2016 і майже до кінця 2018 року вона старший солдат, яка перебуває на посаді прес-офіцера 93 ОМБр Збройних Сил України. Має орден «За взірцеву службу» та нагрудний знак від командира бригади.
Віолета розповіла, що до осені 2013 року була зовсім іншою людиною – працювала на місцевому телебаченні, 2 рази на рік їздила за кордон відпочивати. І цікавили її лише одяг, салони, музика, фото та тусовки з художниками. Та коли розпочались революційні події, відчула, що осторонь залишатись не може. Тож вона одразу підтримала запорізький Майдан.
Від Майдану до Майдану
– Скажу, що серед регіональних запорізький Майдан був наймасовішим –тут вийшло більше людей,ніж в Харкові, Миколаєві чи інших містах. А під час лютневого розгону силовиками на пл. Фестивальній стояло близько 6 тис. запоріжців, – стверджує жінка.
Як з’ясувалось, відому запорізьку «Жіночу сотню» як громадську організацію запровадила саме вона з подругою Інною Чельцовою. Жінки виступили тоді перед людьми на одному із віче, і до них на запис одразу вишикувалась ціла черга запоріжанок. Це були люди різних професій і політичних поглядів. Та, незважаючи на їхню радикальність, всі хотіли одного –чимось допомогти революції. У підсумку жінок виявилось набагато більше сотні. Одні зголосилися чергувати на Майдані, інші на 3 поверсі Облдержадміністрації постійно робили хлопцям бутерброди та розносили чай, хтось лише приносив на кухню їжу,а інші просто перераховували для організації кошти.
А коли на Майдані в Києві побили студентів, вона одразу поїхала туди. Там теж працювала на кухні у Будинку Профспілок, годуючи мітингувальників. До речі, від наслідків підпалу цього приміщення 18 лютого 2014 року її, можна сказати, врятувала мама, адже 20 лютого у тієї був день народження, і Віолета вирушила в цей день до Запоріжжя. Лише наступного дня дізналась, що сталося в столиці. А коли повернулась до Києва, то хлопців вони підтримували вже з приміщення КМДА. Та невдовзі жахливе протистояння скінчилось.
Волонтер Донбасу
Повернувшись до Запоріжжя,вона згодом підключилась до волонтерського руху. Її подруга Інна Чельцова – лікар за професією, а за Бельмаком тоді стояв польовий шпиталь. Тож дівчата і вирішили, що вони потрібні саме там. Проте до шпиталю їх не взяли, але запропонували допомагати військовим придбанням того чи іншого обладнання. Для огляду бійців потрібен був рентген-апарат, ліки тощо. Тож дівчата повернулись до Запоріжжя і почали все це збирати. А потім кілька разів їздили з гуманітаркою до шпиталю. Зустріли там і нацгвардійців із Запоріжжя, які саме облаштовували на Маріупольському напрямку блок-пости. Стали допомагати і їм, а це аж 6 постів, де потрібні були електронагрівачі, «буржуйки», наколінники, каски, бронежилети і все, що бійці просили, адже тоді у армії майже нічого не було.
А потім вона поїхала на фронт підтримати свого колегу фотокора із місцевої газети Юрія Жука, який служив в Попасній. Та в січні 2015 року він отримав поранення, і його комісували. Проте там вона познайомилась з бійцями 93 ОМБр та волонтером Віталієм Крошенко, який на той час часто їздив в Донецький аеропорт (позиції «Зеніт» та Бутівка). Так і стали волонтерити разом в цьому напрямку.
–У 2015 році там йшли важкі бої. Бувало таке, що доїдемо до Авдіївки, а далі нас не пропускають, бо попереду йде бій. Доводилось добу або й більше чекати. А колись були пропустили,та раптом почався обстріл, і ми спіймали колесом автомобіля уламок. Тож на передову до хлопців доїхали вже на одному диску. А пізніше наш «Джип», який щотижня приїздив на передову, супротивники вирахували, бо хлопці перехопили по рації їх розмову: «Серебристый «Джип» валим из всего, что есть…». Тож на нас вже йшло полювання,і машину довелося перефарбувати в матовий колір, – говорить волонтер.
