Свідок Чорнобильської аварії висловив власну думку стосовно того, що саме сталось 34 роки тому
Відзначаємо черговий день пам’яті подвигу героїв–чорнобильців, які ціною власного здоров’я ліквідували наслідки катастрофи на атомній станції… Це був райський куточок на території України – красиве місто з розвиненою інфраструктурою та дивовижним ландшафтом навколо. Багато хто мріяв потрапити в Прип’ять, адже середній вік населення тут складав всього 27 років, де молодим працівникам виділяли державні квартири вже через 2-3 місяці після працевлаштування. Здавалося б, тут жити та жити. Але сталося, не як гадалося – поруч пролунав ядерний вибух за потужністю рівний 300 Хіросімам, і тепер це місто–привид
Непередбачуваний вибух на Чорнобильській атомній станції 26 квітня 1986 року призвів до жахливих наслідків. Викид в атмосферу радіоактивних речовин призвів до зараження близько 200 тис. кв. км земель, 70% з яких – території України, Білорусі та Росії. Київська та Житомирська області України, Гомельська область Білорусі та Брянська область Росії найбільш постраждали від забруднення. Радіоактивна хмара досягла і більш віддалених від місця катастрофи регіонів: радіоактивні дощі пройшли в арктичних регіонах Заполяр’я, Скандинавії та навіть досягли сходу США. Цезій-137 був знайдений у м‘ясі оленів і рослинах лишайнику. Незважаючи на масу проведених розслідувань, єдиної причини виникнення аварії на атомній станції офіційно так і не існує. В Москві всю відповідальність переклали на персонал і керівництво станції. Серед найбільш імовірних причин Міжнародна консультативна група з ядерної безпеки, створена МАГАТЕ, у своєму звіті вказала небезпечні особливості конструкції реактора, недотримання правил експлуатації, низьку кваліфікацію персоналу станції і помилки операторів під час проведення випробувань. Проте, залишаються свідки цієї трагедії, які мають власну думку стосовно того, що там сталося 34 роки тому.
Запоріжець Володимир Підгорний (1961 р.н.) закінчив Черкаське пожежно–технічне училище, а потім і Вищу пожежно–технічну школу МВС СРСР. З 1984 року працював на Запорізькій АЕС в Енергодарі. Звідки і був відряджений на 2 тижні для ліквідації аварії в Чорнобилі.
Днями Володимир Підгорний завітав до редакції «Запорозької Січі» і розповів свою версію тих подій, складену за багатьма матеріалами, що стали відомими згодом. В ніч з 25 на 26 квітня на 4 енергоблоці Чорнобильської АЕС крім штатної роботи блоку готувалося і проведення фізичного експерименту, пов‘язаного з «розгоном» турбіни (збільшення її потужності). Експеримент почали о 1 годині 23 хвилині ночі, та вже через кілька хвилини він вийшов з–під контролю. Відбувся різкий, непередбачуваний набір потужності реактора, через що і стався вибух, який повністю зруйнував ядерний реактор. Під уламками сепаратора одразу ж загинув оператор головних циркуляційних насосів. Другою жертвою став пуско–наладчик, що помер уже під ранок.
Варто зазначити, після вибуху реактора ніхто не розумів, що насправді там відбувається. Тому оперативною зміною була викликана пожежна охорона АЕС. На чолі караулу виїхав лейтенант Володимир Правик, з яким Володимир Підгорний свого часу навчався в одному училищі. А Віктор Кібенок (начальник варти пожежної частини Прип’яті) виїхав слідом за ним. Обидва ці лейтенанти (випускники Черкаського пожежно–технічного училища) разом зі своїми підлеглими першими і прийняли удар ядерної стихії. Ніхто з них навіть не здогадувався, наскільки там підвищене радіоактивне випромінювання. Але вони разом з підлеглими бійцями виконали свій обов‘язок, і відтоді Правика, Кібенка та весь їхній караул почали називати «ті, хто врятував світ».
– Кого ви вважаєте винним у трагедії?
– В першу чергу було вказано на прорахунки при проєктуванні АЕС. Другою причиною на мою думку, були помилки персоналу. У підсумку, покарали директора АЕС Брюханова та заступника головного інженера, який керував проведенням експерименту. Обидва отримали терміни ув’язнення. Але тоді був такий час – зверху надійшла команда: «Виконувати!». Хоча Брюханов вже готувався до того, щоб отримати «Героя Соцпраці», а отримав ґрати, – зазначив Володимир Підгорний.
Уряд Союзу тоді мовчав про виникнення надзвичайної ситуації світового масштабу, мовляв, щоб не сіяти паніку. Тільки 14 травня про аварію жителям СРСР розповів у своєму зверненні М.С. Горбачов. Але так не можна було ставитись до свого народу, впевнений наш земляк.
