Коронавірус – далеко не перша хвороба, від якої потерпав український народ в різні періоди свого життя
«Запорозька Січ» запитала історика, завідувача інформаційно-видавничого відділу Національного заповідника «Хортиця» В’ячеслава Зайцева про те, які хвороби існували за часів козацтва, як їх лікували та чи знали козаки про таке явище, як карантин.
Карантин у козаків
Коли козаки чимось масово хворіли, власне, карантину як коплексу спеціальних заходів у них не було. Але хворих відселяли в окремі курені. І, на жаль, смертність в давні часи була доволі високою. «Коли кажуть, що козаки до 100 років жили, насправді доживали тільки люди з дуже потужним здоров’ям. Це був реально природний відбір – вони доживали до 100 років з дійсно таким козацьким, даруйте за тавтологію, здоров’ям, – розповідає історик В’ячеслав Зайцев. – Карантин у сучасному вигляді з’являється на запорізьких землях вже за Російської імперії. У нас у Запоріжжі є цілий такий район Калантирівка, який виник через карантин під час російсько-турецької війни.
Козаки потерпали й від грипу. Природне лікування тих часів було досить примітивним. Маються свідоцтва, що запорожці намагалися робити певний карантин, хоч і не такий, як сучасний. Але, зокрема, вся документація, яка приходила на Січ, проводилася над вогнем, тобто листи пропускалися над свічкою. Таким чином робилася певна дезінфекція. Листи вимочували в оцті й навіть натирали часником. І на Січі там, де була канцелярія, була окрема «чумна» комора, де листи обов’язково мають пройти певний «карантин», перебуваючи в ізоляції певний час.
Слово «карантин» пішло від італійської мови й означає «сорок», тобто «сорок днів». Свого часу на рейді венеціанського порту всі кораблі мали вистояти 40 днів. Наприклад, чума переноситься чорними пацюками, і за цей час їх мали всіх перебити для того, щоб хвороба з ними не прийшла. Звичайно, що певний інкубаційний період можливого захворювання і у матросів теж пройшов би. Коли на березі бачили, що екіпаж здоровий, тоді запускали моряків до порту.
«Проводячи аналогію із сьогоденням, під час спалаху якоїсь хвороби навіть закривали кордони Січі. Наддніпрянщина робила певні карантини – чумацькі валки. Це коли на деякий час, прибуваючи, зупинялися в степу неподалік від села, щоб не завезти «заразу», – розповідає історик.
Чим хворіли козаки
На запорізькі землі чума, вкрай небезпечне гостре інфекційне захворювання, заходила регулярно. Один з перших відомих випадків – це середина ХIV сторіччя, коли Золота Орда осаджала Кафу – сучасна Феодосія. Хан Джані-бек Кафу так і не взяв, до речі. І до них прийшла чума. Потім монголи закидали катапультами фрагменти інфікованих тіл в осаджене місто. Генуезці, чия це була фортеця, вже повезли чуму в Європу. З Криму вона прийшла в наші землі.
Але те, що називали чумою, часто достеменно не ідентифікується. Наприклад, точно відомо, що Перікл (державний діяч Стародавніх Афін у V сторіччі до нашої ери – ред.) помер не від чуми, а від черевного тифу. Те, що місцеві жителі називали чумою, насправді було тифом. Це була інша хвороба.
Козаки ще хворіли на чуму, холеру, гостець, черевний тиф, цингу. «Цинга – захворювання не інфекційне, проте, воно було. Навіть у ХІХ сторіччі у нашому краї простежуються випадки цинги. Про це пишуть лікарі. Уявіть собі, у 70-х роках ХІХ сторіччя у черешневому краї, на Мелітопольщині, згадується цинга, – розповідає В’ячеслав. – Отже, були й чума, холера. Я нагадаю, від холери помер Йосип Гладкий (останній кошовий отаман Задунайської Січі – ред.), тут в Олександрівську, Запоріжжі. Гостець – ця хвороба згадується, зокрема, всім відомим Бопланом. Це ковтун або російською «колтун». Це одна з тих хвороб, яких не існує зараз».
Офіційно переможена у 1980 році хвороба, від якої теж страждали козаки – натуральна віспа. Віспа залишала на обличчі свій слід. Навіть, бувало, у запорожців, коли оголошували у розшук, то писали «рябий», тобто на обличчі така печать хвороби, що не змиєш. У багатьох людей зі старшого покоління на плечі є слід від того, як робили вакцинацію, щеплення від віспи. Такий самий слід, але по всьому тілу, лишала хвороба. До речі, звідси й пішли прізвища Ряби, Рябченко.
Вогнем та дьогтем
«Традиційна дезінфекція у чумаків – це дьоготь. Змащували свій одяг, руки, ноги. Волам – копита, роги та хвости. Дьоготь – найпопулярніший дезінфектор. Так само цибуля, різні пахучі трави, – розповідає В’ячеслав Зайцев. – Дезінфікувати намагалися тим, що пускали дим у хату. При чумі, наприклад, було прийняте спалювання всього. Обов’язково й хату мали спалити, якщо там була людина, хвора на чуму. Звичайно, що всі речі, що були у інфікованої людини, теж спалювали. Тому головна дезінфекція – дьоготь та вогонь. Лікували, так звані, діди-січовики. Це старі досвідчені козаки. До бою такі не годні – стара, літня людина, але звичайно, що пригляне за молодим козаком, передасть досвід, навчить, розсудить, і, зокрема, пролікує. Так людина з досвідом завжди набувала знань, як лікуватися від вогнепального поранення, від травми й від інфекційної хвороби. Використовували для лікування горілку з сіллю та горілку з перцем, цибулю. Ось такі були примітивні підходи. Горілка, можливо, лише знімала деякі симптоми захворювання.
Епідемія – сподвижник прогресу
Безумовно, що епідемія впливає на хід війни. Наприклад, в 1648 році військо Хмельницького, ймовірно, зупинила чума. Від неї тоді помер козацький ватажок Максим Кривоніс. Так само під час Тридцятирічної війни в Європі.
«Що можу простежити у козаків – виживали, дійсно, сильніші, але страждали не лише вони, а й супротивник – і турки, і татари. Що до прогресу, то козаки мали розосереджуватися, і таким чином йшла колонізація, захоплювали порожні землі, заселяли землі «зимівниками», тощо».
А ось для нашого міста і острова Хортиця чума теж зіграла свою певну роль. І далеко не позитивну. Багато хто знає про наш ангар, де знаходяться стародавні кораблі. Це відлуння російсько-турецької війни 1735-1739 років. У 36-му році спустили флот, який доволі невдало пройшов через пороги. На наших землях його полагодили, і він пішов до Очакова. Тоді це була турецька фортеця Ачи-Кале.
«Але взяти її не змогли: дійшовши туди, певний час побули і повернулися назад, але з бубонною чумою – «чорною смертю». Багато і запорожців, і російських матросів померли. І під час зимового льодоставу не було кому доглядати за цими кораблями… Вони пішли на дно Дніпра. Ті, які були у фарватері ріки, Дніпро знищив. А ті, які були уздовж берега, замулило. І ті кораблі, які зараз підіймають історики, це ті кораблі, які були затоплені через чуму», – розповів В’ячеслав Зайцев.
Читайте також: Чому маска стала ознакою відповідальності
