Назви бойових кораблів – завжди зі значенням

Пам’ятаєте, як мовиться у відомому мультфільмі про капітана Врунгеля: “Як яхту назвеш, так вона й плаватиме”? Це, звичайно, жарт, але завжди і всюди назви бойових кораблів обирали уважно і зі значенням. Великий бойовий корабель мав бути грізним не лише за зовнішнім виглядом і озброєнням, але й за назвою. Дуже популярною була назва “Вікторія” (тобто “Перемога”). Зокрема, такою була назва флагмана адмірала Г.Нельсона у Трафальгарській битві. Назва могла бути зовсім іншою за формою, але не менш загрозливою. Можна пригадати “Не тронь меня” у російському флоті.
Що не країна, то свій звичай, свої традиції у виборі назв та їх застосуванні. У деяких країнах до назв кораблів військового флоту додаються спеціальні букви-позначення. Так, у британському флоті це букви HMS (Her Majesty’s Ship) – HMS “Ark Royal”, у польському – ORP (Okret Rzeczy Pospolitej) – ORP “Orzel”, в американському – USS (United States Ship) – USS “Washington”. У радянському ВМФ в останні роки теж стали додавати букви перед назвою, але вони визначали тип корабля, а не належність до військового флоту: СКР – “сторожевой корабль”, БПК – “большой противолодочный корабль”, АПЛ – “атомная подводная лодка” та ін.
Іноді власна назва корабля ставала загальною.
Під час громадянської війни в США 9 березня 1862 р. на Гемптонському рейді відбувся бій парового фрегата південних “Мерримак” зі щойно збудованим броненосцем північних “Монітор”. І маленький “Монітор” переміг майже втричі більший “Мерримак”. Вдала конструкція броненосця поклала початок новому типу кораблям-моніторам – артилерійським кораблям з низьким надводним бортом і малою осадкою, призначеним для берегової оборони.
У 1906 р. ввійшов до складу британського флоту новий броненосець “Дредноут”. На той час це був найсучасніший корабель з могутнім артилерійським озброєнням. Для багатьох країн він став взірцем для будівництва нового типу кораблів-лінкорів. З того часу слово “дредноут” стало позначати будь-який великий добре озброєний корабель.
У російському військовому флоті не було певної системи у наданні назв бойовим кораблям. Перші 60-гарматні вітрильні лінійні кораблі російського флоту отримали назви “Полтава”, “Нарва”, “Шлиссельбург”, “Ингерманланд” на честь перемог російської зброї та завоювання нових земель на Балтійському узбережжі. Досить поширеними були назви, пов’язані з релігією та святими (“Три святителя”, “Двенадцать апостолов”, “Андрей Первозваннный”) та ін.
Менші судна у своїх назвах не мали певної спрямованості. Відомо, наприклад, що на кораблях “Нева” і “Надежда” І. Ф. Крузенштерн та Ю.Ф.Лісянський здійснили перше російське навколосвітнє плавання. Ф.Ф.Белінсгаузен і М. П. Лазарев на шлюпах “Восток” і “Мирный” фактично відкрили шостий континент– Антарктиду.
У творах К.Станюковича згадуються корвети “Коршун”, “Ястреб”, “Резвый”. Корвет – легкий і швидкий тримаштовий вітрильний корабель, який використовувався для розвідувальних і посилкових цілей. Назви корветів, пов’язані зі швидкими хижими птахами, мали підкреслити швидкість та легкість ходу цих суден.
З початком ери металевих парових суден почалося будівництво більших або менших серій однотипних кораблів. У зв’язку з цим поступово постала традиція надавати кораблям однієї серії однотипні назви. В Росії одними з перших у цьому плані були броненосні фрегати “Адмирал Спиридов”, “Адмирал Чичагов”, “Адмирал Грейг” і “Адмирал Лазарев”. Гвинтові неброньовані кліпери, побудовані у 1873–80 р.р., отримали такі назви: “Джигит”, “Разбойник”, “Стрелок”, “Наездник”, “Пластун” і т.п.
Після Кримської війни за умовами Паризького миру 1856 р. склад російського Чорноморського флоту був обмежений за розмірами та озброєнням кораблів. Для оборони узбережжя за проектом віце-адмірала О.О. Попова мали побудувати 10 броненосців берегової оборони оригінальної конструкції. Ці плавучі батареї (“поповки”) були круглі у плані. У 1871–76 р.р. побудували лише дві такі “поповки”. Вони мали називатися “Новгород” і “Киев”. Але перед спуском на воду “Киева” помер автор проекту, і його перейменували на “Вице-адмирал Попов”.
Коли настав час броненосних крейсерів та броненосців, простежується чітка лінія подібності у виборі назв кораблів однієї серії. Так, на Балтиці з’явилися броненосці “Император Александр І”, “Император Николай І”. У Миколаєві були побудовані однотипні броненосці “Чесма” і “Синоп”. У 1908–09 р.р. на Чорному морі були спущені на воду броненосці “Иоанн Златоуст” і “Евстафий”. Досить відомі дві серії російських крейсерів, побудованих на початку XX ст., з аналогічними назвами у кожній серії: “Аскольд”, “Варяг”, “Богатырь” і “Паллада”, “Диана”, “Аврора”.
Перші російські підводні човни мали характерні назви: “Дельфин”, “Окунь”, “Минога”. Назва підводного мінного загороджувача того часу теж походила з морської фауни – “Краб”.
У російському флоті була гарна традиція зберігати пам’ять про прославлені бойові кораблі шляхом передачі їхньої назви новозбудованим кораблям. Одним з перших удостоївся такої честі бриг “Меркурий”.
Бриг “Меркурий” 26 травня 1827 р. під командуванням капітан-лейтенанта О. І. Казарського витримав 5-годинний бій з двома турецькими лінійними кораблями одночасно і з перемогою повернувся до Севастополя. На честь цього подвигу “потомству в пример” один з пізніше побудованих крейсерів отримав назву “Память Меркурия”.
Крейсер “Память Азова” отримав назву на честь лінійного корабля “Азов”, який під командуванням М. П. Лазарева відзначився у 1827 р. у Наваринській битві.
Іноді новозбудованим кораблям передавалася назва славного попередника без будь-яких змін. Наприклад, назву флагмана віце-адмірала П.С.Нахімова у Синопському бою “Императрица Мария” мав нещасливий броненосець, що був підірваний, як вважають, німецькими диверсантами, 7 жовтня 1916 р. на Севастопольському рейді. Відомий подвиг крейсера “Варяг”, який у 1904 р. прийняв бій у бухті Чемульпо з цілою японською ескадрою. Останній “Варяг”, четвертий з такою назвою, у 1991 р. знаходився на стапелі Миколаївського заводу і був проданий на металобрухт.
Проте в Росії були й протилежні випадки, коли назва змінювалася саме для того, щоб знищити пам’ять про корабель і подію, пов’язану з ним.
Повстання на броненосці “Князь Потемкин-Таврический” у 1905 р. сколихнуло всю Росію. Коли броненосець після перебування в Румунії знову ввійшов до складу Чорноморського флоту, йому надали назву “Святий Пантелеймон”. У квітні 1917 р. кораблю повернули попередню назву – “Потемкин”, а з травня того ж року він став називатися “Борец за свободу”.
У 1906 р. вибухнуло повстання на крейсері “Память Азова”. Розгніваний цар наказав не лише перейменувати крейсер на “Двину”, але й перекласифікувати його на “навчальне судно”. Як таке воно прослужило до 1919 р., коли було затоплено англійськими торпедними катерами в Кронштадтській Лісовій гавані.
Під час революційних подій 1917–20 р.р. на флотах дуже часто змінювалися влада і настрої екіпажів кораблів. Відповідно до цього змінювалися й їхні назви. Особливо яскраво проявилося це на Чорноморському флоті.
Зразу після лютневої революції почалися зміни старих назв на революційні. Як уже згадувалося, броненосець “Потемкин” врешті-решт став “Борцом за свободу”; лінкор “Императрица Екатерина II” став називатися “Свободная Россия”, а лінкор “Император Александр III” – “Воля”.
29 квітня 1918 р. на кораблях Чорноморського флоту підняли українські прапори. Не всі кораблі визнали нову владу. Незгодні кораблі залишили Севастополь і перейшли у Новоросійськ, де були затоплені за наказом голови РНК Росії, щоб не дісталися Україні.
Протягом 1917–18 р.р. до складу українського флоту в Севастополі ввійшли крейсер “Гетьман Богдан Хмельницький” (будувався як “Адмирал Нахимов”), есмінці “Незаможник”, “Гайдамак”. Крейсер “Память Меркурия” отримав назву “Гетьман Іван Мазепа”.
Але вже наприкінці листопада 1918 р. порти Чорного моря були захоплені інтервентами – військами країн Антанти. Вони поділили між собою український флот. Армії Денікіна були передані крейсер “Кагул” (він став називатися “Генерал Корнилов”), лінкор “Воля” (тепер – “Генерал Алексеев”) і декілька дрібніших суден. Під час свого відступу інтервенти майже всі кораблі вивели як воєнну здобич спочатку в Стамбул, а потім – у Бізерту. Що не змогли забрати з собою, вони підірвали і затопили.
Радянській владі від могутнього флоту царської Росії залишилося дуже мало. Проте вже у перші роки нова влада почала перейменування. Навіть дрібні судна отримали імена політичних діячів. Так з’явилися есмінець “Карл Либкнехт”, монітор “Свердлов”, міноносець “Троцкий”, есмінці “Яков Свердлов” (колишній “Новик”), “Урицкий”. Проте ці назви затримувалися не завжди довго і змінювалися залежно від політичної обстановки у країні.
На Балтійському морі радянській владі дісталися досить нові лінкори “Гангут”, “Севастополь” і “Петропавловск”. У 1925 р. вони були перейменовані: “Гангут” – на “Октябрьскую революцию”, “Севастополь” – на “Парижскую коммуну” (з 1943 р. – знову “Севастополь”), “Петропавловск” – на “Марата”.
На Чорному морі залишилися легкі крейсери “Гетьман Богдан Хмельницький” і “Гетьман Петро Дорошенко”. Правда, вони тепер називалися “Червона Україна” та “Красный Кавказ”.
Отже, у перші роки радянської влади у складі Чорноморського флоту існувало три кораблі з українськими назвами: крейсер “Червона Україна” та есмінці “Незаможник” і “Гайдамак”. Певно, це було пов’язане з тогочасною політикою “коренізації”. Бо у складі флоту були ще два міноносці з кримсько-татарськими назвами: “Джаліта” (це татарська назва Ялти) і “Ґезлеві” (а це – Євпаторії).
Разом зі зміцненням радянської влади і розвитком її кораблебудівних програм поступово стабілізується система надання назв новим бойовим кораблям. Встановилася традиція, що крейсери повинні мати назву-іменник. Найчастіше це були прізвища партійних, державних або військових діячів (наприклад, “Свердлов”, “Киров”).
На початку 60-х років XX ст. з’явилися ракетні крейсери, менші артилерійських за розмірами. Для них стали використовувати як назви прикметники. Перший ракетний крейсер мав назву “Грозный”.
Для есмінців як назви використовували прикметники та дієприкметники. Причому есмінці однієї серії мали назви, які починалися з однієї букви. Наприклад, “Стойкий”, “Стерегущий”, “Стремительный”, “Сообразительный” або “Гневный”, “Гремящий” і т.п. Іноді, коли розмір серії був великим, це створювало труднощі при наданні назв. Деякі назви у такому випадку виявлялися досить неоковирними.
У 1940 р. стали до ладу лідери есмінців “Ташкент” і “Минск”. Перший прославився своєю участю в обороні Севастополя під час Великої Вітчизняної війни.
Перша радянська серія з шести підводних човнів (серія “Д”) була закладена у 1927 р. і мала назви типу “Декабрист”, “Якобинец”, “Народоволец” і т.п. Наступна за нею серія “Л” (теж з шести човнів) мала назви “Ленинец”, “Фрунзевец” та ін. Але незабаром від власних назв підводних човнів відмовилися. В кожній серії човни йменувалися за буквою серії (Д, Л, Щ, К та ін.) і порядковим номером човна в ній. Так, у передвоєнний період були закладені 54 середні підводні човни серії “С”. Серед них найбільше прославився підводний човен “С-13”, яким командував наш земляк Олександр Маринеско. Власні назви підводних човнів відновилися з початком будівництва атомного підводного флоту.
При створенні Військово-морських сил України їм були передані 152 одиниці кораблів, катерів, суден забезпечення та інших плавзасобів Чорноморського флоту СРСР. Серед більших з них не змінив своєї назви десантний корабель “Костянтин Ольшанський”. Три сторожові кораблі були класифіковані як фрегати і отримали назви “Севастополь”, “Дніпропетровськ” і “Миколаїв”. Пізніше до них додався підводний човен “Запоріжжя”. Станом на 2005 р. понад 97 % кораблів, переданих нам зі складу Чорноморського флоту, мали термін служби більше 15 років і майже всі – незадовільний технічний стан. Їх важко було ремонтувати і утримувати на належному рівні.
На початку 90-х років були добудовані та увійшли до складу ВМС України фрегат “Гетьман Сагайдачний”, корабель управління “Славутич” і корвети “Луцьк” та “Чернігів”. Пізніше було добудовано декілька малих десантних та ракетних катерів. Як правило, вони отримували назви українських міст і містечок. Навіть старий малий тральщик “Зенитчик” був перейменований на “Жовті Води”.
У такому підході до назв кораблів ВМС було своє економічне підґрунтя. Оскільки бюджетних коштів на утримання кораблів виділялося недостатньо, то використовувалося шефство відповідних міст над “своїми” кораблями.
Назва бойового корабля – це його обличчя, паспорт, записаний в історію флоту. Назви завжди обиралися ретельно і відбивали тою чи іншою мірою роль і призначення корабля, ті надії, які покладала на нього країна. Чим триваліша історія флоту, тим виразніше проявляються й у назвах флотські традиції. Вони створюють певну атмосферу і виховують сучасні та майбутні покоління моряків.
Володимир ПЛЕСКАЧ, доцент ЗНТУ