Сучасна фотографія набула неймовірного культу
У 1826 році французький винахідник Жозеф Ньєпс Нісефор за допомогою світлових променів отримав копію гравюри. Того ж року Ньєпс з вікна своєї майстерні направив камеру-обскуру на сусідні будови і отримав, хоч і не чіткий, але закріплений на поверхні світловий малюнок – це і була найперша фотографія, яка називається «Вид з вікна». З того моменту світ фотографії змінювався, з’являлись нові можливості ловити момент. Зараз всі прагнуть зробити незабутній кадр, скоріше обробити його і виставити у соцмережі, підраховуючи кількість лайків. Все відбувається за лічені хвилини, тому це можна порівняти із фастфудом. А професійні фотографи навпаки готові багато годин присвятити одному вдалому кадру.
Цінність у деталях
Тетяна Аверіна є членом Спілки фотохудожників України, а так само Запорізького фотоклубу «Запорiжжя». У 2017 р. стала членом Міжнародної федерації фотомистецтв (FIAP), із присвоєнням звання Фотохудожник (AFIAP). Але найбільш незвичайним своїм досягненням вона вважає політ своєї фотографії «Міжпланетна весна» у космос!
Усвідомлено фотографією Тетяна захопилася з 2011 року. Тоді вона стала розрізняти об’єкти як художню цінність, а не просто як тло для вдалого кадру. Найпершим жанром, який став основоположником фотографічного шляху Тетяни, є «Макро» – це зйомка з дуже близької відстані, що дозволяє знімати навіть життя комах.
Для того, щоб стати професійним фотографом, Тетяні довелося вивчати основи композиції і розуміння світу. Дівчина розвивала художній смак, створювала свій стиль і напрям. Самоосвітою займається донині. Кожен з фотоапаратів Тетяна порівнює з інструментами одного оркестру і каже, що без кожного з них і не було б її розвитку у фотомистецтві. Зараз найбільше любить знімати на Olympus, хоча і не заперечує того, що в умілих руках навіть кадр з телефону може вийти професійним.
– Для мене фотомистецтво – це стан вічного пошуку, досягнення художніх результатів різними способами зйомки, а вони найчастіше і бувають дуже незвичайними. Фотографу-початківцю я б побажала запалити в собі вогник любові до фотомистецтва і підтримувати його різними способами самоосвіти. Результат буде сам вести вас вперед, і цей вогник всередині розпалить нові напрямки. Прислухайтеся до себе і при такому підході все у вас вийде! – каже Тетяна.
Творчість як прояв турботи
Інна Позднякова – професійний фотограф, який любить допомагати своїм фотомистецтвом. Вона часто знімає тварин, яким потрібно знайти сім’ю. Вона неодноразово брала участь у соціальному фотопроєкті «Сильні Духом», в межах якого допомагала людям з інвалідністю перевтілюватися в казкових персонажів. Комерційні зйомки Інна теж проводить, але каже, що для неї це найважче, тому що в цьому процесі є обмеження, які можуть призвести до вигоряння.
Фотомистецтва Інна навчалася на індивідуальних курсах у члена спілки фотохудожників, фотографа Володимира Лінікова. А потім читала багато публікацій, літератури на цю тематику, дивилася відеоуроки, на основі отриманих базових знань пробувала, експериментувала.
– В першу чергу треба бути художником всередині, без цього ніяк. Можна вивчитися всій техніці фотографування, постановці кадру, світла, але якщо ти не палаєш цим зсередини – фото будуть технічно правильні, але не живі, – ділиться Інна.
Читачам «Запорозької Січі», які мріють стати фотографами, Інна радить взяти до уваги 5 правил. Перше – прислухатись до майстрів, переймати їхній досвід, але створювати свій почерк. Друге – бути відкритим до того, що знімаєш. Третє – не боятись припуститися помилки, адже в будь-якому випадку це досвід. Четверте – любити свою техніку, як себе самого. І п’яте – не боятись творити. Навіть якщо твоя робота буде подобається тільки тобі – це означає, що одну мету вона виконала, і хоча б одна людина в цей момент щаслива.
Також фотограф говорить, що мало відзняти фотографії, їх ще треба правильно обробити, і не у всіх вистачає терпіння пройти цей шлях до кінця. І, звичайно, важливо дивитися на світ не просто через видошукач, а крізь своє серце.
