СПРАВЖНЬОЮ легендою Запорізького краю є відомий далеко за межами нашого міста, України й усього світу професор хірургічної стоматології Ігор Бердюк, який заснував у Запоріжжі стоматологічну асоціацію, власноруч робив унікальніші операції. Не так давно Ігор Васильович відсвяткував свій 90-річний ювілей.
– Все життя професор навчав молодих лікарів Запоріжжя премудростям професії стоматолога, яку сам знає досконало, – розповідає про свого колегу і вчителя головний стоматолог Запоріжжя, заслужений лікар України і головний лікар четвертої стоматологічної поліклініки обласного центру Володимир Федченко. – Наша асоціація замовляла спеціальну медаль у Львові до його ювілею. Він особисто підготував багатьох кандидатів наук, передаючи їм свій досвід. Натхненно працює і зараз. Незважаючи на свій поважний вік, оперує хворих, викладає студентам всі премудрості стоматології. Не знаю, як зараз, але я своїми очима бачив, як у 85 років Ігор Васильович спокійно робив стійку на голові, бо серйозно займається йогою. А у світовій стоматології Ігор Бердюк вважається дуже авторитетним фахівцем, який має власні унікальні напрацювання, застосовує їх на практиці в п’ятій міськлікарні. При цьому дуже скромний, життєрадісний, справжній оптиміст і дуже цілеспрямована людина. Має великий фаховий багаж, який передає студентам і молодим лікарям. Секретом свого довголіття професор вважає постійний рух та заняття йогою (він заснував систему йогів у Запоріжжі) і в свої 90 з гаком спокійно „жонглює” м’язами шлунку…
Тож послухаємо самого ювіляра, Ігоря Бердюка, якого автор цих рядків дійсно застав у п’ятій Запорізькій міськлікарні, коли він саме читав лекцію для студентів.
– Я хочу почати розповідь з подяки своїм батькам, Василю Максимовичу та Марії Купріянівні, – посміхається приємний чоловік у білому халаті, який виглядає щонайменше на чверть століття молодшим за свій дуже поважний вік. Спасибі їм, що дали мені життя, навчили, як розумно ним користуватися. Дякую й братові Василю, який завжди вчив мене любити людей, наспівуючи при цьому: „И коль придется в землю лечь, так это ж только раз!”. Вася пройшов всю війну (я – тільки її другу половину), а загинув, рятуючи двох діток: встиг витягти їх з води, а сам втопився, бо стався інфаркт. Він привчав мене любити природу, життя. Коли я був на фронті, на думку спали такі рядки: “Після трьох поранень, втрачаючи друзів, я зрозумів, що таке життя”.
Народився Ігор Васильович в Черкасах, тоді це була Київська область. Війна застала його в селі Степанки, де тато працював завучем у школі. На третій день війни всіх хлопців 1925-1927 років народження повезли в тил в евакуацію.
На Донбасі під час окупації Ігор Бердюк ледь не загинув. Сталося наступне. Йшов німецький обоз. Їх полковнику чомусь здалося, що він партизан, і той наказав його розстріляти. Коли вели на страту, один з місцевих вчителів, який знав німецьку мову, схопив хлопця і став кричати німцям, що ніякий він не партизан. Офіцер пригрозив застрелити і його вчителя-захисника. “Тільки спробуй, – кричав заступник хлопця, – одразу потрапиш під трибунал”. І, мабуть, трапляються дива на світі, його відпустили. А невдовзі при визволенні України його призвали в Червону Армію. Потрапив на другий Український фронт 53-ї гвардійської армії. Перше поранення(шрапнеллю) було під Бухарестом, останнє (розривна куля потрапила в ногу) – восьмого квітня 1945 року в Чехословаччині. Лікувався в Братиславі. День Перемоги зустрів в Угорщині, де залишався аж до березня 1946 року.
Відтак у Білогорську комісували за трьома пораненнями, повернувся в Черкаси. Зразу зайшов до своєї тьоті Валі, де у дворі побачив маму, яка щойно прибула з евакуації. Тихо заспівав їй: “В своей домашней кофточке, в косыночке с горошками, седая, долгожданная, меня встречает мать!”.
При демобілізації отримав півтори тисячі рублів, в госпіталі йому подарували дві німецькі шинелі. У військкоматі дали хлібну карточку та цукерки іриски замість цукру. На влаштування на роботу дали місяць. У хлопця ніякої професії ще не було. Хоча з дитинства мріяв стати лікарем, бо якось татко захворів, а лікувати його було нікому. Друга мрія – навчатися в Київському політехнічному інституті, який був напроти місцевого зоопарку, який він полюбляв відвідувати. Та прислухався вчорашній воїн до дитячої мрії та поради друзів і став медиком. Закінчивши в 1952 році Київський медичний стоматологічний інститут, три роки працював у одеського майстра пластики Бориса Франкенберга, який вже на другий день роботи наказав йому провести показову операцію й одразу призначив головним лікарем щелепно-лицьової клініки.
У Запоріжжі працює з 1955 року. Шістдесят років тому його зустріли тут з оркестром. Спочатку розмістили в будинку поряд з танком-визволителем Запоріжжя, де зараз стоїть університет, відтак перевели в приміщення теперішнього ПК ім.Глінки, яке раніше розбомбили, потім – на Правий берег міста, в академію вдосконалення лікарів. Зараз працює професором кафедри профілактичної та хірургічної стоматології Запорізького державного медичного університету.
– Першу операцію я зробив у Одесі студентці другого курсу Вірі, яка невдовзі стала моєю дружиною і народила мені в 1965 році сина Ігоря, – продовжує професор. – На жаль, коли хлопчику було 10 місяців, Віра померла від пухлини мозку, їй було всього 29. Ігор став досвідченим мореплавцем. Ходить на судні в Америку, Європу, нещодавно повернувся з Бразилії. Мій син входить у число ста найкращих механіків світу, зараз він керує кораблем завбільшки “Титаніка”. Відтак я одружився вдруге. Тетяна народила мені ще двох синів, Василя та Максима. Перший зараз – полковник СБУ, другий – безробітний інженер. Маю також двох онучок, Катю і Владу, школяркам 14 і 12 років.
– Вам вже 90 років, при цьому ви продовжуєте працювати. Тож які ваші плани на найближче майбутнє?
– Моє найбільше бажання – зустріти сторіччя Дня Перемоги на своєму робочому місці.
У цей час професора запросили в операційну, де на нього вже очікувала щойно доставлена чергова хвора.
Для довідки: народився професор кафедри профілактичної й терапевтичної стоматології Запорізького держмедуніверситету Ігор Бердюк 24 жовтня 1925 року. Виховав трьох дорослих синів, має двох онучок. У свої 90 продовжує навчати студентів університету премудростям стоматології, практикує унікальні операції в центральній лікарні Запоріжжя.
Євген ПАНТЕЛЕЄВ
Фото з архіву професора