Наприкінці жовтня, в ніч з 31 на 1 листопада, у багатьох країнах світу святкують усім відоме яскраве осіннє свято – Гелловін
Але подібні заходи, які пов’язані з нечистою силою, духами загиблих та міфічними персонажами, широко поширені майже у кожній культурі, в тому числі – серед слов’янських народів. Тому «Запорозька Січ» розбиралася, які ж є аналоги у відомого американського свята, та як його зустрічають у різних країнах
Американський Гелловін
Гелловін або Відьмина ніч – свято, яке бере початок серед традицій давніх кельтів Ірландії і Шотландії, історія якого почалася на території сучасних Великобританії та Північної Ірландії.
Гелловін почав активно відзначатися з XIX століття в США і Канаді, а після він поширився по всьому світу. Під час святкування Гелловіна, в ніч на 1 листопада, проходять тематичні костюмовані вечірки, люди прикрашають будинки і будівлі вирізаними ліхтарями з гарбуза, розводять багаття, розігрують одне одного, розповідають страшні історії, дивляться фільми жахів тощо.
Традиційно на свято Гелловін відбувається випрошування солодощів дітьми. Діти в карнавальних костюмах (частіше монстрів) подорожують з хати в хату, просять частування фразою англ. «Trick-or-treat» (букв. «Неприємність або частування», проте єдиного усталеного перекладу немає).
Хоч Гелловін і «чужий» для наших теренів, й багато хто досі не звик до цього американського явища, але подібні свята досить традиційні. І зустрічаються скрізь, хоча кожне з них має свою особливість і не завжди святкується саме 31 жовтня.
Язичницьке свято на Давньому Заході
На Заході все почалося давним-давно з друїдів і свята Самайна. Це свято було жахливим, але веселим – це день переходу від осені до зими, свято зібраного врожаю і веселощів. Вважалося, що вночі грань між світом живих і мертвих ставала тоншою, але кельти влаштовували напередодні 1 листопада веселі бенкети. Не обходилося і без жертвоприношень, щоб задобрити богів і духів на наступний рік. Ще в цей день, за переказами, правителям обов’язково потрібно було брати участь в гуляннях, інакше на них чекала би біда.
Святкування на теренах України
У нашій традиційній культурі колядки та солодощі – це різдвяні свята. Та й наші вертепи, особливо на Західній Україні, виглядали завжди куди страшніше, ніж західні вампіри-перевертні. З колядками по домівках подорожують всі – діти і дорослі. Сюжети вертепів бувають не тільки на релігійну тематику, але й здебільшого з елементами аграрної магії.
Звичайно, переодягання на це свято давно пішло на другий план. Але традиція не надто далека від Гелловіна. Згідно з правилами, колядувати в ніч перед Різдвом ходили вертепом – імпровізованою театральною ходою. До речі, на наших теренах саме напередодні Різдва був вечір вільної подорожі нечисті по світу. У чортів, за Гоголем, це була остання ніч – можливість зібрати вдосталь душ.
Ще одне слов’янське свято, яке може віддалено нагадувати Гелловін – «Івана Купала». Плетіння вінків, стрибки через багаття, але найважливіше – пошуки цвіту папороті. Вирушати на цей квест треба в ліс в ніч з 6 на 7 липня. І якщо вам пощастить знайти квітку, то, за повір’ям, збудеться найзаповітніше бажання. Але йти з лісу потрібно не обертаючись, навіть якщо за вами почулись кроки, навіть якщо хтось буде кликати. Згідно з однією з легенд, вас можуть обдурити мавки – прекрасні, але жорстокі лісові духи. У цих панянок немає спини, і можна розгледіти всі внутрішні органи. До речі, це була б відмінна ідея для наряду на Гелловін.
У цілому, слов’янська культура не скупиться на моторошних монстрів і страшні легенди.
День Мертвих у Мексиці
У 2003 році це свято було занесено в список ЮНЕСКО нематеріальної спадщини людства. Яскраве, легке і дуже позитивне свято… смерті. Мексиканці в ніч з 1 (День всіх святих) на 2 листопада (День всіх душ) вбираються нечистю і скелетами.
Там шанують Калавера Катрину (Міктлансіуатль) – поважну богиню смерті в спідниці з гримучих змій. Вона абсолютно не зла, а навіть дуже позитивна і симпатична, хоч і з черепом замість голови.
Історія свята сягає до часів ацтеків і мая: за їхніми повір’ями, раз на рік душі покійних відвідують цей світ, щоб поспілкуватися з родичами і друзями. У цей день по Мексиці бродять не темні сили, а душі друзів і родичів. Багато людей у свято відвідують кладовища, приносять підношення на могили рідних і близьких, що віддалено нагадує слов’янські поминальні дні в першу неділю після Великодня, що в нас проходять без карнавалу і яскравих вбрань.
Зголоднілі духи Китаю
Фестиваль голодних духів проходить не тільки в Китаї, але всюди у світі, де проживають представники цієї древньої цивілізації. Відзначають його зазвичай влітку – на 15-й день 7-го місячного китайського календаря. Китайці вірять, що саме в цей період духи померлих предків можуть подорожувати між світами.
Цікаво, що у них є аналоги поминальних днів навесні та восени. Але саме в ці фестивальні дні душі померлих прагнуть покарати тих родичів, які не дуже старанно моляться за їхній спокій. Тому померлим в це свято дарують символи багатства – гроші, прикраси, і навіть машини чи будинки. Щоправда, все це доводиться спалювати на ритуальному вогнищі, тому всі ці речі виготовляють мініатюрними та з пап’є-маше. Люди вірять, що, перетворившись на попіл, всі ці предмети втіляться в потойбічному світі у вигляді справжньої розкоші. Гостям з того світу залишають в цей день місце за святковим столом і запалюють небесні ліхтарики, щоб вони висвітлили душам зворотну дорогу, по закінченню вечора.
Як святкували давні слов’яни
У слов’янській же традиції цей час іменується Велесовою або Мариною ніччю. Наші пращури вірили, що в ніч з 31 жовтня на 1 листопада Білобог передає управління всіма земними справами Чернобогу і настає холодний і темний час.
До речі, зі зворотною стороною протистояння і перемогою тепла і світла у нас знайомі навіть діти – це Масляна, коли торжествують сили життя і, разом зі згорілим опудалом, темрява і холод залишають цей світ. Навесні перемагає яскраве сонце – Ярило, а пізно восени настає черга Мари.
Особливістю цього темного свята було те, що двері в потойбічний світ (Нав) на цей період розчинялися і могли пропустити в наш світ (Яв) різноманітних своїх мешканців. Це теж було як добре, так і погано. З одного боку, давні слов’яни вірили, що саме в цю ніч до них можуть прийти в гості душі предків і померлих друзів, чим свято було дуже схожим на День Мертвих Латинської Америки). Їх зустрічали з радістю, намагалися, щоб у будинку було все добре, прибрано і красиво – засмучувати мертвих все-таки небезпечно. Готували спеціальне частування і згадували всіх тих, хто вже покинув цей світ.
Відомо, що для слов’ян померлі предки значили дуже багато. Адже ті вважалися хранителями роду. Шанованих прабатьків називали Щурами, і до них зверталася, коли хотіли позбутися злих сил – вимовляли «Цур мене, цур!».
Читайте також: У Запоріжжі День автомобіліста відзначать традиційним автопробігом
