Запоріжанка Олена Безедінова зробила для наших воїнів те, за що вони їй безмежно вдячні, – допомогла організувати міський центр реабілатації бійців АТО на базі міської лікарні №3. Тепер колишнім військовослужбовцям, які повернулися до соціуму, не потрібно їхати кудись у санаторії, щоб пройти курс ребілітації. Все це можна зробити тут, не відриваючись від роботи та сім’ї
В поліклініці Олена Безедінова працює реабілітологом з березня 2016 року, а до цього два роки займалась волонтерством. Усе вирішив випадок. На початку травня 2014 року, коли провели мобілізацію, сусідський хлопець потрапив до лав Збройних Сил України у складі 93-ої окремої механізованої бригади, яку виставили на блок-пости в Донецькій області. Невдовзі він захворів та зателефонував мамі, а та в свою чергу, як до медика, звернулася до Олени. Хлопцю потрібні були ліки, оскільки у бійців взагалі з медикаментів нічого не було. Та коли Олена вже сама передзвонила бійцю, виявилося, що там не лише медикаментів, а й їжі нормальної немає. З цього й почалося її волонтерство. Мама двох дітей ще взяла під свою опіку 5 роту 93 бригади, де служив її сусід Максим.
Згодом з’ясувалося, що у солдат немає не лише матеріально-технічного забезпечення, а навіть військової форми.
KONICA MINOLTA DIGITAL CAMERA
А про такі речі, як розгрузки або рації, мова спершу взагалі не йшла. Та згодом хлопці попросили вже надіслати їм і розгрузки, про які Олена навіть уявлення не мала, що це таке. Проте дехто зі знайомих дівчат-волонтерів вже знав про них, оскільки з червня в країні вже працював фонд «Підтримай армію України!». До того ж, ці розгрузки вже почав шити в Запоріжжі чоловік, у якого був свій цех з пошиву (потім у них ходила 
майже вся 93 бригада).
На початку липня серед бійців сталися втрати на сусідньому від Максимового блок-посту. ДНРівцями було повністю знищено блок-пост №10, де загинуло 7 чоловік та було багато поранених, в тому числі Олексій Заіка із Запоріжжя. Тоді й почалося вже більш близьке спілкування не тільки з 5 ротою, а й іншими підрозділами.
Україну підтримали звідусюди
Хлопці з передової просили у запорізьких волонтерів оптику, рації, тепловізори тощо. Кошти на все це нашим волонтерам надсилали не тільки співвітчизники, а навіть люди з-за кордону.
– З початку липня, коли всім вже стало зрозуміло, що це війна, у нас дуже активізувався народ, – говорить Олена.
– А як ви вийшли на закордонних меценатів?
– Через друзів моїх друзів. Уже весь світ знав, що в Україні розпочалася повномасштабна війна. У нас є людський ресурс, але немає технічного забезпечення. Тож нами закупалося все, що бійцям було потрібно. Ті ж біноклі ми надсилали їм у великій кількості. А всі кошти збиралися благодійним фондом «Підтримай армію України». Потім в інтернеті, у відкритій групі, вони звітували перед людьми, на що їх витратили. Запоріжці теж телефонували нам і несли все, що могло стати в нагоді воїнам. Також нам дуже допомогали коштами та речами громадяни США, Канади, Німеччини, Франції, Ізраїлю…
На реабілітаційний центр влада дала вдічі більше, ніж просили
– Як виникла ідея організувати реабілітаційний центр?
– Під час боїв, особливо під Іловайськом, в 93 бригаді було багато поранених та загиблих. Багато хто залишився інвалідом. На момент демобілізації у березні-квітні 2015 року після повернення з АТО у хлопців виникало багато проблем з адаптацією до мирного життя. До того ж особливість нашого регіону в тому, що в нас не всі підтримують військові дії на Донбасі. І коли хлопці повертаються до соціуму, то виникають проблеми насамперед психологічного характеру. Досить багато з них мали фізичні вади. Особливо хлопці, що перебували в полоні, потребували такої реабілітації. Вони лежали у різних шпиталях країни, багато хто з контузією. У великої кількісті бійців проблеми з опорно–руховим апаратом. Їм потрібна як фізична, так і психологічна допомога. Оскільки 93 бригада дислокувалася в смт Черкаська (Дніпропетровської області), я спілкувалася з представниками їх облдержадміністрації й дізналася, що вони наприкінці 2015 року почали робити реабілітаційний центр у себе на базі шпиталю. Але ж наше місто представлене бійцями військових частин з усіх куточків нашої країни. Чисельність військовослужбовців постійно збільшується, – розповідає Олена Безедінова.
