Герой публікації “Запорозької Січі” – Євген Чертков
«Той, хто бореться, може програти; хто не бореться – вже програв». Ця прописна істина якнайкраще характеризує Почесного громадянина Запоріжжя, майстра спорту СРСР, Заслуженого тренера України, президента обласної федерації греко-римської боротьби Євгена Олександровича Черткова. У 2010 році рішенням міжнародної організації FILA його було нагороджено Золотим орденом та визнано видатним тренером сучасності. Саме про цю незвичайну людину ми й розповімо вам у нашому новому циклі нарисів «Слава та гордість Запоріжжя».
Щоб отримати звання «Почесний громадянин Запоріжжя», Євгену Олександровичу Черткову потрібно було не просто прожити понад 80 років, а підготувати 136 майстрів спорту СРСР та України, 18 майстрів спорту міжнародного класу, 3 заслужених майстри спорту та 5 Заслужених тренерів України. А ще йому вдалося зробити щось таке незвичайне, що протягом останніх 30 років на п’єдестал пошани чемпіонатів Європи та Світу з греко-римської боротьби обов’язково піднімаються його учні.
– Справа в тому, – пояснює Євген Олександрович, – що серед борців класичного стилю багато спортсменів, які виступають у різних вагових та вікових категоріях. Тому в коло переможців чи призерів обов’язково потрапляють мої вихованці або учні моїх учнів.
Євген Олександрович Чертков належить саме до того покоління, про яке Володимир Висоцький написав свою видатну пісню «Балада про дитинство». Там є такі слова: «Первый раз получил я свободу по указу от тридцать восьмого…» Саме 24 жовтня 1938 року народився у Запоріжжі майбутній видатний тренер сучасності.
– Війна почалася, коли мені виповнилося 3 роки, – розповідає Євген Олександрович, – Батько пішов на фронт, а ми з мамою евакуювалися до Казахстану. У 45-му всі повернулися додому. З дитинства пам’ятаю: любив природу, риболовлю, птахів та тварин.
– Родина в нас була велика – 4 дітей, які змалечку звикли допомагати один одному. Після війни ми жили бідно, але дружно. Мама продавала морозиво, а батько працював на автозаводі «Комунар». Тому, мабуть, моїм першим спортивним комплексом був стадіон «Локомотив».
За словами Євгена Олександровича, боротьба у суворі післявоєнні роки була одним із найпопулярніших видів спорту. Особисто йому подобався європейський вид єдиноборства, в якому спортсмен повинен за допомогою певних прийомів вивести суперника з рівноваги та покласти його на лопатки. Між іншим, класична боротьба народилася у Давній Греції, отримала розвиток у Римській імперії, а сучасний греко-римський стиль сформувався у Франції у позаминулому сторіччі. Чому ж хлопчик Женя обрав у свій час саме цей вид спорту?
Секрет молодості – в боротьбі
– Тоді всі боролися, – посміхається Євген Олександрович, – Часи були суворі та нещадні. Щоб захистити себе та своїх друзів, треба було навчитися діяти не тільки силою, а й умінням. Саме цьому й вчили мене мої перші тренери у секції класичної боротьби при заводі «Комунар». Потім мене забрали на службу в армію…
В армії Євген Чертков не просто займався спортом, а став призером чемпіонату Білоруської Радянської Соціалістичної Республіки. Там само, під час служби, юнак, якому війна перешкодила навчанню в школі, закінчив 7-й клас.
– У 50-ті роки було таке правило: атестат про середню освіту прирівнювався до звання «Майстер спорту». Я не зміг свого часу закінчити школу, але виконав цей норматив. І тому мене прийняли до Івано-Франківського фізкультурного технікуму, який я закінчив із червоним дипломом.
Потім Євген Чертков повернувся до рідного Запоріжжя, закінчив педагогічний інститут та розпочав свою тренерську діяльність… Між іншим, вже будучи тренером, він виграв чемпіонат Запорізької області та став 4-им на спартакіаді Української РСР. Рівно півсторіччя тому він виступив на Всесоюзній першості спорттовариства «Динамо» та посів там 2 місце.
Серед перших учнів Євгена Олександровича був майбутній Заслужений тренер України Михайло Шлайфер.
– Євген Олександрович завжди розмовляв з нами на рівних, – згадує Михайло Шлайфер. – Він міг бути і м’яким, і твердим… І було у нього таке собі «чарівне слово»… Ніколи не забуду, як на якомусь турнірі я ніяк не міг впоратися зі своїм суперником. А Євген Олександрович як врізав мене рушником, так я відразу і поклав суперника на лопатки, – сміється. – На свою невелику тренерську зарплату він примудрявся і підгодовувати нас, і вивозити влітку на море. До нього можна було прийти з будь-якою бідою, і він завжди допомагав всім, чим міг…
Цікаво, що своїм вихованцям Євген Чертков допомагає і зараз. Сплачує їм дорогі вітаміни та іншу фармакологічну продукцію, зі своїх власних коштів преміює їх за високі результати у спорті, а головне, не жаліє для своїх хлопців ані сил, ані часу, ані свого легендарного тренерського чуття.
Особлива гордість – один із найяскравіших представників греко-римського стилю Армен Варданян. Він є 2-разовим чемпіоном Європи, 3-разовим срібним призером Чемпіонату світу та бронзовим призером Олімпійських ігор у Пекіні.
– Не було б такого локомотива, як Євген Олександрович, – підкреслює Армен Варданян, – не було б і моїх спортивних досягнень. Це людина, яка мене зробила, і якій я зобов’язаний усім. Саме завдяки Черткову, запорізька школа греко-римської боротьби славиться в усьому світі.
Легенді запорізького спорту Євгену Олександровичу Черткову виповнився 81 рік. Нещодавно повернувся з Таллінну, де його вихованці досить вдало виступили на юніорському Чемпіонаті світу. Загалом, складається таке враження, що Євгену Черткову пощастило знайти еліксир вічної молодості.
– У чому полягає мій секрет молодості? – Євген Олександрович посміхається. – Звичайно, у боротьбі! Народився чоловіком – борись! Усе життя – це боротьба. Не класична, не вільна, а життєва. Я борюся і не здаюся… Мабуть, в цьому й полягає мій секрет…
Олімпійська мрія
А можливо, загадка вічної молодості Євгена Черткова полягає в тому, що понад 40 років він щодня приходить до школи вищої спортивної майстерності і за допомогою нікому, крім нього, невідомих секретів робить із звичайних хлопчаків майбутніх чемпіонів…
– Так, я мрію стати олімпійським чемпіоном, – каже 12-річний вихованець цієї школи Данила Костецький, – і для цього я щодня займаюся тут по 5-6 годин. І потім вдома ще… Євген Олександрович – мій улюблений тренер, і я вірю в те, що разом ми переможемо!
Крім спортивної сім’ї у Євгена Олександровича, звичайно є й своя велика родина – 2 сини, 3 онуки та, навіть, маленька правнучка. На превеликий жаль, зовсім нещодавно із життя пішла улюблена дружина Віра Миколаївна, яка була йому вірним другом та надійним помічником… Але життя триває… і щоденна боротьба за нові перемоги не спиняється ані на мить…
– Яка моя найбільша мрія? Звичайно, підготувати олімпійського чемпіона. Поки мені цього не вдалося, але в мене багато талановитих учнів, які обов’язково впораються із цим завданням…
Текст: Наталія Маренко