«Стріляли наші, навіть, якщо це не так»
Як відомо, настрій у наших бійців був патріотичний, бо дуже багато людей, не дочікуючись повістки, самі йшли на фронт. Віолета теж в 2014 році ходила до військкомату, але її не взяли.
–Як до волонтерів ставилось місцеве населення?
– По-різному. Переважно – негативно. У людей там панують проросійські настрої. Та воно й не дивно, адже російська пропаганда була і є набагато сильнішою від нашої. І почалась вона не 5 років тому. Термін ДНР з’явився набагато раніше, коли громадська організація «Донецька народна республіка» була зареєстрована ще в 2004 році. А коли Янукович став прем’єром, її скасували, і багато людей з тієї організації посадили за ґрати. Бо вони були вже не потрібні. А в 2013 році, ще за півроку до Майдану, в російське Сколково з’їзжаються донецькі, і ми знову бачимо прапори ДНР. Тоді про Майдан у нас ніхто ще й не думав, але в Росії вже знали – Янукович довго не протримається, і ДНР знову була відроджена, – стверджує колишній прес-офіцер.
Розповіла вона і про те, що проросійські налаштування в Донецьку та Луганську були завжди, просто на це у країні не звертали тоді уваги. Тож інформаційну війну ми програли там одразу. Навіть ті люди на Донбасі, що знаходяться на нашій території, все одно під впливом російської пропаганди.
–Міна прилітає у двір, по хвостовику видно, звідки прилетіла, а вони говорять, що це українці. І нічого ти їм не докажеш, бо не вірять навіть своїм очам. І по формі воронки від артилеристського снаряду можна зрозуміти, звідки був нанесений удар, але знову – ні. Навіть в даху будинку діра від снаряду, що прилетів з боку аеропорту, де засіли вже супротивники, а вони кажуть, що це зробили наші. Ми самі бачили, як в районі Спартака (пригород Донецька – авт.) виїжджає їхня САУшка, стріляє по Авдіївці, а потім розвертається в інший бік і б’є вже по Київському району Донецька. Я це особисто бачила, але ж їм нічого не доведеш. Розумієте, їх вже не виправиш.
– А що заважало заглушити сигнал телевізійної вежі Донецька?
– Тільки чиїсь домовленості. Тому що технічно все це вирішується. Але чомусь на території Донбасу транслюються лише місцеві та російські телеканали. Я переконана, що це не чиясь халатність, а злочинна змова. Не може бути такого, щоб ми не змогли перебити той сигнал. Для цього у військових є всі необхідні радіопристрої.
Ті, хто завтра опиняться «на підвалах»
– Як ви ставитесь до відводу військ на 1 км від лінії розмежування?
– Дуже погано, бо це несе за собою втрату цивільного населення. Коли ми стояли в одному із населених пунктів, то допомагали цивільним, чим могли, у нас були з ними гарні стосунки, і у мене навіть лишилась там подруга. А тепер по тих територіях, які відійшли в «сіру зону», вже ходять переодягнені в цивільне супротивники,і всі ті люди, які допомагали українській армії, підуть «на підвали». Скажу, що керівниця сільради там сама яра «не наша», яка організовувала референдум, а коли люди покидали домівки, скупила їх за копійки, і тепер їх у неї близько 50. Та вона перша здасть мою подружку і тих людей, які надавали житло українським військовим. Про долю цих людей зараз ніхто не думає. Оце страшно!
Додам, що за роки війни у Віолети Бородіної з’явилось кілька гриж від носіння бронежилета, і їй важко знову піти на контракт, але якщо почнуться бойові дії, вона повернеться, адже знаходиться в першій черзі оперативного резерву.
Читайте також: У Запоріжжі вперше провели міський марафон на підтримку ветеранів АТО та ООС
