В кожного з нас бувають важкі моменти, коли ти знаходишся за крок від того, щоб здатися
В такі хвилини здається, що комусь щастить більше, і успіх отримує той, на боці кого вдача. Але насправді за успіхом кожної успішної людини криється безліч проблем, які і формують її характер. Ми розповімо вам надихаючі історії сильних запоріжців, які точно знають, що таке жорстокі випробування долі, але вони досягають успіху та люблять життя.
Дихати творчістю
Нещодавно в Запоріжжі відбулись 2 гучних вистави інклюзивної театральної трупи «Рівні Можливості». Частина акторів цієї волонтерської трупи – це люди з інвалідністю, які на рівних грають з рештою фізично здорових акторів. Всі зібрані кошти з вистав трупа віддала на благодійність для 2 дітей з інвалідністю, завдяки чому один із хлопчиків здійснив свою мрію, вперше в житті поїхавши на море, а інший хлопчик зможе пройти реабілітацію після важкої операції. За діяльністю творчої команди стоїть режисерка трупи Маріанна Смбатян, відома в нашому місті як художниця та громадська діячка. Ця дівчина все життя долає складнощі задля того, щоб втілювати в життя мрії свої та людей навколо.
Маріанна з дитинства не може ходити, в неї важка хвороба: спінальна м’язова атрофія (СМА), яка ослаблює м’язи всього тіла. Люди з таким діагнозом слабшають протягом життя і мають проблеми з легенями. Для Маріанни зараз навіть підняти чашку – це важка справа, проте дівчина дотримується активного способу життя. Дівчина впевнена, що сила її духу проростає в творчості.
– До школи я не ходила, вчилась вдома. І хоча в мене завжди було багато друзів у дворі, я була лідером в компанії, все ж таки іноді бракувало соціалізації. Тому все, чого мені не вистачало в дитинстві, я заповнювала творчістю. Малювала картини, уявляла себе акторкою та журналісткою, але у цих фантазіях залишала місце дорослому розумінню, що в мене інвалідність, а прикладів таких досягнень у людей з інвалідністю в мене не було, тому залишалось лише мріяти, – згадує Маріанна.
І перша мрія підморгнула дівчинці, коли в 11 років та перемогла у конкурсі дитячого малюнку. Ця неочікувана подія підштовхнула батьків Маріанни до того, щоб розвивати хист доньки до малювання, і вони віддали її на індивідуальні уроки малюнку. І те, що здавалося неможливим, почало проростати завдяки старанній роботі. Попри фізичну слабкість, Маріанна годинами малювала та вивчала всі аспекти живопису. І важкою працею вона отримала те, що має зараз: Маріанна є членом Молодіжного об’єднання Запорізької організації Національної Спілки Художників України. Її картини знаходяться в приватних колекціях в Україні, Німеччині, США, Канаді, ОАЕ, Вірменії, Африці, а так само в приватних колекціях відомих персон, таких як рок-музиканти Святослав Вакарчук та Валерій Кипелов, диригент Сергій Мацоян, міністр Внутрішніх справ України Арсеній Аваков, екс-перша леді України Марина Порошенко і багато інших. Також картина Маріанни «Жертвопринесення» знаходиться в посольстві Вірменії в Києві.
Після того, як Маріанна відчула присмак перемоги у живопису, їй прийшла думка, що при великому бажанні можливо все! І тоді почала йти до здійснення своїх дитячих мрій. Наступною став театр. Однієї ночі їй спала на думку ідея створити таку театральну трупу, в якій акторами будуть як здорові люди, так і ті, в кого є інвалідність.
– Мені хотілося показати суспільству, що в творчості всі рівні, незважаючи на стан здоров’я. Звідси й назва трупи. Спочатку мою ідею сприйняли як дещо божевільне і мало нездійсненне, але це нормально, адже ми були такі перші в Україні, а першими бути завжди складно, – каже Маріанна.
