Робота з тваринами не має графіку – це спосіб життя. Це прагнення на щось вплинути, змінити та нескінчене бажання дарити добро. Часто волонтерів, зоозахисників не розуміє громадськість, але бажання допомогти вище за чиєсь нерозуміння. Й виконувати таку непросту, але надзвичайно важливу роботу готові тендітні жінки.
Олена пов’язала своє життя із зоозахистом близько 3 років тому. Проживаючи на Першотравневому селищі, жінка та її сусіди неодноразово помічали, що у них нівечать тварин: було відчуття, що на них тренується хірург-аматор. Траплялися тварини без лап, хвостів та без зубів.
– Ми йшли з дітьми до школи. Коли проходили біля кладовища, побачили кота. Спершу здалося, що він мертвий, та потім він ледь-ледь занявкав. Було дуже шкода: кошеня було у ранах та на одній з лап хірургічним шляхом було вирізано суглоб, – пригадує Олена.
Жінка підібрала кота, й він почав жити у родині. Олені вдалося залікувати рани, та лапа не проходила – необхідна була допомога спеціаліста.
Якраз у той момент жінка залишилася без роботи, адже були малі діти, яких потрібно водити до школи. Олені доводилося підробляти, тож грошей було небагато. Знайти підходящу роботу також заважала фізична вада: на обличчі в жінки була «шишка», на яку майбутні роботодавці кидали косі погляди.
У гаманці були останні сто гривень. Звернення до ветклінік були марними. Стурбована жінка знайшла в інтернеті номер приватного ветеринара, який хоч і не допоміг, але дав слушну пораду – звернутися до волонтерів. Так Олена познайомилася з Анжелою Шевелевою – запорізькою зоозахисницею, яка й привела її до світу волонтерства. 28535132_338776369975707_1881345676_n
Кошеняті Ніку допомогли – вставити суглоб було неможливо, тож лапи просто зростили. Пацієнта лікарі прозвали Термінатором, адже збирали та зрощували пошкоджену кінцівку спицями, й тварина більше нагадувала робота. Кіт залишився в Олени на перетримку, але згодом сам знайшов господарів, де він став улюбленцем.
В Олени ж на той час вдома були й інші тварини, які потребували перетримки. Вдома у жінки був притулок «Хвостате щастя».
– Пам’ятаю, привезли шістнадцять щенят, згодом – ще шістнадцять. Було три пси – я їх називала «Три богатирі», такса Бакс, пес Баккі та 40 котів. Коти жили в будинку й постійно ховалися. Та коли наставав час смачного обіду – всі вилазили із закутків, – згадує жінка.
Згодом Олена почала допомагати притулку «Кошкин дом» відловлювати котів – так волонтер стала відловником. До речі, волонтери притулку допомогли Олені зібрати гроші на операцію на обличчі (прибрати «шишку»).
Цього року Олена почала працювати відловником у нещодавно створеному КП «Побутовик».
– Відловник – це людина, яка більшість часу думає не про себе, не про людей, а про тварин. Ми гуманна організація – не усипляємо тварин. Зазвичай нам дзвонять волонтери, що є тварина , якій потрібна допомога, а вони не можуть її спіймати. Ми виїжджаємо, ловимо руками (є рукавички), а також спеціальним спорядженням, – розповідає ловець.
Спочатку Олена намагається подружитися з твариною, розмовляє з нею, годує. Та часом тварина настільки налякана, що скільки не годуй – вона до себе не підпустить.
– Ми всі у цей світ приходимо добрими, а далі все робить оточення. Часто тварини ростуть в страху й стають відлюдькуватими. З такими працювати складніше, але до кожного можна знайти підхід. Часто собака може підійти попросити поїсти, та замість того, щоб пригостити чи просто пройти повз, людина штовхає її. Люди розчаровують, а тварини – вони віддані. Вони не можуть за себе постояти, тому я й вирішила їм допомагати, – зазначає Олена.
Сьогодні КП «Побутовик» співпрацює з волонтерами. Та часто надходять заявки від мешканців міста. Тут приходиться діяти за ситуацією: якщо тварина потребує допомоги – шукають волонтерів, які їй допоможуть. Та часто люди дзвонять та скаржаться через страх на тварин, які не становлять загрози. У такому випадку інспектор спілкується з людьми, пояснює, як правильно поводитися.
– Не погано, коли тварина оселяється у дворі. Вона стає на охорону мешканців, сприймає їх за господарів, а територію – за свій дім. Є люди, які бояться тварин і замість того, щоб пересилити свій страх, вони вважають, що тварину потрібно ліквідувати. Але, якщо я, наприклад, комусь не подобаюсь, і мене бояться, це ж не означає, що мене потрібно ліквідувати. Мене питають, чи боюсь я собак. Так, боюсь, але коли я дивлюся їм у вічі, розумію, що вона мене боїться не менше. Тож комусь потрібно бути старшим, тому я беру ситуацію в свої руки, – розповідає Олена.
Повсякденна робота відловника – це безкінечні пригоди, адже не знаєш, де черговий раз потрібна буде допомога. Неодноразово Олена діставала собак з-під плит теплотраси, куди вони провалювалися і не могли вибратися. Часто трапляються тварини з каліцтвами, більшість постраждали від рук людини. Підстрелені щелепи, поламані лапи, здерта шкура – всі ці травми Олена бачила на власні очі. Але світ не без добра – навіть такі важкі травми можна вилікувати, і тварини живуть повноцінним життям. Останній випадок: під Новий рік псу до пащі засунули петарду. Лікувати такі важкі каліцтва взяли на себе волонтери з Німеччини.
Як не дивно, на вулиці трапляються й породисті тварини. І не тільки тому, що губляться – деяких господарі самі віддають, бо тварина не виправдала сподівань.
– Господар завів пса, дресирував охороняти, а він став занадто агресивний. Чоловік віддав його до парку охороняти атракціони. Та пес втік з вольєру й вирішив охороняти зупинку. Він сів і нікого не підпускав і не випускав. Ми приїхали, почали його підгодовувати, щоб заманити в авто, та він не йшов на контакт. Потім ми просто відчинили двері та сказали: «Заходь», і пес послухався. Нам подзвонили люди, готові взяти його на перетримку. Раптом пес вирішив пересісти наперед і почав гарчати. Ми вибігли й виманили його назад сосисками. Врешті, його забрав кінолог і відправив на охорону в’язниці. Там пес приглянувся начальнику охорони й нарешті знайшов собі дім, – розповіла Олена.
Ось такі непрості та насичені будні. Та їх Олена не проміняє ні на що. Поки є ті, кому необхідна допомога, склавши руки зоозахисниця сидіти не зможе.