Як відомо, наш спокій на сході країни оберігали і оберігають не лише чоловіки, а й близько 10 тисяч жінок-військових, у яких свій погляд на війну на Донбасі

Із однією з них, запоріжанкою Віолетою Бородіною, ми і зустрілись. Віолета в 2014-15 роках була волонтером, з 2016 і майже до кінця 2018 року вона старший солдат, яка перебуває на посаді прес-офіцера 93 ОМБр Збройних Сил України. Має орден «За взірцеву службу» та нагрудний знак від командира бригади.

Запорізький солдат Джейн

Віолета розповіла, що до осені 2013 року була зовсім іншою людиною – працювала на місцевому телебаченні, 2 рази на рік їздила за кордон відпочивати. І цікавили її лише одяг, салони, музика, фото та тусовки з художниками. Та коли розпочались революційні події, відчула, що осторонь залишатись не може. Тож вона одразу підтримала запорізький Майдан.

Від Майдану до Майдану

– Скажу, що серед регіональних запорізький Майдан був наймасовішим –тут вийшло більше людей,ніж в Харкові, Миколаєві чи інших містах. А під час лютневого розгону силовиками на пл. Фестивальній стояло близько 6 тис. запоріжців, – стверджує жінка.

Як з’ясувалось, відому запорізьку «Жіночу сотню» як громадську організацію запровадила саме вона з подругою Інною Чельцовою. Жінки виступили тоді перед людьми на одному із віче, і до них на запис одразу вишикувалась ціла черга запоріжанок. Це були люди різних професій і політичних поглядів. Та, незважаючи на їхню радикальність, всі хотіли одного –чимось допомогти революції. У підсумку жінок виявилось набагато більше сотні. Одні зголосилися чергувати на Майдані, інші на 3 поверсі Облдержадміністрації постійно робили хлопцям бутерброди та розносили чай, хтось лише приносив на кухню їжу,а інші просто перераховували для організації кошти.

А коли на Майдані в Києві побили студентів, вона одразу поїхала туди. Там теж працювала на кухні у Будинку Профспілок, годуючи мітингувальників. До речі, від наслідків підпалу цього приміщення 18 лютого 2014 року її, можна сказати, врятувала мама, адже 20 лютого у тієї був день народження, і Віолета вирушила в цей день до Запоріжжя. Лише наступного дня дізналась, що сталося в столиці. А коли повернулась до Києва, то хлопців вони підтримували вже з приміщення КМДА. Та невдовзі жахливе протистояння скінчилось.

Волонтер Донбасу

Повернувшись до Запоріжжя,вона згодом підключилась до волонтерського руху. Її подруга Інна Чельцова – лікар за професією, а за Бельмаком тоді стояв польовий шпиталь. Тож дівчата і вирішили, що вони потрібні саме там. Проте до шпиталю їх не взяли, але запропонували допомагати військовим придбанням того чи іншого обладнання. Для огляду бійців потрібен був рентген-апарат, ліки тощо. Тож дівчата повернулись до Запоріжжя і почали все це збирати. А потім кілька разів їздили з гуманітаркою до шпиталю. Зустріли там і нацгвардійців із Запоріжжя, які саме облаштовували на Маріупольському напрямку блок-пости. Стали допомагати і їм, а це аж 6 постів, де потрібні були електронагрівачі, «буржуйки», наколінники, каски, бронежилети і все, що бійці просили, адже тоді у армії майже нічого не було.

А потім вона поїхала на фронт підтримати свого колегу фотокора із місцевої газети Юрія Жука, який служив в Попасній. Та в січні 2015 року він отримав поранення, і його комісували. Проте там вона познайомилась з бійцями 93 ОМБр та волонтером Віталієм Крошенко, який на той час часто їздив в Донецький аеропорт (позиції «Зеніт» та Бутівка). Так і стали волонтерити разом в цьому напрямку.

–У 2015 році там йшли важкі бої. Бувало таке, що доїдемо до Авдіївки, а далі нас не пропускають, бо попереду йде бій. Доводилось добу або й більше чекати. А колись були пропустили,та раптом почався обстріл, і ми спіймали колесом автомобіля уламок. Тож на передову до хлопців доїхали вже на одному диску. А пізніше наш «Джип», який щотижня приїздив на передову, супротивники вирахували, бо хлопці перехопили по рації їх розмову: «Серебристый «Джип» валим из всего, что есть…». Тож на нас вже йшло полювання,і машину довелося перефарбувати в матовий колір, – говорить волонтер.