Фото як порятунок
Ольга Татаркова завжди мріяла стати фотографом, і з 2017 року виконала свою мрію. Це допомогло їй пережити важкий етап в житті та відкрити нове бачення світу. Фотомистецтва навчалася в школі Сергія Штепи, отримала 3 дипломи, але навчання продовжує донині. Ольга стверджує, що фотограф – це не професія, а спосіб життя, який вимагає любити те, що ти робиш, постійно вчитися і оновлювати техніку. І, звичайно, придумувати незвичайні ідеї для образів і бути готовими їх реалізувати. Наприклад, на замовлення впливових клієнтів Ольга організувала фотозйомку на великому стадіоні в Одесі, який відкрили спеціально для цього процесу. Але і в обмежених умовах фотограф завжди знайде гарний кадр, як і сталося в період першого карантину – Ольга тоді знімала дах свого будинку в Запоріжжі на тлі різноманітної краси неба.
Аналог VS цифра
Починаючи ще з плівкового апарату, Ірина Дорогокупля захопилась фотографією. Знімала весь навколишній світ, який бачила очима підлітка. І навіть зараз, знімаючи дзеркальним апаратом Canon, Ірина вважає, що цінність плівкових апаратів полягала в тому, що люди цінували кожен кадр, бо не було можливості знімати одразу купу кадрів. Завдяки цьому доводилось обмірковувати кожну деталь.
Фотографією Ірина займається з 2009 року, тоді з жагою знімала все, а зараз понад усе любить знімати безмежну красу природи, особливо зоряне небо. Фотопочатківцям, які нещодавно придбали свій фотоапарат, Ірина наполегливо радить ознайомитись з інструкцією до свого інструменту. Вона каже, що все те, чого вас на курсах навчать за гроші, – це те ж саме, що ви елементарно дізнаєтесь з інструкції, але безкоштовно!
Фотографувати – це малювати світлом, впевнена Ірина, тому новачкам радить не брати одразу дорогий фотоапарат, а спочатку придбати дзеркальний середнього класу та крізь нього вивчати світло. В іншому випадку, якщо одразу взяти дорогу техніку за кілька тисяч доларів, не навчившись при цьому основам композиції та роботі зі світлом, можна розчаруватись у результаті, тоді ваша техніка лежатиме без діла. Наступним кроком після покупки фотоапарату Ірина радить скористатись безкоштовними технічними порадами, які зараз легко знайти в інтернеті, а не бігти одразу на курси. І тільки потім, вже після власних експериментів, звернутись до професійного фотографа як наставника. І також Ірина радить вивчати всесвітньо відомих фотографів та вчитись на основі їхньої творчості.
Креативність – наше все
Любов до живопису може перевтілитись у фотомистецтво, так вийшло у Олени Титаренко, яка виросла в родині художників. Дівчина захопилася малюванням, а потім перейшла на фотографії. Фоторобота Олени була опублікована в італійському журналі Vogue, але молода фотохудожниця не задається і продовжує шукати незвичні образи, обираючи все надзвичайне і креативне. Дівчина вважає, що фотограф повинен виконувати навіть найбожевільніші ідеї і не боятися залучати до їх реалізації людей, писати, телефонувати, знайомитися з усіма, хто цікавий. Адже часто в колабораціях народжуються кращі проєкти. Наприклад, найнезвичайніша зйомка у Олени була у будівлі промислового підприємства, де вона знімала балерину. Ідея поєднати несумісні, на перший погляд, речі народилася давно. Коли Олену питають, навіщо вона фотографує незвичайні об’єкти, вона не може дати адекватну відповідь. Образи просто народжуються в творчому потоці.
Творчість без перешкод
Те, що для творчості не існує перешкод, довела запорізька фотохудожниця Еліна Околіт. Дівчина має першу групу інвалідності та пересувається на візку, але це не заважає їй бути професійним фотографом. Головна пристрасть Еліни – це не постановні, а живі фотографії з почуттями людей, коли вони не очікують, що їх знімають і поводяться природно.
– Фотограф, який тільки починає свій шлях, має розуміти, що на фотоапараті не існує кнопки «шедевр». Всі круті фотографи починали з квіточок та кошеняток, а потім після щоденної роботи над собою приходили до крутих результатів. Просто це робити треба не заради грошей або престижу, а тільки заради себе. І в фотографії головне бути щирим, не зраджувати собі, – каже Еліна.
Еліна не відчуває, що через свій стан здоров’я якось відрізняється від інших професійних фотографів, єдина перешкода в цьому – недоступність більшості студій в нашому місті, тому зазвичай доводиться знімати на вулиці. Однак це дозволяє ловити найцікавіші моменти життя людей, бачити і ловити їхню історію.
