Запорожець Андрій Хімічев є учасником АТО (воював з 28.03.14 до 26.03.15 р.), був замкомвзвода в складі 79-ї десантно-штурмової бригади. Нагороджений відзнакою Президента України «За участь в АТО», медаллю за «Оборону України», орденом ІІІ ступеня «За заслуги перед Запорізьким краєм» та іншими нагородами. Зараз він заступник голови правління «Запорозької ради ветеранів АТО» і переймається проблемами демобілізованих та мобілизованих воїнів ЗСУ.
Як і багато хто з його побратимів, у військомат Андрій пішов добровольцем. Хоча спершу, коли в Україні почалася революція, він її не підтримав і був заядлим антимайданівцем, оскільки сприймав лише спокійну зміну влади без всіх цих потрясінь. До того ж, він ще й працював тоді в Росії на відому українську компанію «Наша ряба» (Миронівський «Хлібопродукт»), яка у Воронежській області закупила 30 га землі і займалася там птахівництвом. У розпоряджені Хімічева було три бригади робітників, і він заробляв на той час дуже непогані гроші. Говорить: «В Україні таких не заробиш». Здавалося б, що ще потрібно для щастливого життя? До того ж, 31 січня 2014 року Андрій одружився.
– Вас, мабуть, наречена політично перекувала, що пішли добровольцем?
– Та ні. Просто працював собі в Росії, і ніхто тоді не думав, що вона може на нас напасти. Хоча, ще тоді, я не мав ніякої поваги до росіян, тому що разом з нами, українцями, там працювали молдовани, дагестанці… Загалом, майже всі нації пострадянського простору, окрім росіян. Було таке враження, начебто у них там в кожному дворі по «нафтовій скважені» стоїть, – глузує Андрій.
Але поворотним моментом для нього стало захоплення Криму. Андрій переконаний, що в своїй країні ми повинні самі навести лад.
– Мені не подобається, коли до мене в двір заходить сусід і каже, що і як мені робити, – говорить Андрій Хімічев. – Тож я добровільно пішов захищати Батьківщину. Потрапив у 79 десантно-штурмову бригаду в артдівізіон, де мене як замкомвзвода поставили командувати трьома гаубицями. Тоді у нас було три батареї із 18 гаубиць. Спершу нас перекинули під місто Скадовськ (Херсонська область), бо чекали, що ворог піде на нас з Криму. Ми дислокувалися там місяць і пристріляли всі позиції. А в кінці травня сформувалася колона, нам видали БК (бойовий комплект) і бригада зайшла в Донецьку область, розмістившись на кордоні з Росією. Ми тоді, зайнявши всі стратегічно важливі висоти, контролювали близько 140 км кордону.
– Ви стримували натиск противника?
– Звичайно, в серпні 2014 року ми навіть під Дьяково потрапили в оточення, в якому пробули 22 дні. Проте за той місяць вогнем своїх батарей спалили 8 ворожих колон, які йшли до нас із Росії. Там були танки та фури гружені боєприпасами. А потім з оточення виходили з боєм на Амросієвку. З нами було ще три бригади: 24, 72, 75 та прикордонники. Звичайно, дуже важко було… Нас обстрілювали з території Росії з усіх видів озброєння: гради, танки, міномети, САУ… Моя машина тоді згоріла вщент, а я з контузією потрапив згодом у шпиталь, – згадує Хімічев.
Після лікування Андрію дали місячну відпустку для реабілітації і знову шпиталь. Згодом його документи відправили на ВЛК на предмет придатності до військової служби. Та він їх не дочекався і знову з хлопцями-побратимами чкурнув в місто постійної дислокації рідної 79 бригади, яка базувалась тоді ще в Розівському районі Запорізької області. Але там Андрія постійно переслідували дуже сильні головні болі. А в січні наступного року йому зателефонували з Миколаєва відповідні органи сказавши, що він не придатний до військової служби. Та попри все Хімічев ще до березня 2015 року знаходився в 79 бригаді, поки не вийшов термін його мобілізації.
Пізніше він став працювати в «Запорозькій раді ветеранів АТО». Спершу членом наглядової ради, а зараз Андрій вже заступник голови правління.
– До речі, у вересні-жовтні цього року я був на місячних зборах в 79 бригаді і добре вивчив теперішні потреби бійців. Тож допомагаємо чим можемо, – говорить Хімічев.
– А звідки кошти берете? Запорізька влада допомагає?
– Влада, в основному і допомагає. Особисто мені Володимир Головешко (начальник управління внутрішньої політики, преси та інформації Запорізької міської ради – авт.) допомагав придбати необхідний інструмент для бійців. Не залишились байдужими до їх потреб і депутати міської ради Володимир Москаленко та Олег Афанасьєв.
– Як ви ставитесь до окупованої території?
– Її однозначно потрібно повертати. Але спочатку треба виграти війну, а потім вже думати, що з нею робити, і як нам далі сусідствувати з мокшанами (росіянами – авт.). Бо вони ж не слов’яни – вони мокші. Щодо мене, так для них повздовж усього кордону має бути високий тин і рів з крокодилами, – але це моя власна думка.
– На Донбасі воює багато бійців із Західної України. Ви очікували таку підтримку від них?
– Дійсно, в нашу бригаду з третьою хвилею мобілізації влилось близько 70% бійців із Західної України. Особливо багато було з Івано-Франківщини. Приміром, Андрій Фрамуга та інші, які і зараз займають активну громадянську позицію. Отримавши вищу освіту вони, стали психологами та юристами. Що ж до підтримки, то навпаки, вони не очікували, що ми будемо боронитися від росіян. Адже на Заході люди завжди вважали, що тут живе проросійсько налаштоване населення. Пригадую, коли ми з ними перебували в оточені і разом ловили сепарів, то франківці якось, запитали в нас: «Ви що тут російською розмовляєте?». Вони навіть не розуміли, що ми тут робимо, якщо говоримо російською. Тож наголошую, що це не ми, а вони від нас такого не очікували. Подивіться – найбільше загиблих бійців у цій війни родом з Дніпропетровщини. Тому і відношення на Західній Україні змінилося до нас. А всеукраїнське гасло «Схід і Захід разом!» – стало реальністю.