Мабуть, жоден напрямок медицини не вимагає від лікаря такої наполегливої праці, витривалості, відповідальності, цілеспрямованості, витримки і таланту, як хірургія.
Хірург – це в певному сенсі обрана професія, належність до якої треба виправдати. Про те, як стають хірургами, та яким повинен бути сучасний хірург, «ЗС» розповів завідувач 2-го хірургічного відділення міської клінічної лікарні екстреної та швидкої медичної допомоги м. Запоріжжя, лікар-хірург вищої кваліфікаційної категорії Євген Кічангін.
Це була мрія
На шлях медицини Євген став ще у 15 років, коли разом зі шкільним товаришем вирішив стати лікарем. Хлопці планували завершити навчання у 8 класі та втупити до медичного училища. Вирішили й зробили. Хлопців зарахували протягом доби, але товариш не зміг навчатися разом з Євгеном, тому що батьки виступили проти амбітних планів юнака, віддавши перевагу навчанню в школі.
Так, у 15 років майбутній хірург став навчатися на фельдшерській спеціальності. Навчання тривало 3,5 роки. Одразу після цього у 18-річному віці Євгеній почав працювати у швидкій допомозі. Там відпрацював близько двох років. Потім було навчання в медичному інституті, але роботу на швидкій не залишав: у 90-ті лікарів було мало. Робота фельдшером запам’яталась романтикою.
– Зараз я розумію, що тоді наші знання були недостатніми, але ми щиро намагалися допомогти людям, – розповідає Євгеній Володимирович. – Це був драйв. Зараз уже трохи не так. На 1-2 курсі я працював на підстанції. Лікарів не вистачало, а студентів по 7-8 чоловік. Чомусь вважали: якщо ти студент – то майже лікар. Тому нас відправляли на складні, навіть реанімаційні випадки. Якось на складному ДТП три фельдшерські бригади дев’ятнадцятирічних студентів, де був власне і я, врятували життя декільком постраждалим. Ми добре відпрацювали, потім навіть отримали премію.
Свою першу самостійну операцію Євген не пам’ятає. Робота фельдшером у 90-ті, робота у травматологічному пункті не лише забирала багато часу (1-2 дні вдома, інший час – у лікарні), але й була настільки напруженою та інтенсивною, що й пригадати важко. Далі була інтернатура у відділі загальної хірургії 5-ої міської лікарні. Там молодий лікар і залишився працювати, ставши згодом завідуючим 2–го відділення.
Сьогодні 2-ге відділення виконує найскладніші оперативні втручання: операції на шлунку, кишківнику, печінці та жовчовивідних шляхах, підшлунковій залозі, досконало володіє лапароскопічними методиками лікування.
Як це – бути хірургом?
– Євген Володимирович, коли до Вас прийшла впевненість у роботі, скільки часу на це знадобилося?
– Впевненість прийшла сама собою. Будь-яка операція – це великий стрес не лише для хворого, але й для хірурга. Який би він не був грамотний, підкований, відмінник у навчанні, з міцною практичною підготовкою – стреси є. Протягом роботи в абдомінальній хірургії пройшов перелом, коли прийшло розуміння, що ти щось можеш зробити. Та все одно боїшся операцій. Хто розповідає, що не боїться – лукавлять. Але все ж є впевненість у тому, що будеш робити через секунду, через хвилину, у тебе є чіткі рішення, оперативна тактика навіть на випадок, якщо щось піде не так. Ці знання є гарантом гарного результату.
– Які особливості має Ваша робота?
– Ургентна хірургія – непередбачувана. Ти не знаєш, скільки в тебе буде хворих, з якими патологіями матимеш справу. Іноді навіть з одним хворим ти можеш ламати голову, починаючи від встановлення діагнозу, визначення ризиків та користі оперативного втручання тощо. Середній вік хворих збільшується. На сьогодні багато людей похилого віку із запущеними хірургічними патологіями та патологіями серцево-судинної системи, які не коригуються. Іноді на одного хворого можна витратити цілий день. У той же час методика операцій в ургентній хірургії має бути швидка, мінімальна, суворо за показаннями, вчасна та виконана за мінімальний проміжок часу.
– Скільки має навчатися молодий спеціаліст, перш ніж стати хірургом?
– Все життя. Банально, але так і є. Навіть найбільш досвідчений професіонал, професор рано чи пізно зіштовхнеться з такою ситуацією, якої раніше не знав. Медицина – не точна наука, особливо ургентна. Тут може бути що завгодно та неочікувано. Зараз ти сидиш, ніщо не віщує біди, але неочікувано може з’явитися вмираючий хворий чи кілька хворих з різними патологіями, і ти маєш вчасно й оперативно діяти. Інакше – ніяк.
– Якими якостями має володіти лікар-хірург?
– Це, перш за все, загальнолюдські якості: доброта, самовідданість, чесність у відношенні до себе, близьких, колег, хворих. Хотілося б, аби всі лікарі були добрими людьми, готовими допомогти один одному, не відкидали хворих через бюрократичні причини і ставилися до людей так, як хотіли б, аби ставилися до нас. Я боюся перетворитися на черствого циніка, але, на жаль, є й такі лікарі. Можна позиціонувати себе високим професіоналом, але без загальнолюдських якостей – ти не лікар.
Ми те, що ми їмо?
– Які захворювання на сьогодні найрозповсюдженіші у Вашій практиці? З чим вони пов’язані, чим викликані?
– Захворювання залишились класичні: левова частка апендектомій при різних формах апендициту (від флегмонозних до перитонітів), ускладнення жовчнокам’яної хвороби (від гострого холециститу до холітіазу), ускладнення виразкової хвороби у вигляді перфорацій, кровотеч. Крім того, збільшується кількість хворих з ускладненнями онкопатологій (колоректальний рак; рак шлунку, ускладнений непрохідністю, кровотечами, перфорацією). Це, перш за все, пов’язано з тим, що пацієнти не звертаються вчасно до лікаря. Головна причина раку товстого кишечнику – це порушення дієти.
Що значить «правильно харчуватися»?
– Сьогодні багато рекомендацій від гастроентерологів, дієтологів, фітнес-тренерів. Всі згодні з одним – не зловживати алкоголем, гострою їжею, рахувати калорії, харчуватися дрібно та збалансовано (до організму має надходити необхідна кількість білків, жирів, вуглеводів), людина має бути активною, їжа має бути максимально наближеною до натуральної.
Що Ви думаєте з приводу сучасних тенденцій: вегетаріанства, веганства, фрукторіанства, сироїдства у наш час?
– Головне – не впадати у крайнощі. Харчуватись необхідно збалансовано. Від вегетаріанства не помреш, білки можна отримувати не лише з м’ясних продуктів, але має зберігатися баланс. Зараз про ці тенденції багато говорять на рівні глянцевих журналів, соціальних мереж. Я чудово ставлюся до людей, які бігають на доріжці, качають програми, щоб рахувати калорії, слідкують за харчуванням, не палять – так і потрібно. Головне пам’ятати, що наше здоров’я в наших руках. На жаль, ми спостерігаємо й іншу тенденцію – люди продовжують вживати алкоголь, жирну їжу, не звертають увагу на мінімальні прояви хвороби, і це страшно, звідси – рак шлунку, панкреатити, цирози печінки.