До блошиних ринків у людей різне ставлення. Для когось – це купа непотребу, для інших – музей під відкритим небом. Очі бачать хаос, та манить атмосфера азарту відшукати щось цінне та витратити як можна менше грошей. Поряд з пенсіонерами, що ледве зводять кінці з кінцями, підприємці, які, начебто, непогано себе почувають займаючись купівлею-продажем предметів давнини. Тут панують «свої правила гри» за порушення яких, можна отримати тумаків…

Невдале знайомство

Кожен запоріжець знає, де купити-продати «щось непотрібне». У народі, «барахолка» на Анголенко має назву «стометрівка». Торгують тут прямо вздовж тротуару на килимках. Асортимент здебільшого «радянський» – від предметів побуту до артефактів часів Другої світової війни. Цінні для колекціонерів та дизайнерів речі перемішані з великою кількістю «чого завгодно»: олівці, іграшки з «кіндерів», кришки для консервації, пакет ґудзиків, непрацюючий телефон. Все це перемішалося, очі розбігаються й перші хвилини сконцентрувати увагу неможливо.

Для себе намагалася знайти цікаві, бюджетні дрібнички. Так, трохи поторгувавшись, у півціни купила брошку.

IMG_9086Також побачила цікавий ретро-гаманець. Продавець наполегливо рекомендувала придбати. Жінку відмова засмутила, та вона не розгубилася – запропонувала сумку «Versace» за 100 гривень.

  • Ось, нова, й краща за ту, що в тебе! – сказала вона.

Ну, тут вже я засмутилась і рушила далі вивчати пропозиції.

IMG_9104Покликала жінка переглянути прикраси та колекцію радянських монет. Поки ми спілкувались, підійшла незадоволена сусідка. Вона почала сварити мою співбесідницю й тикати їй в обличчя якийсь предмет. Раптом, не очікувано для мене скандалістка накинусь з кулаками. Я ледь встигла вистрибнути до того, як вона почала кидати товар (хоча кілька монет у мене все ж потрапили).

Після недовготривалого діалогу зі звинуваченнями та погрозами сусідка пішла. Сумний продавець у відчаї збирала поламані сережки та розкидані дрібнички. Жінка розповіла: посварились через товар – медичну шину.

  • Я продала їй – вона була запакована. А зараз стверджує, що упаковка пошкоджена! – сказала продавець.

Я поцікавилась, яка «ціна питання». Виявилось, лупцювали мою співбесідницю за 40 гривень. Сурова тут торгівля!

Радянський посуд – в тренді

IMG_9140Далі ми підійшли до кіоску з керамікою. Тутешня господиня вже близько 10 років займається радянським фарфором та посудом.

  • Спочатку продавала власне «багатство», що дісталось у спадок. Українці – нація «плюшкіних». Ми все зберігаємо «про всяк випадок». Потім почали звертатися знайомі, щоб я допомогла продати – так все і закрутилося. Зараз приймаю речі від кожного, якщо бачу, що вони чогось варті – продаю.

Ціни різні, від блюдечка за 8 гривень до статуеток за кілька сотень. Одна радянська статуетка середнього розміру, яка застоялась у серванті чи дісталась у спадок, при прийомі на реалізацію може принести господарю близько 100 гривень.

Далі – кухонне приладдя. Продавець розповідає – принесла все своє, куплене про запас, коли речі були у дефіциті.

  • Раніше брали все і як можна більше! У моєї сусідки три запаковані кухонні комбайни. А у мене ось столові прибори та ножі. Скільки років лежить – от і вирішила підзаробити! – розповіла вона.

Далі «добром» торгує Людмила. Серед речей я помітила колекцію листівок.

– Це мій старший брат збирав. Товариші збирали марки, календарі, а він – листівки. Потім свою справу мені передав. Скільки часу минуло! Було дві великі коробки – одну вже розпродала, бо гроші потрібні. Шкода, адже це спогади про дитинство. Ми часто сиділи й переглядали їх, читали написи на звороті, – з сумом промовила продавець.

Серед трохи затертих яскравих листівок п’ятдесятих-шістдесятих років знайшла єдину чорно-білу. На ній кумир минулого, Лідія Сухаревська – зірка радянського театру та кіно.

