Команда першого в Запоріжжі коворкінг-центру розповіла про боротьбу за мрію та досягення мети
Усі люди створені рівними і наділені певними правами, до числа яких належить бажання жити вільно і прагнути щастя. Проте важливо розуміти, що на одному бажанні не вдасться дістатися мети. У наш вік інформації існує багато тренінгів на тему, як здобувати перемогу у житті, але більш красномовними за спікерів є історії успіху людей, чий досвід надихає на боротьбу за мрію. На прикладі молодих людей з команди першого в Запоріжжі коворкінгу ми розповімо, як досягати мети
Попелюшка, яка створює можливості
Юлія Шаповалова відома в нашому місті тим, що є власницею креативного простору. У ньому проводяться різні заходи: лекції, вечірки, а ще це затишне місце в якості коворкінгу облюбували фрілансери, які приходять сюди попрацювати. Позитивна енергія Юлі відчувається одразу під час спілкування з нею. Дивлячись на світлини цієї молодої жінки у соцмережі, складається враження, що бачиш Попелюшку, яка отримала свою кришталеву туфельку та принца чи одразу народилася елегантною принцесою. А насправді Юля жила з батьками та старшим братом у Хортицькому районі, та її сім’я не могла похвалитись великим достатком.
По закінченні школи Юля зовсім не знала, де та ким хоче працювати, але в бажанні отримати вищу освіту, вступила до інженерної академії, бо та була найближчою до її дому. Щоб не бути тягарем для батьків, як і більшість студентів, паралельно з навчанням Юля працювала у McDonald’s коли той щойно відкрився у Запоріжжі. За отриманою спеціальністю металурга дівчина так і не працювала, але весь час шукала роботу в різних сферах. І першим серйозним досвідом стало кадрове агентство, в якому Юля працювала 9 місяців, після чого 20-річна дівчина вирішила ризикнути та відкрити власне агентство. Допоміг знайомий підприємець, ставши фінансовим партнером. Менше ніж через рік зареєструвала власну компанію, ставши єдиноправним власником. Агентство Юлі успішно працювало десять років, але…
Будь-який шлях має свої випробування
– У 2008 році під час кризи у країні дохід агентства впав. Закривати агентство дуже не хотілося, бо це було не просто власне діло, я ставилася до цього як до дитини, бо все було зроблено власними силами. На той момент мені здавалося, що, закривши свою компанію, я почуватимусь невдахою. Довго тягнула час, брала гроші у чоловіка, сплачуючи оренду приміщення та зарплату працівників. Але потім зрозуміла, що чекати чогось вже марно, тоді довелось закритись. Це було одне з найважчих рішень у моєму житті, – розповідає Юля.
У цей період врятувало те, що Юля співпрацювала з благодійним фондом, який займався допомогою талановитій молоді, влаштовуючи для них стажування та практики з метою їхнього подальшого працевлаштування. На базі цього фонду була бізнес-школа, яка безкоштовно навчала молодь, як реалізовувати свої ідеї, а також допомагали знайти інвесторів для відкриття власного бізнесу. Юля координувала цей соціальний напрямок, таким чином мала досвід не тільки в бізнесі, а й в громадській діяльності. Тому не дивно, що коли відомий всесвітній фонд шукав директора громадської організації, їм порекомендували Юлю Шаповалову. За 7 років існування проєктів цієї організації, понад 3 тис. школярів та студентів нашого міста пройшли навчання та реалізації.
– Для мене ця діяльність дала новий подих. Постійно отримую зворотний зв’язок від молоді, і це дуже надихає. Школярі кажуть, що завдяки отриманим на тренінгах знанням вони визначились з вибором майбутньої професії. У когось зі студентів змінилось життя на краще, хтось зміг знайти роботу. І найголовніше, що завдяки реалізації багатьох з проєктів нашої молоді, змінюється на краще і наше суспільство, – каже Юля.
Був такий випадок, коли на заняття з профорієнтації ходив молодий хлопець, який зі своєю мамою придумав шити маленькі подушки у вигляді смайликів. Невдовзі кілька проданих подушок переросли у невеликий бізнес. Потім подав заявку на грант та отримав фінансування на покупку необхідного обладнання. У свої 18 має свій власний бізнес. Підтримуються, звісно, і соціальні проєкти. Наприклад, нещодавно фінансування отримала екологічна ідея студентки, яка робить компостер для переробки органічних відходів. Інша дівчина придумала незвичний кухоль, що сприятиме розвитку дітей з синдромом Дауна та аутизмом.
