Нещодавно виповнилося 100 років з дня народження лауреата Державної премії СРСР та лауреата Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка, видатного українського поета, почесного громадянина м. Запоріжжя Миколи Нагнибіди.
Він відноситься до покоління романтиків-ліриків, які будували Дніпрогес, Комсомольськ-на-Амурі та інше, оспівували людину праці, благородство і красу людських взаємин, любов до Батьківщини, героїзм нашого народу у Великій Вітчизняній війні, дружбу між народами. І все це знаходимо в 60 збірках поезії М.Нагнибіди, які вийшли українською, російською, білоруською, чеською, болгарською та іншими мовами. Героєм цих творів був весь наш працьовитий і талановитий, ліричний і співучий український народ.
Все краще вмів угледіти і оспівати М.Нагнибіда: і робітничий Харків, і сталеварів Запоріжжя, і героїзм чорнобильців, і хліборобів Черкащини, і шахтарів Донбасу, і садоводів, і творчість кращих синів українського мистецтва. Його поезія соціально значима, глибоко лірична і мужня, в якій б’ється схвильоване серце громадянина, краса і правда художнього світосприймання. Та найкраще сказав про це Максим Рильський у “Листі до друга-поета”: “Ви романтик, дорогий Миколо, романтик у тому розумінні, як рідні наші Олександр Довженко і Юрій Яновський. Ви романтик у своєму пристрасному баченні світу, в своїй жадобі яскравого, високого, прекрасного, в умінні бачити на землі те яскраве, високе і прекрасне… Але романтичне у вас завжди засноване на реальному, на земному, на праці. Степ і море, краса і правда, людина і праця – ось та вісь, навколо якої обертається Ваша поезія. Хороша, міцна вісь, дорогий мій друже!”
Його любили і товаришували з ним і Олександр Довженко, і Максим Рильський, і Остап Вишня, і Андрій Малишко, і Олександр Прокоф’єв, і брати Майбороди, і Максим Танк, і Аркадій Кулянов та багато інших діячів літератури і мистецтва.
Прагнення всебічно проаналізувати явища сучасного життя, простежити його складні духовні процеси проводять до поглиблення філософської основи лірики М.Нагнибіди. Саме про це свідчить поезія глибоких роздумів і мудрості:
І тиша мудрості,
І спокій дозрівання
І золотаві пасма сивини,
І крізь тумани теплого світання
Прощання журавлине
з далини, –
Ось владна сила
вічного тяжіння,
Що все верта до рідної землі…
Достиглі яблука зарядами насіння
Посіялись під вітами ріллі.
Про що б не писав М.Нагнибіда, у його поезії визначаються найтиповіші прояви духовного життя людини. Так, крізь всю творчість проходить ідея дружби і братерства народів. Вона живе у творах про Росію і Грузію, Білорусь і Вірменію, Казахстан і Молдову та інших, де побував поет, у глибокій пошані до діячів культури і мистецтва, до історії перейдених земель. Найяскравіше це проявилося на прикладі Білорусі, в роботі над перекладами білоруських поетів. Сина степу і моря полонив край лісів і озер. Поезія Миколи Нагнибіди про землю Янки Купали і Якуба Коласа стала яскравою сторінкою його творчості.
Особливо хочеться відзначити поему “Дзвони Хатині”, в якій крізь долі окремих людей постає трагедія всього білоруського народу. Український поет Борис Олійник так писав про неї: “До глибини душі пройнявшись горем братнього народу, поет зумів з трагічного локального епізоду війни звести обеліск пам’яті всім полеглим за честь і волю Вітчизни”.
М.Нагнибіда переклав твори білоруських поетів, зредагував двотомну антологію “Білоруська радянська поезія”, яка вийшла в Києві. Ця діяльність поета відзначена Почесною грамотою республіки і присвоєнням українському поетові звання Заслуженого діяча культури Білорусі. Багато зробив М.Нагнибіда для розвитку української літератури на посаді керівника секції поезії. Він виростив і дав дорогу в творче життя багатьом сучасним поетам України. В його душі завжди жила любов і повага до своїх вчителів і побратимів, до діячів культури. Він створив вірші про Шевченка і Пушкіна, Котляревського і Франка, Блока і Маяковського, Я.Купалу і Я. Коласа, про Г.Тичину і В.Сосюру, про М.Луконіна і О.Прокоф’єва, ліричні цикли “Пам’яті сивого друга” (присвячений М.Рильському) та “Малишкові човни під яворами”.
За заслуги в розвитку літератури поета нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, орденом Леніна і орденом Дружби народів.
Помер поет в 1985 році, коли ще над Україною і Києвом не було Чорнобильської трагедії. Цього лихоліття йому пощастило не знати. У збірці “Моє серце в степах” є чудовий вірш “З лугів зелених друзі вдаль ідуть”, в якому поет не називає дорогих йому людей, яким судилося світити над рідною землею. Це і Тичина, і Рильський, Довженко та інші, ми пізнаємо їх. Такою зіркою став і сам поет М.Нагнибіда.
З лугів зелених друзі
вдаль ідуть,
Лишаючи живим на незабудь
Свою зорю у небі України…
Ніна НАГНИБІДА, дочка поета, кандидат наук, викладач Московського університету ім. М. В. Ломоносова

* * *
До ювілею поета-земляка Запорізька обласна універсальна наукова бібліотека імені О. М. Горького випустила біобібліографічний покажчик “В степах лежить моє серце…” (укладач Ганна Нагорна, редактор Інна Степаненко). Тут зібрано великий довідковий матеріал: біографія поета, відомості про окремі видання творів, найпомітніші публікації, статті про життя і діяльність Миколи Нагнибіди. В основі книги – розповідь Петра Ребра “Микола Нагнибіда: поет, патріот, жартівник”, яка свого часу публікувалася в нашому часописі. Нагадаємо, що ім’я поета носить одна з вулиць обласного центру, а також літературна премія Запорізького відділення Українського фонду культури.