Для мене, народженої в часи вже незалежної України, деякі речі здались дивними. Одразу не зрозуміла призначення металевої машинки з двома ручками та лезом – це була ручна машинка для стрижки. Далі мені здалося, що знайшла ніж для чистки картоплі. Та з мене усі посміялися, бо це був прилад для чистки вікон від крапель фарби. Леза у ньому були ще тих часів, про що говорив напис «Нева».

Продавці спілкуються, але неохоче. Не дивно, адже хоч за місце платять, але ліцензії на торгівлю не мають. Деякі, побачивши спалах камери, накривають асортимент простирадлом. Так, здебільшого, роблять реалізатори «елітних» для барахолки товарів –

монет та орденів. Та про це – далі.

Де ж ховається скарб?

Знайти на «стометрівці» справжні цінності можливо, проте важко. Все більш-менш варте перехоплюють колекціонери чи посередники.

Де ж справжні цінності? На Малому ринку. Тут теж є ринок та назвати його барахолкою – грубо. Тут збираються колекціонери та бізнесмени, хоча є серед них – і цигани, і бажаючі збути незрозуміло яким шляхом здобуті речі.

Якщо на «стометрівці» бабусі та дідусі ледве зводять кінці з кінцями, тут підприємці живуть на широку ногу. На моїх очах на перший погляд звичайний дідусь придбав у колекціонера годинник за… 500 гривень!

  • Як навіщо?! Це ж яка якість. Де мені такий ще взяти?

Мені продавець запропонував вінтажний браслет: масивний срібний ланцюжок був прикрашений монетами. На монетках були написи, та їх через подряпини було не розібрати. За легендою – йому багато років і належав він циганці з Італії.

  • Тут 7 грам срібла віддам за 250 гривень.

Побачивши сумніви чоловік почав знижувати ціну, та це не спрацювало.

Ми ще трохи поспілкувались про ордени та медалі. Вони можуть бути як «нічого не варті», так і коштувати тисячі. Ні не гривень, доларів!

Тому знаходитись тут й опитувати тутешніх торгівців, якщо чесно, було страшнувато. Залишалось роздивлятися: справжні воєнні білети часів війни, море орденів та медалей героїв.

Траплялись і зовсім дивні речі. Наприклад, не думала, що опудало, це теж не аби який цінний товар. А ось побачити платівки для грамофону – очікувано. Улюблених Beatles не знайшла, та за бажання та фінансів можна дочекатись у телефонному режимі.

Приємно було побачити «хіти» епохи СРСР: мрія багатьох радянських дітей – гра «Електроніка» з вовком з «Ну, постривай!», який ловить яйця. Я, здається, до цього бачила її лише в одному зі старих випусків тележурналу «Єралаш». А тут не лише побачила, а навіть потримала. Продавець запевнив – все працює. Але купувати не стала, бо задоволення не з дешевих – 250 гривень. А позаду напис – 25 рублів. Не ті часи.

Було трохи боляче дивитись на прилавок з тисячами медалей, орденів. Для мене кожна – це окрема людина. Так хотілось почути її історію! Проте їх ніхто не знає. У руках продавців ці відзнаки за мужність, героїзм, відданість перетворились у розмінну монету, джерело прибутку. Замість історії – сувора реальність.

Підсумки.

Барахолка – це емоції. Речі володіють магією повертати у минуле навіть більше за радянські фільми. Тому багато людей прогулюються тут заради ностальгії. Хтось все ще купляє ці уламки радянської епохи: кришталь, хустинки, брошки, листівки, фотоапарати. Хоч тут панує хаос, все лежить аби як – у душі ти його не відчуваєш – такий собі «анти-музей», міська цікавинка.

Фотофакт

«Туалет для двох»

Переглядання речей на барахолці займає багато часу, тож з необхідності, зайшла у місцеві два нулі. Довго не шукала – всього метрів 200, біля підземного переходу. Туалет знаходиться у приміщенні бару. Сварлива жінка, що бере з відвідувачів плату, встигла посваритись з усією чергою. Всі кричали, та я не чула, адже була вражена іншою картиною.

Біля дверей у туалет були ще одні, точно такі. Та напис віщував їм інше призначення: «Кімната для двох». Таке сусідство імпровізованого мотелю у самому серці ринку! Пропозиція є. Тож може є й попит? То й справді – чого тільки не знайдеш на нашому базарі!