Трупа «Рівні Можливості» виступає з 2014 року, Маріанна є не тільки керівником колективу, а й ще автором сценаріїв, режисером та однією з 19 акторів трупи. Дівчина каже, що всі актори змінюються на краще, стають більш впевненими та сміливими, адже творчість є найкращою терапією.
Наступна мрія Маріанни, яка здійснилася – це журналістика. Дівчина була телеведучою на одному з міських телеканалів, а тепер працює кореспонденткою в «Запорозькій Січі». Ця робота допомогла їй не тільки відчути смак виконаної мрії, а й розвинути літературні навички, що своєю чергою посприяло тому, що Маріанна перемогла в номінації «Авторка кращої казки року 2019» за версією одного з глянцевих журналів (Vip-Club). До цього їй вдалося пройти навчання у школі бізнесу та отримати фінансування на відкриття власної студії живопису, де вона зараз навчає дітей та дорослих. Минулого року здійснилась ще одна «казка» в житті Маріанни – вона була фотомоделлю, демонструючи колекцію одягу дизайнерки з Нью-Йорку, а до того сама створила всеукраїнський фотопроєкт для людей з інвалідністю. Взагалі, дівчина наполегливо йде до того, що відгукується в її серці, просто робить улюблену справу, чим би це не було, і впевнена, що саме це дозволяє їй досягати успіху. Яка наступна мрія Маріанни стане реальністю – покаже життя.
Яскрава веселка
Наступна героїня нашої статті, Маргарита Зотенко, настільки позитивна, що своєю усмішкою захоплює всіх навколо. Однак дівчинці з самого народження довелось відчути присмак випробувань. Маргарита страждає на генетичну хворобу – недосконалий остеогенез. Це захворювання тягне за собою слабкі або ламкі кістки. Тож навіть народилась Марго вже з переломом стегна. На третьому тижні життя в лікарні у дівчинки зламалася рука. 12 років переломи постійно супроводжували життя Маргарити, це могло трапитися навіть без падіння, а просто якщо дівчина різко нахилялася корпусом.
Живе Марго не в місті, а в селі Мар’ївка (Запорізька область). Діти не завжди нормально реагували на дівчинку у візку, тому так сталося, що в дитинстві частіше за все Марго спілкувалась з дорослими і, мабуть, це вплинуло на те, що вона й сама відчувала себе дорослою. З дитинства Марго мріяла допомагати людям в якості психолога і розуміла, що для цього необхідні знання, тому дівчина прагнула вчитись на цю професію. Але «добрі» люди стали на заваді.
– Спочатку шкільний психолог сказала мені, що таких психологів, як я, не буває, та заклала тінь сумнівів. А потім так трапилось, що під час здачі ЗНО я лежала у лікарні, а класний керівник не повідомив, що треба подавати документи на ЗНО, тож іспити мені не вдалось скласти, і через це до інституту мене не могли взяти, – згадує Маргарита.
Але щоб не втрачати часу, вона вступила до комп’ютерної академії «ШАГ» на дизайнера. Провчившись там 3 роки, дівчина все ж таки склала ЗНО і, нарешті, змогла вступити до інституту, ще й на бюджет зі спеціальності соціологія. І хоча це не була професія її мрії, проте дівчина неймовірно вдячна нагоді вчитись. Навчається вона всі роки дистанційно, бо з села кожного дня в місто не наїздитись.
До речі, навчитись їздити на авто самостійно – була мрія Маргарити з самого дитинства. Вона пояснює це тим, що коли її мати була нею вагітна, в той час здавала на права і, мабуть, ще сидячи в утробі матусі, дівчинка захопилася водінням. В підлітковому віці їй навіть давали поводити авто. Тож вже в дорослому житті вона вирішила отримати права. Але ж як людина на візку, в якої проблеми з ногами, може бути водієм? – запитаєте ви. Є автомобілі з ручним управлінням, такими можуть керувати навіть ті, в кого зовсім ніг немає. Тож Маргарита від СОБЕЗу отримала можливість поїхати до Львова на реабілітацію та для отримання водійських прав. Ця подорож до Львова дала змогу Маргариті вперше побачити одне з найгарніших міст України і взагалі пів року жити самостійним життям. Мати її підтримала.
– Мені дуже пощастило з мамою, адже вона завжди ставилась до мене, як до самостійної людини. Вже в дорослому житті я часто бачила, як батьки дітей з інвалідністю ставляться до них із надмірною опікою, що врешті-решт робить дітей заляканими та нерішучими. Моя мама зовсім не така, вона підтримує мене в усіх рішеннях та повністю довіряє, за що я їй дуже вдячна, – каже Маргарита.
Розвинути природну самостійність довелось Маргариті з уходом батька із родини. Розлучення було важким та з долученням суду. Зараз дівчина живе з люблячою матір’ю удвох та не боїться виконувати навіть чоловічу роботу. Відремонтувати розетку або попрацювати лобзиком для дівчини не проблема. До цього спонукали кілька випадків, коли запрошували робітників для роботи у дворі, які потім грабували вночі. Тож Маргарита з мамою не бояться важкої роботи і навіть радіють цьому. Вирощують виноград у дворі та працюють на городі.
Маргарита має 3 мрії. Мати роботу, яка не тільки приноситиме гроші, а ще й дозволить отримувати радість та допомагати людям. Купити авто, щоб нарешті мати можливість виїжджати в місто. Ну, і найзаповітніша мрія – мати кохану людину та дітей. Маргарита впевнена, що здійснення не за горами, тому живе з відчуттям щастя у серці.
Оптимізм врятував
Петро Чижмак завжди був спокійною дитиною, звичайним хлопчиком. Грав з дітьми, займався танцями, особливих пригод не шукав, хоча і мріяв стати істориком або археологом, як Індіана Джонс. І доля вирішила самостійно підготувати йому пригоду з випробуванням. У 12 років Петро захворів на важку форму менінгіту, потрапив у лікарню та впав у кому, в якій знаходився тиждень. Він повернувся до життя, проте його пальці на руках стали сохнути, як у мумії. Петру здавалось, що він і справді, як Індіана Джонс, який підчепив хворобу стародавньої гробниці і тепер стає мумією. Однак разом з фантазією було і здорове розуміння того, що буде далі.
– Коли лікарі сказали, що мені відріжуть всі пальці на руках, звісно, я відчув сум, але при цьому розумів, що все до цього йшло, і тому сприйняв із властивою мені спокійністю, – згадує Петро.
Лежачи ще пів року в лікарні після операції, Петро шукав, чим себе зайняти. Помітив олівець. Але як взяти його, не маючи пальців? Обидва руками тримаючи його, він почав малювати, і цей процес виявився неймовірно захопливим. Спочатку здавалося, що це стане в пригоді у професії археолога, мрію про яку Петро не полишав. Але дуже скоро захоплення перейшло у справжню любов!
Після операції Петра перевели до іншого класу, і тоді навчання перейшло у формат домашнього. Браку спілкування хлопець не відчував, бо мав багато друзів. Та й батьки підтримували його, в тому числі і в бажанні стати художником. Петро закінчив школу та поступив у Хортицьку національну навчально-реабілітаційну академію на спеціальність дизайну. Спочатку не слухав учнів і малював те, що бажав, а не те, чого вимагали вчителі. Але з кожним роком приходило розуміння того, що треба розвивати академічність малюнків. При цьому Петро зберіг власний стиль фентезі та понад усе любить малювати ельфів та героїв середньовіччя.
Зараз Петро й дня не проводить без малювання, бо впевнений, що без праці неможливий ріст. В його малюнках можна побачити жагу до незвичного та пригод. Хлопець захоплюється комп’ютерними іграми та знаходить таким чином нових друзів зі всіх куточків світу. Він відчуває себе здатним на все, мріє створювати нові картини, які будуть нести радість та надію людям.
Читайте також: Зелені свята: що заведено робити на Трійцю