Безліч соціальних проєктів громадської організації постійно вимагали пошуку та оренди приміщення. Тоді разом з активним хлопцем Микитою Щербіна, який влаштовував в Запоріжжі різні заходи, Юля вирішила, що наше місто потребує особливого місця, в якому талановита молодь зможе себе реалізовувати. Коворкінг – такого поняття ще не існувало у Запоріжжі, проте у світі вже набирало популярності. Це слово в перекладі з англійської мови означає «разом працюють», а з себе представляє обладнаний всім необхідним для роботи простір, що здається в оренду будь-кому на необхідний термін. В коворкінг-центрі вільні і незалежні люди, в основному фрілансери (програмісти, перекладачі, дизайнери і т.д.), використовують загальний простір для своєї діяльності. Це щось середнє між використанням окремого офісу і роботою вдома. Було вирішено створити такий центр в нашому місті. Але перша перешкода до старту полягала у відсутності грошей. Як Юля, так і Микита, не мали необхідної суми, тому їхня ідея витала у повітрі біля року, поки молоді люди не потрапили на американський фонд USAID, який підтримав ідею створення коворкінгу у Запоріжжя.
9 місяців пішло на те, щоб у листопаді 2017 року з’явився центр. Несподіваних сюрпризів вистачало для його творців і на початку після відкриття. Якось весь центр був затоплений водою. Найжахливіше було те, що прорвана труба була біля шафи з документами, які повністю намокли. Але дивувало те, що не тільки працівники центру кинулися рятувати приміщення, а й резиденти, які орендували місця, теж жваво допомагали.
Після року існування в центрі була фінансова криза, поставало навіть питання про те, щоб закриватися. Але Юля категорично була проти і, врешті-решт, команда вистояла цей період, і центр зміг піти у плюс. Юлія ділиться своїм досвідом та каже, що в бізнесі неможливо пройти якесь випробування та очікувати, що тепер все буде добре. Ні, кожен день таїть нові пригоди та перешкоди. Це нагадує перегони, в яких не можна давати слабину. Але якщо обрав шлях ведучої людини, а не веденої, значить маєш бути готовим до роботи 24 години на день.
Зараз центр належить лише Юлії Шаповаловій, яка викупила свою частину коворкінгу у Микити та працює в 3-х напрямках, 2 з яких комерційні, а 3-й напрямок соціальний. Приїжджають з різних міст не тільки, щоб провести свій захід, але навіть на екскурсію, щоб зачерпнути досвіду. Головним для керівниці центру залишається можливість дарувати молоді шляхи для реалізації. Адже вона чудово знає ціну допомоги.
Сама ж Юлія намагається жити повним життям, незважаючи на постійну зайнятість. Обожнює мандрувати і встигла відвідати 13 країн світу, остання подорож була її мрією – побувати на Балі. Цілий місяць прожила у цьому райському місці, хоча все життя вважала цю мрію нездійсненною. Обожнює читати книги та постійно розвиватися. Також несподівано для себе відкрила біг, коли відчайдушно вирішила взяти участь у марафоні, під час якого думала, що помре від втоми. Але фінішна риса показала, що можливо все. Саме за цим кредо вона і живе разом з 12-річною донькою Поліною та лабрадором Сіріусом.
Русалонька в рожевому міхурі
Ніяке велике діло неможливе без дружної команди. Обираючи людей на роботу, Юлія керується тим, щоб у співробітників були однакові з нею цінності та риси характеру, а саме: чесність, відкритість, інноваційний склад розуму і командний дух. Саме такими рисами володіє Яна Бобіно, яка 3 роки працювала керуючою всього центру, а зараз працює керівником соціального напрямку. Вони діють на основі грантів та спрямовані на безкоштовні тренінги для молоді.
За освітою Яна менеджер міжнародного туризму, але за спеціальністю ніколи не працювала. Зате має незабутній досвід роботи барменом та адміністратором у готелі на курорті. Спочатку ця літня робота давала змогу сплачувати навчання у Запоріжжі, але потім Яна зрозуміла, що це чудовий комунікаційний досвід, який навчив її в будь-якій ситуації за мить знаходити вихід.
Був випадок, коли клієнт у ресторані готелю прийшов з власною пляшкою червоного вина та просив його відкрити. Але того дня шеф-кухар переживав особисті проблеми, через що дозволив собі прийти на роботу п’яним. Те, що клієнт самовільно прийшов з пляшкою вина у ресторан, розлютило шеф-кухара настільки, що той вибіг босоніж та почав агресивно кричати на клієнта при всіх. Як адміністратор, Яна мала врегулювати будь-яку кризову ситуацію. Якимось дивом вона відправила кухара назад на його місце роботи, а вибачаючись перед клієнтом, розповіла йому купу анекдотів та вигадану історію про те, що у кухара вмерла собака, і тому він такий неадекватний від горя. Закінчилось все тим, що клієнт заспокоївся, побажав кухарю щирі побажання, а потім ще кілька днів повертався до ресторану та цікавився настроєм кухара.
Був у житті Яни і досвід роботи адміністратора у галереї в Києві, куди якось завітав Віктор Ющенко та ледь не купив одну з картин. Тож з багатим скарбом досвіду Яна повернулась до Запоріжжя і майже одразу від доброго знайомого – Микити Щербіни – отримала пропозицію стати адміністратором коворкінгу, який ще не встиг відкритись на той момент. Спочатку відпрацювавши 3 роки адміністратором, Яна зрозуміла, що хоче робити щось корисне для соціуму і останні півроку саме на це спрямовує свої сили на базі центру. Яна живе за кредо: «Не скиглити, а діяти» і «Краще зробити і жаліти, ніж не зробити і жаліти», тому хапається за різні можливості.