– Якби люди своєчасно дізналися про таку подію, то були б вжиті заходи безпеки, і постраждалих було б набагато менше. Адже 4 енергоблок стояв від Прип‘яті на відстані всього 2 км. Вдень жителі міста нічого над станцією не помічали, а вночі спостерігали світіння над АЕС, – розповідає запоріжець.
Він потрапив в зону аварії 24 травня і перебував там 13 днів. На той момент у місті Прип‘ять було 3 найзабрудненіших місця, одне з них – медико–санітарна частина №126, куди звозили всіх уражених. Потім їх направляли в Московський радіологічний центр. Наприклад, у пожежних караулу Правика та Кібенка, які постраждали одними з перших, не було одягу радіаційного захисту. Тож практично всі вони отримали певний ступінь радіаційних опіків і були відправлені в Москву, де лікарі боролися за їхні життя, але врятувати не змогли. Цих героїв потім поховали на Митинському кладовищі міста Москви. Загалом променева хвороба була виявлена ??у 134 співробітників ЧАЕС, 28 з яких померли через кілька місяців після аварії. Всього ж потім в ліквідації наслідків аварії взяло участь понад 600 тис. осіб.
2 місце з радіаційного забруднення – це «Піщане плато», на якому збирались побудовати 6 мікрорайон Прип‘яті, але після аварії тут з‘явилося 82 поховання радіаційних речовин.
А найбльш опромінене місце – радіоактивний ліс навколо ЧАЕС, де за одну ніч зелені сосни стали рудими. Рівень радіації там доходив до 2000 рентген на годину (природний радіаційний фон – 0,15 мікроР/год).
Володимир Підгорний розповів, що як ліквідатори вони жили в Чорнобилі, звідки до АЕС було близько 12 км. Тож їздили туди на БТР, а дорогою проїжджали такі місця, де вимірювальний прилад потужністю виміру 200 рентген зашкалював. В результаті перебування на ліквідації аварії Володимир отримав 24 бери (біологічний еквівалент рентгену). До Чорнобиля він їхав із нормальним здоров‘ям, а через 2 тижні повернувся із підвищеним тиском. У Запоріжжі його одразу ж помістили в госпіталь МВС. І тільки через 3 тижні він нарешті повернувся до служби в Енергодарі. Відтоді у чоловіка і прижилася набута гіпертонія.
– У перші роки ліквідаторам ще надавали безкоштовне лікування, протезування, продуктові пайки, а тепер з пільг залишилися тільки щомісячні 202 грн на харчування та щорічна компенсація за невикористане санітарно–курортне лікування в розмірі 100 грн, – констатує Володимир.
Володимир Підгорний все життя присвятив пожежній справі. Має з десяток відзнак та навіть державні нагороди. А от орден «За честь і мужність», проявлену під час аварії на ЧАЕС, йому вручили тільки в 2019 році. Наразі на Запорізькій АЕС він працює провідним інженером Управління з питань аварійної готовності та реагування.
Чорнобиль не має повторитись
До речі, в січні 1984 року на Запорізькій АЕС виникла пожежа на 1 енергоблоці. За його межі вона не вийшла, але завдала великої матеріальної шкоди і перевернула ставлення до атомної енергетики в СРСР. Натомість тоді були переглянуті всі норми проєктування, будівництва та експлуатації атомних електростанцій, які були направлені на підвищення безпеки АЕС.
– Чи може в Енергодарі повторитися ситуація Чорнобиля?
– Ні. Усі рішення при проєктуванні, будівництві та експлуатації Запорізької АЕС передбачають безпечну її експлуатацію. І такий підхід до безпечної експлуатації відбувається на всіх атомних станціях України, розташованих у Запорізькій, Миколаївській, Хмельницькій та Рівненській областях. Для атомної енергетики України головне – це безпечне вироблення електроенергії.
– А наскільки безпечно тепер знаходитись в Чорнобильській зоні?
– Востаннє я там був у квітні 2017 року – багато чого змінилося. Прип’ять має жахливий вигляд. Над 4 блоком споруджено другий саркофаг. У цьому допомогла вже вся міжнародна спільнота. Конфайнмент (новий об’єкт укриття) повинен прослужити до 100 років. Фахівці і зараз продовжують працювати там вахтовим методом. Цікаво, що дехто з місцевих мешканців так і не покинув 30-кілометрову зону відчуження (через місяць після аварії близько 300 людей повернулися в свої поселення, але років 20 до них не допускали родичів – авт.). Для них раз на тиждень організовують виїзні автокрамниці з товарами першої необхідності. За 34 роки рівень радіації там звичайно значно знизився, місцями і зовсім зник. Хоча залишаються ще певні території, де її рівень все ще неприпустимий, – резюмував Володимир.
Читайте також: У Запоріжжі мати двох дітей отримала квартиру