Становлення фотографа: аспекти, питання, досвід
Пряма мова Олени Титаренко
1. Захоплення фотографією.
Я з родини художників, завжди цікавилася мистецтвом, зокрема живописом. Навчалася і намагалася малювати сама, але процес давався мені з великими складнощами. Інтерес до фотографії прийшов 2 роки тому, перш за все, просто як заміна живопису. Зараз фотографія в моєму житті – це моя пристрасть, моє життя, моя опора і мій сенс життя.
2. Початок і натхнення.
Початком можна вважати навчання в одній з фотомайстерень онлайн, скажімо так, просто щоб розібратися з наявною камерою. Натхнення прийшло з інтересу до мистецтва в цілому, оскільки живопис і фотографія дуже близькі і мають схожі цілі.
3. Фотоапарати.
У багатьох фотошколах заборонено обговорювати фототехніку, щоб перш за все розвивати автора в собі, свій почерк. Професія фотографа така ж, як будь-яка інша професія цього світу, ми – як кухарі, тільки користуємося ножами різних марок, але хіба це має значення, якщо вечеря вдалась?
4. Навчання.
На мій погляд, у справжньої творчості 2 шляхи у сучасному світі, або ти талант, або ти орач, який прагне професіоналізму. Я з других, 2 роки практично безперервного навчання в різних фотомайстернях, і праця, праця, праця. І я тільки на початку шляху.
5. Що робити, щоб стати фотохудожником.
Потрібно просто почати робити. Промацати інтерес до сфери, зрозуміти, чи приносить задоволення. І вчитися. Вчитися у справжніх професіоналів. Вчитися і розвиватися постійно. Я – за професіоналізм у будь-якій сфері.
6. 5 правил фотографа
- не копіювати чужі роботи, але брати їх в якості натхнення, робити авторську фотографію;
- реалізовувати свої найбожевільніші ідеї;
- не боятися людей, залучати, писати, телефонувати, знайомитися з усіма, хто вам цікавий;
- вчитися і розвиватися постійно;
- люди мистецтва – це наші вчителі в області художнього виховання суспільства.
Всі створені предмети мистецтва формують і диктують особливий естетичний смак у жителів цього конкретного міста і країни в цілому. Від нас із вами залежить, що буде споживати глядач, і яким буде вигляд міста.
7. Найскладніше в діяльності фотографа.
Зараз фотосесія – це не просто зустріч клієнта і фотографа. Це союз двох, де обидві сторони шукають цікавого співрозмовника і друга. Я б сказала, що це – найскладніше. А саме – відчути, абстрагуватися від зовнішності клієнта-друга, і вловити в ньому щось дуже тонке, крихке, витончене, живе. Якусь одну рису або емоцію. Тому я завжди кажу, що до зйомки краще знайомитися з людиною, щоб зрозуміти і відчути цей особливий зв’язок. І то не факт, що цей союз відбудеться.
8. Найнезвичайніша зйомка.
Це була зйомка танцівниці в промисловій будівлі. Це якийсь творчий потік, думок майже немає. Але зараз, коли пройшов час після тієї зйомки, до мене прийшло розуміння, що будь-яка робота – це творчість, незалежно від місця, уніформи та кінцевого продукту. Саме тому проєкт має назву ARTWORK, де найкращим способом в одному слові зійшлися 2 окремих слова – мистецтво (art), і праця (work), а саме слово означає твір мистецтва.
9. Початківцю-фотографу
Вчитися і не порівнювати себе з іншими. Гнути свою лінію, знімати в своєму стилі. Знайти довірену особу в середовищі фотографів. Професіонала, чиї роботи тебе захоплюють, який буде твоїм об’єктивним наставником у світі фотографії. Причому не цензором і критиком, а саме наставником.
10. Смартфон і фото.
Для мене фото на телефон – це мої спогади у вигляді картинок, констатація фактів, де був, що їв, з ким був щасливий і що робив у цей конкретний день. Але є багато фотографів, які прекрасно знімають на телефон і посідають призові місця на різних міжнародних конкурсах. Зараз смартфон – це один з інструментів, все залежить від особистих навичок і рівня професіоналізму.
11. Досягнення
На цьому етапі особисті досягнення вважаю вагомішими в порівнянні з визнанням громадським. Участь у міжнародних виставках і фестивалях – один з наступних етапів розвитку, зараз поки є одна публікація в італійському журналі Vogue.
Читайте також: На запорізькому мосту змонтували найлегшу секцію – відео