KONICA MINOLTA DIGITAL CAMERA
А в квітні 2016 року, коли вона вже працювала у 3 лікарні міста Запоріжжя, в них відбулася зустріч з виконуючим обов’язки міністра охорони здоров’я, який говорив, що потрібно створювати центри реабілітації. А ще раніше, в жовтні 2015 року, Олена спілкувалася навіть з Президентом України, до якого її запрошували на зустріч з приводу реабілітації бійців. Там вона і запитала Порошенка, як у державі планують реабілітовувати воїнів АТО? Президент відповів, що їх будуть лікувати на базі санаторно-курортних закладів шляхом надання їм путівок та курсовок.
– Все це дійсно працює і зараз, але часто виникає проблема – путівка є, а ветеран АТО їхати далеко від дому не хоче. «Я за дружиною скучив, мені працювати потрібно, я не вірю, що мені там нададуть адекватну допомогу…», – констатує Олена.
Тож і виникла ідея створити реабілітаційний центр прямо у них в поліклініці. Цю ініціативу підтримала завідувач відділенням фізіотерапії, лікар вищої категорії Гурова Тетяна Вікторівна. Звичайно, приміщення мало не дуже респектабельний вигляд, тож його потрібно було спершу ремонтувати. Але повторююсь, потрібен був ремонт приміщення та закупівля відповідного обладнання. Тоді залучили до справи депутатів Запорізької міської ради В’ячеслава Зайцева та Володимира Москаленка і з цією ідеєю вийшли на міськраду та Володимира Буряка. Їм потрібно було більше 400 тисяч гривень лише на одне обладнання. А ще ж і ремонт, хоча б косметичний. Та в мерії вирішили інакше. Якщо робити, то давайте вже зробимо це добре, і виділили на центр більше 1 мільйона гривень. Тепер реабілітаційне відділення займає цілих два поверхи. В ньому є реабілітаційний зал, спелеокамера (соляна камера) та багато інших фізпроцедур. Реабілітацію тут можуть проходити одночасно до 20 чоловік. Також в міському центрі приймають чорнобильців, афганців і всіх учасників бойових дій. У багатьох випадках реабілітація має сенс. Хлопці приходять зі зірваними спинами, з протрузіями хребців, з грижами після бронежелетів (вага яких 20 кг), вже не кажучи про тих, хто має поранення.
До речі, амбулаторна реабілітація для бійців досить зручна, оскільки їм не потрібно лягати у стаціонар. Люди встигають і на роботі побути, і процедури пройти, і дружину обійняти…
Сергій Кодочігов: «Це кращий центр в Україні»
Під час нашої бесіди поруч на спеціальному стенді виконував реабілітаційні вправи колишній боєць 81 бригади Сергій Кодочігов. Він воював з лютого 2015 року в Опитному (Донецька область). Поранення отримав у лютому 2016 року. В реабілітаційному центрі Сергій знаходиться вже місяць і дуже ним задоволений.
– Він кращий від армійських реабілітаційних центрів при госпіталях Дніпра, Києва та Ірпеня, де я бував. Взагалі, один з кращих в Україні, – запевняє Сергій.
Тоді на блок-посту запоріжець отримав політравму, в тому числі сильно пошкодив ногу, а 4 місяці тому з неї зняли апарат Ілізарова. Але оскільки два роки він ходив з ним, то м’язи і колінні зв’язки атрофовані. Хлопець ходить ще з милицею. Колишній бієць на стендах робить вправи на розробку коліна, ступні і зв’язок.
Коротка справка. Олена Безедінова має Подяку від міністра оборони Степана Полторака «За вагомий особистий вклад в організацію надання матеріально-технічної допомоги особовому складу військових частин і підрозділів ЗСУ», від облдержадміністрації «Жінка – працівник охорони здоров’я», відзнаку Президента України «За гуманітарну участь в АТО», та численні подяки та грамоти від міської ради Запоріжжя.
А ще вона учасник проекту «Коло побратимів» з надання соціально-психологічної допомоги учасникам АТО та членам їх родин.
