Звістка про те, що в Хортицькому районі Запоріжжя в школі однокласник зламав дівчинці хребет, одразу облетіла інтернет та телебачення. Щоб дізнатися більше, ми теж зачепили цю тему.

Інна розповіла, що її Мілана, окрім занять у школі, вже другий рік поспіль займається плаванням у Палаці спорту «Спартак» та вивчає англійську. А в той день (7 грудня), перед уроком фізкультури, вона зайшла в роздягальню за носовою хусткою. Там був її однокласник Стас, з яким дітки не люблять гратися, бо він приставучий, навалюється на кожного, тягає за руки, смикає… І зараз, вже на виході з роздягальні, він так смикнув Мілану назад, що та впала на лаву. Сама вона встати вже не змогла. Їй було важко дихати. Дівчинка злякалася, почала плакати і тільки тоді до неї підбігли і допомогли піднятися. Коли мама прийшла за нею, то донька підняла светр і попросила подивитися, що там у неї. Зліва біля ребер був темний синець. Проте мама не надала цьому великого значення, мовляв, синяк – пройде. Ще й відвезла її на тренування в «Спартак», бо у доньки змагання скоро. Та дівчинка не змогла плавати – у неї все боліло. Тоді її повезли в 5-у дитячу лікарню за місцем проживання. Але там немає травматолога, а хірург без рентгена сказати нічого не зміг. Порадив їхати їм в обласну на рентген. Проте була вже пізня година, і вони потрапили туди лише на другий день. В обласній лікарні після рентгену поставили діагноз – компресійний перелом. Доньці потрібен був повний спокій – лікуватися в таких випадках потрібно знерухомленням і на перших етапах більше нічого не можна робити. Ну, і звичайно ж, знеболювальні таблетки. Тож перші три-чотири дні – це були безсонні ночі постраждалої дівчинки на дошці. А потім, 13 грудня, їй зробили МРТ, яке виключило перелом кісткової тканини. Просто виявилося сильне забиття грудної клітини.

– Ви вже подали заяву в поліцію?

– Так. Тому що обласна лікарня одразу повідомила про це органи, і години через дві вони вже були у нас вдома. До того ж, хочеться, щоб таких речей з моєю дочкою більше не траплялось, а не покарати винуватців – ніхто не зрозуміє.

– Чув, що школа і батьки хлопчика готові відшкодувати вам витрати?

– Так. У дітей в школі є страховка і директор відразу мені повідомила, що відшкодування буде за чеками. Але питання не в грошах. Відповідальність за це несуть батьки і вчитель. Але, як мені пояснили, батьків не можуть змусити забрати такого хлопчика зі школи тому, що всі діти мають право на освіту. Навіть якщо я подам до суду, максимум, що загрожує батькам, це штраф, а вчителю – догана. Але повторюю, гроші мені не потрібні. Я хочу, щоб ця ситуація вирішилася згідно Закону. Щоб нашим дітям було безпечно в школі, а вчителі не покривали агресивних дітей. А тут виходить, що дитина травму отримала і всіх більше цікавить – перелом чи не перелом? І нікого не обходить, що в школі є агресивні діти. Як я повинна у цьому випадку захистити свою дитину? Виходить, якщо я боюся за свою доньку, то повинна тепер міняти школу або переходити на домашнє навчання? Але чому я повинна це робити? Адже моя дитина нікого не ображає. А тут соціально небезпечний хлопчик. Я розумію так: якщо в школі є дитина з психологічним відхиленням, до неї повинен приставлятися соціальний працівник, який буде сидіти з нею на уроках, водити за руку в коридорі, на вулицю і взагалі слідувати за нею всюди, щоб убезпечити інших. Адже хлопчик сам не винен, що у нього є якісь порушення, але він не може знаходитись один серед інших дітей.

– Як Мілана зараз себе почуває? Вона все ще прикута до дошки?

– Вона лежить, але їй дозволили вже потихеньку вставати. Проте ще потрібно відлежуватися, щоб пройшли всі больові відчуття.

– На суд подавати будете?

– Звичайно, я з полегшенням зітхнула, коли з’ясувалося, що перелому немає. А коли поспілкувалася з цього приводу з людьми, мені кажуть: «А що зробить суд?». Батькам штраф, вчителю – догану. Нічого суворішого їм не буде. То чи є сенс затівати? Я вважаю, що у нас ЗМІ більше працюють, ніж суд. На мій погляд, вони ближче до народу.

– Виходить, ви хочете не стільки покарати цих людей, як звернути увагу громадськості, що діється в школах?

– Так. Саме про це я і хочу сказати. У школах діти б’ються. Дуже сильно і жорстоко, і все це покривається вчителями. З такою агресією повинні більше працювати психологи, щоб створювалися якісь комісії, які б визначали, що ця дитина саме така. А решта школярів вже буде знати, як правильно себе з ними вести. І тоді ми будемо забирати своїх дітей зі школи живими і здоровими.