Майстриня Яна Уманець прийшла до професійного вишивання наших українських візерунків не одразу. Спочатку були пошуки себе в роботі та бізнесі, власна справа, а далі непереборне бажання робити красу для людей привело до вишивання.
– Я ніколи не роблю двох однакових вишиванок, – розповідає майстриня Яна. – Адже кожна людина – унікальна, кожній потрібен власний візерунок. Наприклад, можу закодувати у вишиванці ім’я конкретної людини, побажання щастя, достатку, здоров’я. Адже все це і є традиція вишивки. Особливо цікаво робити вишиваночки найменшим діточкам, на хрестини. Чимало шкіл зараз мають вишиванку як парадну форму, тож і дітям чимало зараз шиють вишиванок.
– Звідки ж береться стільки візерунків?
– Все це – бездонна скарбниця народної пам’яті. У бібліотеках є книжки із старовинними зразками, тож я побувала майже в усіх книгарнях Запоріжжя та Дніпра. Дуже цікавою булла для мене книга про вишивки, написана сестрою Лесі Українки Ольгою Косач-Кривинюк. Її було опубліковано в 1928 році, а зараз я переглядала репринт цього видання. Це може звучати фантастично, але мені дуже допомогла сестра нашої видатної поетеси… Далі я докладно вивчала візерунки саме нашого краю. Тепер можу й сама поділитися знаннями із бажаючими. Мене регулярно запрошують до бібліотек – тепер уже розповідати про вишиванки, робити виставки. Нещодавно була в гостях у бібліотеці «Юний читач».
– Але, я знаю, що багато хто має професійні секрети…
– Так, деякі майстрині не бережуть свої таємниці, але я поділюся будь з ким.
У майстрині зберігається чимало взірців вишиванок, костюми, сукні, оригінальний одяг із вишивкою. А ще майстриня Яна Уманець шиє народні костюми для танцювального колективу відомого ансамблю «Чайка» міського палацу дитячої та юнацької творчості.
– Дуже популярним зараз стала сукня-сарафан з вишивкою та поясом-баскою, – розповідає майстриня. Воно шиється індивідуально, по фігурі дівчини чи жінки, тому кожна стає красунею. Інколи приходять цілими родинами – вирішили зробити собі народні костюми у єдиному стилі. Хтось хоче традиційну вишиванку, хтось – модернову, хтось – оригінальне вбрання. Адже вишивка зараз у моді, вишивка зараз – це наша самоідентифікація, почуття гордості за країну.
– Таке бажання шити, вишивати, творити – звідки воно?
– Мабуть, це у нас родинне. Мені свій досвід передає бабуся – Валентина Федорівна, шиє й моя тітка, й інші родички. Мабуть, ми всі маємо від цього велике задоволення. Я маю надію, що наш родинний досвід передам дочці Вірі – вона теж має потяг до творчості.
Олена ПІДДУБНА, фото автора
