17-19 жовтня в Лондоні проходив чемпіонат світу з паратхеквондо серед спортсменів з ураженням опорно-рухового апарату. Участь у змаганнях взяли 270 спортсменів з 43 країн планети. За збірну України виступала запоріжанка Вікторія Марчук. Підкорити світовий п’єдестал Вікторії вдалося в п’ятий раз у своїй кар’єрі! Тепер вона є найтитулованішою паратхеквондісткою країни.

Про ці змагання Вікторія розповіла читачам «ЗС» в ексклюзивному інтерв’ю.

– В мене було два боя – з представницею Сербії та Турції. Обидва боя я перемогла достроково, – каже Вікторія. – У нас зазвичай буває три раунди по три хвилини. В першому раунді рахунок був 26:0, і суперниця відмовилася продовжувати. А у фіналі так не можна – потрібно всі три раунди провести. Але коли рахунок був 51:7 суперниця викинула білий рушник, тобто здалася.

Вікторія розповіла, що мандрувала до Лондона ще з двома паратхеквондистами та своїм тренером Олександром Плецким за власні кошти. Каже, що поїздка обійшлася їй близько 1000 доларів.

– Частину грошей мені дав друг із Германії. Частина грошей – це зарплата, яку мені призначили, коли зарахували півроку тому до збірної. Я хотіла гроші відкладати, щоб вирішити зрештою свою проблему із житлом… Але витратила все на поїздку на чемпіонат світу – і не жалкую. До того ж, нам обіцяють у федерації, що, можливо, ці гроші повернуть. Хоча, якби це сталося, я б їх витратила на поїздку в Португалію, де через місяць проводитимуть Всесвітні ігри, – розповідає Вікторія.

За словами дівчини, Лондон їй дуже сподобався.

– Там дуже красиво. І навіть постійний дощ не псує враження. А ось ціни в кафе неприємно вразили. У день перед змаганнями ми пішли до кафе. Порція пельменів нам там обійшлася у 9 фунтів, що на наші гроші десь 500 гривень. З їхніми зарплатами, то не є дорого, але для нас – занадто. Тому ми харчувалися здебільшого тим, що привезли із собою з України. Наприклад, в день фіналу я поснідала «Мівіною», а бій відбувся десь о 5 годині вечора. Але я не відчувала голоду, гарно себе почувала, навпаки, завдяки тому, що багато не їла, була легкою, швидкою, спритною, – розповіла Вікторія.

Нагадаємо, що про Вікторію Марчук наша газета вже писала. Тому читачі вже в курсі, що здобувати перемоги дівчині доводиться, долаючи свої численні біди і нескінченну біль у плечовому суглобі правої руки.

У 20 років Вікторії поставили діагноз: диспластичний омартроз правого плечового суглоба з хондропатією IV ступеню. Зробили невдалу операцію в Київському інституті ортопедії і травматології. Шов загноївся і наслідки невдалого втручання виправляли в листопаді 2013 в Мюнхені. Операція допомогла лише на кілька місяців, потім болі відновилися і з кожним днем ​​стають все нестерпнішими.

– Від болю я мучуся з 12 років (зараз Вікторії 27 років. – Авт.), швидше за все артроз почався ще тоді, – каже Вікторія. – Лікарі в Україні не в силах що-небудь зробити. Єдине, що вони мені пропонують, так це знеболювальні ін’єкції, які не приносять мені полегшення.

Вихід із ситуації – замінити суглоб на штучний. В Німеччині готові їй зробити таку операцію – були б кошти. Але Вікторія прийняла рішення поки не робити цього. Вона хоче виступити у 2020 році на Параолімпіаді в Токіо.

– Суглоб може не прижитися… Деякий час я не зможу тренуватися. Ні, я не хочу так ризикувати. Участь в Олімпіаді – це мрія всього мого життя, – каже дівчина.

Ще одна величезна проблема сироти-інваліда Вікторії – відсутність житла. Нагадаємо, народилася Віка в Києві. Від дитини з пороком серця і недорозвиненими обома ручками відмовилися батьки. У 7 років їй зробили операцію на серці, в 12 років хірурги вирівняли праву руку і розділили пальці, щоб було зручно брати предмети. В Запоріжжі Вікторія Марчук живе з 2009 року, коли стала студенткою Хортицького національного навчально-реабілітаційного центру. До речі, там вона отримала спеціальність логопед і зараз іноді дає приватні уроки. А цього року Вікторія Марчук поступила в магістратуру ЗНУ на заочне відділення і через півтора роки отримає диплом тренера.

– Прописана я в кімнаті гуртожитку, яку виділили мені за перші спортивні досягнення, – розповідає Вікторія. – У кімнаті немає ні меблів, ні умов, в яких я могла б жити. На жаль, я постійно потребую чиєїсь допомоги в приготуванні їжі, пранні одягу, навіть іноді потрібна допомога, щоб включити світло або відкрити кран з водою. Вже більше чотирьох років я живу в сім’ї своєї подруги і мрію назбирати гроші на власне житло.

Що тут можна сказати? На жаль, в нашій країні спортсменам, які її прославляють на міжнародних змаганнях, не дають ніякого матеріального заохочення. За золото Лондона Вікторія Марчук не отримала нічого. Хіба що в облдерждміністрації провели прес-конференцію, де чиновники похвалилися перед ЗМІ перемогою, і подарували спортсменам футболки, ручки і блокнотики з символікою минулорічної Олімпіади в Ріо. В будь-які іншій країні п’ятиразова чемпіонка світу була б забезпечена житлом, медичним обслуговуванням на найвищому рівні та усім необхідним для тренувань.