В Запоріжжі біля сіті-лайту зі своїм зображенням

«Стріляли наші, навіть, якщо це не так»

Як відомо, настрій у наших бійців був патріотичний, бо дуже багато людей, не дочікуючись повістки, самі йшли на фронт. Віолета теж в 2014 році ходила до військкомату, але її не взяли.

–Як до волонтерів ставилось місцеве населення?

– По-різному. Переважно – негативно. У людей там панують проросійські настрої. Та воно й не дивно, адже російська пропаганда була і є набагато сильнішою від нашої. І почалась вона не 5 років тому. Термін ДНР з’явився набагато раніше, коли громадська організація «Донецька народна республіка» була зареєстрована ще в 2004 році. А коли Янукович став прем’єром, її скасували, і багато людей з тієї організації посадили за ґрати. Бо вони були вже не потрібні. А в 2013 році, ще за півроку до Майдану, в російське Сколково з’їзжаються донецькі, і ми знову бачимо прапори ДНР. Тоді про Майдан у нас ніхто ще й не думав, але в Росії вже знали – Янукович довго не протримається, і ДНР знову була відроджена, – стверджує колишній прес-офіцер.

Розповіла вона і про те, що проросійські налаштування в Донецьку та Луганську були завжди, просто на це у країні не звертали тоді уваги. Тож інформаційну війну ми програли там одразу. Навіть ті люди на Донбасі, що знаходяться на нашій території, все одно під впливом російської пропаганди.

–Міна прилітає у двір, по хвостовику видно, звідки прилетіла, а вони говорять, що це українці. І нічого ти їм не докажеш, бо не вірять навіть своїм очам. І по формі воронки від артилеристського снаряду можна зрозуміти, звідки був нанесений удар, але знову – ні. Навіть в даху будинку діра від снаряду, що прилетів з боку аеропорту, де засіли вже супротивники, а вони кажуть, що це зробили наші. Ми самі бачили, як в районі Спартака (пригород Донецька – авт.) виїжджає їхня САУшка, стріляє по Авдіївці, а потім розвертається в інший бік і б’є вже по Київському району Донецька. Я це особисто бачила, але ж їм нічого не доведеш. Розумієте, їх вже не виправиш.

– А що заважало заглушити сигнал телевізійної вежі Донецька?

– Тільки чиїсь домовленості. Тому що технічно все це вирішується. Але чомусь на території Донбасу транслюються лише місцеві та російські телеканали. Я переконана, що це не чиясь халатність, а злочинна змова. Не може бути такого, щоб ми не змогли перебити той сигнал. Для цього у військових є всі необхідні радіопристрої.

Ті, хто завтра опиняться «на підвалах»

– Як ви ставитесь до відводу військ на 1 км від лінії розмежування?

– Дуже погано, бо це несе за собою втрату цивільного населення. Коли ми стояли в одному із населених пунктів, то допомагали цивільним, чим могли, у нас були з ними гарні стосунки, і у мене навіть лишилась там подруга. А тепер по тих територіях, які відійшли в «сіру зону», вже ходять переодягнені в цивільне супротивники,і всі ті люди, які допомагали українській армії, підуть «на підвали». Скажу, що керівниця сільради там сама яра «не наша», яка організовувала референдум, а коли люди покидали домівки, скупила їх за копійки, і тепер їх у неї близько 50. Та вона перша здасть мою подружку і тих людей, які надавали житло українським військовим. Про долю цих людей зараз ніхто не думає. Оце страшно!

З бійцями позиції «Зеніт»

Додам, що за роки війни у Віолети Бородіної з’явилось кілька гриж від носіння бронежилета, і їй важко знову піти на контракт, але якщо почнуться бойові дії, вона повернеться, адже знаходиться в першій черзі оперативного резерву.

Читайте також: У Запоріжжі вперше провели міський марафон на підтримку ветеранів АТО та ООС