– За всі роки роботи найважчим для мене були моменти, коли доводилось відпускати людей. Життя бурхливе, наче річка і завжди щось змінюється, хтось переїжджає в інше місто, хтось вирішує побудувати кар’єру в новому руслі, різні причини завжди закінчувались для мене словами: «Яно, нам треба поговорити», і за цими словами йшло розставання з людиною. Це для мене важко, бо кожен з цих людей, наче новонароджений птах, з’являється у нас, ти навчаєш його, бачиш, як він зростає у тебе на очах і раптом має покидати гніздечко, – ділиться з нами Юля.
Яна живе яскравим життям, мандрує та займається екстремальними видами спорту, особливо обожнює сноуборд, стрибки з парашутом і дайвінг. Наче русалонька, вона плаває серед яскравих риб, що дарує неймовірні відчуття та спокій. Але спілкуючись з цією дівчиною, розумієш, що які б неймовірні пригоди не траплялися на її шляху, найголовнішою для неї залишається соціальна активність. Очі Яни палають іскорками, коли вона розповідає про позитивні зміни у житті людей, завдяки соціальним проєктам. Наприклад, завдяки проєкту Бізнес-платформи, одна дівчина на візку змогла отримати гранд та купити дорогий фотоапарат, з яким тепер працює професійним фотографом. Яна Бобіно навіть не уявляє, чим з таким самим запалом могла б ще займатись. Відбуваються зміни і з усвідомленості соціуму. Коли Яна проводила промо-компанію щодо прибирання за домашніми улюбленцями на вулицях рідного міста, після цього багато людей почали це практикувати. А був випадок, коли один з резидентів, що орендує місце в центрі, настільки зацікавився соціальним рухом коворкінгу, що вклав з власних коштів 8000 грн у реалізацію соціального проєкту з висаджування дерев.
– Навколо мене багато активних та креативних людей, постійно щось відбувається, нові ідеї знаходять реалізацію та здійснюється багато чиїхось мрій. Тож я живу у всьому цьому, наче в міцному рожевому міхурі, і мені подобається це життя, – посміхається Яна.
Чарівниці коворкінгу
Інші 2 дівчини, які працюють в центрі, теж дотримуються активного способу життя. І хоча їхня освіта передбачала іншу діяльність, життя вирішило підкинути їм креативний шлях.
Юля Юргіна за освітою політолог, працювала менеджером в політичних компаніях та помічником одного з депутатів Запоріжжя. Також дівчина займалася розвитком дебат-спільнот у нашому місті. Вже 4 місяці, як Юля працює головною керуючою центру і відзначає, що є багато спільного у роботі менеджера-політолога та керуючого, адже в обох випадках доводиться не лише спілкуватись з різними людьми та знаходити з ними спільну мову, а ще й вирішувати складні питання, іноді у стресових обставинах. Чи то потоп, чи гучна сигналізація, яка не вимикається кілька годин, завжди потрібно тримати себе та всю команду у спокійному стані, щоб владнати все якмога швидше. Та і сама до себе Юля вимоглива, тому працює по 12 годин на добу, а вихідні влаштовує собі лише двічі на місяць, бо впевнена, що інакше бажаного результату не досягнути.
– Якщо знаєш, для чого ти працюєш, то не будеш відчувати втому від праці, – каже Юля.
Марія Пересипко, яка працює в центрі організатором заходів, теж за освітою політолог. Дівчині лише 22 роки, і вона поєднує навчання з роботою. Протягом 5 років Марія як волонтер багато часу вкладала на розвиток студентської активності, розробляючи різні проєкти. Перший з них був спрямований на розвиток досвіду різних професій, коли Юля запрошувала у якості спікерів крутих фахівців зі всієї України. Результатом цього проєкту стало створення першого студентського телебачення, яке існує до сих пір наYouTube-каналі. Мабуть, саме ця активність дала Марії змогу отримати роботу в коворкінгу, хоча знайома із засновниками центру Марія була ще до його відкриття, допомагаючи їхній діяльності у якості оператора. Дівчина навіть і не мріяла, що зможе потім там працювати, і зараз для неї це вагоме досягнення.
P.S. Наскільки молода чи літня не була б людина, вона завжди зможе знайти своє місце у житті. Місце, в якому не просто буде почуватися комфортно, а ще й відчуватиме, що робить щось важливе для світу. Можливо, це звучить наче казка, але безліч успішних людей доводять нам, що неможливого не існує! Головне – в жодному разі не здаватися та продовжувати йти до бажаної цілі.
Читайте також: Історія запоріжанки, яка пройшла війну на Донбасі
