Військовий напрямок грав не останню роль у діяльності підпілля ОУН. На території Запорізької області реалізація цього напрямку дещо відрізнялася від аналогічної діяльності на центральноукраїнських землях, де поряд із проведенням індивідуальних терактів проти представників окупаційної влади і каральних органів з 1943 року проводилася робота з організації відділів повстанської армії. У Запорізькій області, яка представляє собою степову зону, організація озброєних груп була неможливою, тому тут обмежилися накопиченням зброї, і іноді мобілізаційної роботою з відправки у відділи УПА членів підпілля.Зокрема, у жовтні 1943 року 6 учасників осередку ОУН із Верхньої Хортиці (підпорядковувалися Дніпропетровській організації) сформували «Хортицьку» групу (Сергій Федорець, Юрій Ясногор, Анатолій Ясногор, Тамара Деркач і Галина Колесніченко), яка намагалася дістатися до Чорного лісу для приєднання до відділів УПА, однак через швидку зміну лінії фронту хортичани були змушені залишитися на звільненій Червоною армією території. Незабаром всі вони були заарештовані радянськими спецслужбами.
Слід також зазначити, що в районі відомого Холодного Яру на Черкащині одним з організаторів і очільником повстанського загону був керівник осередку ОУН с. Новомиколаївка Мелітопольського району Іван Молодій («Сошенко»).
Окремо, виїхавши за межі області перед наступаючою Червоною армією, до лав підпілля та повстанських відділів на Західній Україні влився ще ряд запорожців. Зокрема, один з активістів мелітопольської групи «Козаки» Григорій Передерій в с. Вороб’ївка Зборівського району Тернопільської області познайомився зі старостою села, членом ОУН Миколою Максимовим. Останній познайомив Передерія з керівником місцевого осередку ОУН «Стахом». Співпраця з ним була перервана з причини наступу Червоної армії, внаслідок чого Передерій виїхав з Тернополя в Коломию. Тут був налагоджений зв’язок з місцевим оунівським осередком, стараннями якого Григорій Передерій був переправлений для підпільної діяльності на хутір Березино Тлумацького району Івано-Франківської області, де і був заарештований після приходу частин Червоної армії.
За даними радянських органів державної безпеки, один з керівників Запорізької ОУН періоду нацистської окупації Іван Гребенюк, уникнувши страти від рук гестапо в 1943 році, виїхав до Львова, де продовжив боротьбу у складі повстанської армії. Подальша дорога Гребенюка пролягла на еміграцію до Америки.
Боєць УПА «Санжара» (ім’я та прізвище невідомі) родом з с. Санжарівка (тепер – Полтавка) Гуляйпільського району. Рятуючись від Голодомору 1932-1933 років в десятирічному віці з батьками переїхав на Донбас. У 1941 році мобілізований до Червоної армії і відправлений на фронт. Під час відступу червоноармійських частин залишився на Західній Україні, приєднався до підпілля ОУН, став бійцем повстанської армії. Був учасником вишколу, яким керував повстанський полковник «Слимак». Під час боїв двічі був поранений. Легалізувався, але це не вберегло його від арешту в 1950 році в Одесі. Засуджений на 25 років таборів, до 1953 року перебував у Мордовії, пізніше – в Омську. В кінці 1950-х був звільнений і повернувся в Україну. Помер у 1980-х роках від серцевого нападу.
Взагалі, випадки переходу червоноармійців на бік УПА далеко не поодинокі. Це ж стосується і наших земляків. Фельдшер-червоноармієць із Запоріжжя Володимир Корнієнко медичні обов’язки виконував і в повстанському загоні. Потрапив у полон до німців і був відправлений до концтабору «Гросс-Розен» в Нижній Сілезії (тепер – Рогозніца, Польща). У березні 1945 року переведений в концтабір Дора-Міттельбау (Нордхаузен), де його сліди й загубилися.
Згідно з орієнтуванням Управління боротьби з бандитизмом НКВС УРСР №8/2051 від 29 серпня 1944 року на території Запорізької області проводилися пошуки трьох бійців УПА – уродженців регіону. Інформацію про них радянські органи державної безпеки отримали із захоплених документів Військової округи «Богун» групи УПА-Північ. Станом на листопад 1944 Микола Сичов – «Матрос» (уродженець Запоріжжя, в УПА з 15 липня 1943 року) і Микола Пермечек (або Перлигін) – «Запорожець» (уродженець м. Ногайськ (тепер – Приморськ), в УПА з 29 квітня 1943 року) на території Запорізької області виявлені не були.
Співробітникам запорізького відділу по боротьбі з бандитизмом вдалося встановити родичів третього бійця УПА, уродженця Токмака Миколи Фоменка – «Наливайка». За будинками, де проживали його найближчі родичі, було встановлено агентурне спостереження. Окрім того, були завербовані два інформатори – «Онуфрієв» і «Связіст», а також спрямована агентура «Поповський» і «Марков», які вели спостереження на випадок появи Фоменка (на останнього було заведено справу-формуляр). Вся вхідна та вихідна кореспонденція родичів Фоменка була взята на перлюстраційний контроль.
Уродженець м. Гуляйполя Павло Шишка після війни проживав у Нікополі, звідки в 1946 році виїхав до Тернопільської області. Там він приєднався до збройного підпілля ОУН, був стрільцем у відділі «Гука» на Крем’янеччині. Через півтора роки, в 1948 році, після того як боївка «Гука» була майже повністю знищена в боях з опергрупами радянських спецслужб, Шишка повернувся до Гуляйполя. У рідному місті повстанець приєднався до місцевої антирадянської «Групи українських підпільників», де і проводив свою діяльність до арешту юних патріотів.
Окремо в цьому списку відомих і невідомих борців за незалежність стоїть ім’я Лідії Онікієнко (а по правді кажучи, її життєпис гідний, як мінімум, окремого оповідання). Уродженка с. Щербаки Василівського району. Працювала дільничним зоотехніком в с. Кам’янське того ж району. Після закінчення агротехнікуму в 1947 році була спрямована на Західну Україну для посилення «соціалістичного будівництва». Працюючи дільничним зоотехніком в с. Повча Рівненської області зацікавила місцеву боївку Служби безпеки ОУН. Після «відходу в ліс» і проведення профілактично-пропагандистської бесіди дала згоду співпрацювати з оунівцями і повідомляти їм інформацію про питання колгоспного будівництва на території, де вона працювала. В оунівських документах проходила під псевдонімом «Марія». У 1948 році повернулася в рідне село, можливо, зі спецзавданням СБ ОУН. Сама ні про що не підозрюючи, Лідія Онікієнко стала «головним героєм» спеціальної розробки радянських спецслужб. Після майже дворічного слідства і проведення заходів по агентурній справі «Біженка», Лідія Онікієнко була заарештована в рідному селі 10 липня 1950 року і засуджена на 10 років каторги і п’ять ураження в правах. Вирок відбувала в Магаданських таборах. Після звільнення проживала в селі Кам’янському Василівського району. Після перегляду справи вже в незалежній Україні – реабілітована.
Тим часом змінювалися умови боротьби і на зміну борцям за незалежність з ОУН і УПА приходили дисиденти.
Юрій Щур, кандидат історичних наук, директор Запорізького науково-дослідного центру “Спадщина”
