У Запоріжжі на честь 3-х легендарних радянських льотчиць у 2-х районах міста були названі вулиці
Проте після процесу декомунізації одну з них перейменували, а решту залишили. Чому? Щоб з’ясувати це питання, слід повернутись в 30-40-ві роки минулого сторіччя.
Певно вже хтось здогадався, що мова піде про екіпаж літака АНТ-37 «Родина», який 24-25 вересня 1938 року здійснив безпосадочний переліт Москва – Далекий Схід (Кербі, район Комсомольска-на-Амурі) протяжністю 6450 км. В процесі перельоту (26 годин 29 хвилин) був встановлений жіночий світовий авіаційний рекорд дальності польоту. Його героїнями стали командир літака Валентина Гризодубова, другий пілот Поліна Осипенко (наша землячка з Бердянського району) та штурман Марина Раскова.
Дівчата справді здійснили для тих років геройський вчинок, адже відомо, що вже після перетинання Уралу у них перервався зв’язок з землею. Та вони летіли далі, незважаючи на холод та обмороження. Через відсутність радіозв’язку пролетіли повз Комсомольськ-на-Амурі, а коли показалось Охотське море, на моніторі літака спалахнула лампочка, яка сигналізувала – пального залишилося на півгодини. Тоді Гризодубова вирішила сідати в тайзі із прибраними шасі і наказала Расковій стрибати з парашутом, оскільки посадка була небезпечна для штурмана, чиє місце попереду. Літак посадили на болото у верхів’ях тайгової річки Амгуни. Точного місця приземлення «Родины» ніхто не знав, і почалися його пошуки. Тільки 3 жовтня літак і екіпаж було виявлено з повітря. Після чого із с. Кербі для порятунку вийшов катер і, дійшовши до верхів’їв бурхливої ??Амгуни, підібрав жінок в тайзі.
Пізніше, 2 листопада 1938 року, за виконання перельоту і проявлені при цьому мужність та героїзм Гризодубовій, Осипенко та Расковій було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Двигун на літаку «Родина», був наш, запорізький – М-86 виробництва заводу №29 ім. Баранова, попередника авіапідприємства «МОТОР СІЧ»
А що ж сталося з Мариною Расковою, яка вистрибнула з парашутом? як вона дісталася свого екіпажу? – запитаєте ви. Про це більш детально мені розповів директор музею техніки Богуслаєва, кандидат історичних наук Олег Варяник.
– Раскова приземлилася в тайзі і перебувала там одна протягом 10 днів. До того ж приземлилася вона в одному унті, а була вже осінь, ночі в тайзі холодні, у дівчини не було ні води, ні їжі. Та, незважаючи на це, вона вижила. Хоча, коли її знайшли, льотчиця була вже повністю виснажена, – говорить він.
Олег Варяник зазначив, що для запоріжців звичайно ж, знакова особа з екіпажу – Поліна Осипенко, оскільки вона уродженка Запорізької області, Бердянського району. І село Осипенко названо на її честь. Вона перша не тільки запоріжанка, але й українка, що отримала звання Героя Радянського Союзу.
Командир літака Гризодубова була харків’янкою, а її батько Степан Гризодубов – один з перших вітчизняних повітряноплавців та конструкторів. Цікаво, що легендарна трійка льотчиць мала зовсім різне походження. Якщо Осипенко була колгоспниця, Гризодубова з трудової інтелігенції, то Раскова – з дворян.
Ми знову повертаємось до Марини Раскової, оскільки саме назву вулиці на її честь і прибрали з мапи Запоріжжя.
– На честь всіх 3-х льотчиць у нас названі вулиці в Запоріжжі, але під час декомунізаціі було прибрано ім’я Марини Раскової (вулиця знаходилась на території с. Леваневського – зараз це вул. Юрія Кондратюка – авт.), оскільки дівчина була ще і співробітницею НКВС. Однак у різних організаціях тоді було багато таких співробітників, але це ж не означає, що людина розстрілювала або творила інші безчинства.
Марина Раскова – народилася у 1912 році в Москві. Навчалася в Московській консерваторії. Закінчила Ленінградський інститут інженерів Цивільного повітряного флоту, стала штурманом. У Червоній Армії з 1938 року. Одночасно перебувала у штаті НКВС – з 1937 року штатний консультант, потім уповноважений особливого відділу НКВС. Під час Другої світової війни приступила до організації жіночих авіаційних полків і стала командиром 587-го жіночого бомбардувального авіаційного полку на літаках По-2. Відправила 2 ескадрильї на фронт під Сталінград. Майор Раскова М. М. загинула в авіакатастрофі 4 січня 1943 при перельоті в складних метеоумовах на фронт на чолі 3-ї ескадрильї полку. Похована в Кремлівській стіні. Посмертно нагороджена орденом Вітчизняної війни 1 ступеня. Про Марину Раскову також відомо, що вона чудово співала, музикувала, зовні була дуже привабливою.
Марина Раскова прославилася не тільки рекордним перельотом, а й тим, що під час Другої світової війни саме за її ініціативи створювалися жіночі екіпажі й навіть цілі ескадрильї, які увійшли в історію під іменем «нічні відьми».
«Нічні відьми» чи камікадзе?
Відомо, що в радянській армії існувало 3 авіаційні жіночі полки – 586-й, 587-й і 588-й. Їх створили на самому початку війни. До цього моменту в країні вже працювали аероклуби, куди брали дівчат. А от 588-й жіночий полк вже під час війни перейменували у 46-й гвардійський нічний бомбардувальний Таманський полк. Саме його льотчиків німці і називали «нічними відьмами». Справа в тому, що вночі, в момент атаки, дівчата вимикали двигуни своїх По-2, а шелест повітря під крилами дійсно нагадував шелестіння мітли. Цей звук – єдине, що видавало їхні літаки. Проте полк завжди сіяв страх серед ворогів, хоча і складався з дівчат від 15 до 27 років. А надала їм армія не військову техніку, а, скоріше, «металобрухт» – застарілі біплани По-2. Фанерний літак не підходив для реального бою і не міг захистити від ворожих обстрілів. Озброєння на борту також ніякого не було – при зустрічі з літаками противника дівчата відстрілювались з пістолетів ТТ. Літаючи ночами, жінки страждали і від переохолодження та сильного вітру. Біплани По-2 одночасно могли перевозити тільки 2 бомби, тому, щоб завдати більшої шкоди німецькій армії, в бій щоночі вирушало від 8 до 18 літаків. Велика вага снарядів змушувала льотчиць літати на менших висотах, що робило їх більш легкою мішенню – звідси їхні нічні місії.
Нацисти боялися і ненавиділи радянських льотчиць. Будь-який солдат, який збив літак «нічних відьом», автоматично отримував престижну медаль Залізного Хреста.
– «Нічні відьми» були серйозною загрозою для ворога під час Другої Світової війни. Вони літали вночі на По-2 – це низькошвидкісні і малошумні літаки. Проте наводили паніку в тилу ворога, скидаючи бомби та завдаючи серйозних втрат. Шкода, що Раскова рано загинула, бо могла б ще більше проявити себе під час війни. В жіночих ескадрильях, до речі, багато льотчиць отримали звання Героїв, – запевнив директор музею.
Читайте також:
