Про Південну Корею зараз говорять дуже багато. І не тільки через казус із електропоїздами “Хюндай”. Країна змінила лідера, до того ж президентом Південної Кореї вперше стала жінка – 60-річна Пак Кин Хе. А головне – ця держава у багатьох вимірах поступово пробивається в світові лідери. Та й взагалі, коли ми обираємо модель побутової техніки, яка нам підходить, часто зупиняємося на корейському зразку через краще співвідношення “якість-ціна”. Пригадаймо й те, що 2011 року Запоріжжя відвідала делегація південнокорейських бізнесменів, з якою зустрічався мер нашого міста Олександр Сін. На цій зустрічі відзначалося, що ми поставляємо в Корею не тільки металургійну продукцію. Серед підприємств-експортерів – високотехнологічні машинобудівні підприємства “МОТОР СІЧ” і “АвтоЗАЗ”.
Отже, ми вважаємо, що стаття відомого в Запоріжжі професора, доктора фізико-математичних наук, професійного міжнародного консультанта Олександра Нарбута буде для читачів цікавою. Додамо, що О. Т. Нарбут працює переважно за замовленнями держструктур і крупних компаній, до відрядження в Корею – керівник проекту в Національному інституті стратегічних досліджень.

Олександр Теодор Нарбут

Лідер у затінку

Економічна стабільність подобається всім. І зовсім не обов’язково, аби критерії цієї стабільності були для всіх однаковими. Вас може тішити аналіз графіка другої похідної від тренду якогось дуже серйозного індексу. Але можна зупинитися на “індексі Біг-Маку” – інколи його цілком достатньо для розуміння ситуації. Десь у цих межах – від потужної математики до важкого сандвічу – знаходиться “індекс смаженої курки”.
Вже понад десять років поспіль відвідуючи Південну Корею, я кожного разу намагаюсь потрапити на невеличку вулицю у передмісті столиці. Вдень і вночі там знаходиться автофургон із смаженими курками. Змінюються продавці та самі фургони. Змінюється місто навколо. У світі гримлять фінансові, іпотечні, нафтові та інші кризи. А тут незмінною залишається якість продукту і,  що найдивніше – ціна. П’ять з половиною тисяч вон Південної Кореї – це приблизно п’ять доларів. Валютний курс, безумовно, коливається. Але тут усе стабільно. І така “куряча стабільність” набагато серйозніша, аніж це видається на перший погляд.
Що спадає на думку, коли заходить мова про Південну Корею? Начебто все на поверхні. Смартфони і комп’ютери, автомобілі та холодильники. Samsung, Hyundai, LG, KIA, Daewoo… Реклама на біг-бордах і на телебаченні, реклама на футболістах Chelsey та ще на чому завгодно. Кілька років тому з’явився виcлів “агресивна реклама від Samsung”. Корейці не образилися, навпаки. Зустрічаючись нещодавно із Бараком Обамою, президентом Сполучених Штатів Америки, його колега із Південної Кореї Лі Мьон Пак навіть пожартував, що “Республіка Корея є тепер більшим економічним агресором, ніж США”. Американський президент не міг заперечити, бо та конкретна зустріч була присвячена укладанню міждержавної угоди про вільну торгівлю, і в Республіці Корея (РК) на той момент таких угод нараховувалося більше, ніж у США. І взагалі – більше, ніж у будь-якої держави світу.
Такі зв’язки неможливо напрацювати на дрібницях. Престижна кишенькова електроніка та надійна побутова техніка, звичайно, багато вартують для економічного добробуту. Але якщо спробувати повторити успіх Південної Кореї, лише копіюючи її “продукцію для шопінгу”, то результат буде хіба що посередній. Причина проста – речі “широкого вжитку” є лише верхівкою айсбергу, лише одним із показників добре побудованої економіки. А фундамент – набагато глибше.
Потужні вантажівки та будівництво, літаки, підводні човни та корпуси ядерних реакторів – це також корейська продукція. І навіть якщо ви не зустрічаєте її щодня, то все одно можете бути впевненими – якість тут не гірша від якості “побутових шедеврів”. Кількість – також вражаюча.
Кілька років тому, аналізуючи потенціал нового морського порту в Пусані, переглянув перелік найкрупніших кораблебудівних компаній світу. У першій десятці лідерів знайшов дві японські, все інше – Південна Корея (зараз ситуація трохи змінилася – позначився “фактор Китаю”). А сам згаданий порт, до речі, за потужністю конкурує лише із Роттердамом. Більше в цю “суперечку гігантів” ніхто втрутитися не може.
Великі порти країни – ознака великого обігу товарів. Корея на диво бідна на природні ресурси (така у неї географічна особливість), але експорт все одно помітно переважає імпорт. Причому експорт перенасичений високотехнологічною продукцією. Можна зрозуміти експорт напівпровідників – кремнію досить багато всюди. Але є ще експорт нафтопродуктів при відсутності відповідної власної сировини… Європа бідкається від економічних проблем, а корейські урядовці саме в цей час змушені пояснювати, чому рівень виробництва в країни протягом року не змінився – він повинен був зрости. “Винного” знайшли – виявляється, на виробництві позначилося скорочення робочих днів через загальні парламентські вибори…
Вибори, звичайно, – серйозний стрес для багатьох країн. Але Південній Кореї це не заважає зберігати профіцитний платіжний баланс кілька місяців поспіль (у квітні 2012 р. він становив плюс 1,78 млрд. доларів). І це незважаючи на помітне скорочення експорту до того ж таки Євросоюзу – у травні минулого року він був трохи більшим за 45 млрд. доларів.
Ще один показник, безумовно, вартий на увагу. Державний борг РК  станом на кінець 2011 року сягнув близько 660 млрд. доларів. На перший погляд – ситуація критична. Але цей борг становить лише половину (50,8 відсотка) від наявних державних активів. Порівняйте із відповідним показником для Великої Британії (200,4 відсотка) або США (567 відсотків).
Отже, за багатьма ключовими економічними показниками Південна Корея – або серед світових лідерів, або просто є таким лідером. Але цей лідер значною мірою “відсунутий у затінок”. Про причини – іншим разом. Зараз лише зазначимо, що є два напрямки сучасної технології, куди Південну Корею чітко та відверто не пускають. Для РК неможливо збільшити потужність своїх ракет. Для РК неможливо створити власний повний ядерний цикл.
Зверніть увагу – головна заборона виходить від США, найбільш потужного, надійного та послідовного союзника Південної Кореї. Протягом останніх місяців цю заборону було знову підтверджено, незважаючи на суттєві підстави для її відміни. Тому Південна Корея, яка збудувала на своїй території понад 25 ядерних блоків, не може експортувати їх у належній кількості. Тому Південна Корея змушена шукати в інших країнах ракети-носії для своїх космічних проектів.
Тут справа не лише в престижності зазначених технологічних напрямків. Набагато важливішим є те, що це – напрямки-лідери. Тільки розвиваючи їх, можна підтримувати належний рівень всієї виробничої системи, аж до побутової техніки включно. Залежність тут абсолютна. Згадайте, наприклад, скільки було в Україні телевізійних заводів ще років 20 тому. То не була турбота держави про культурний рівень населення. То був суто економічний крок – використання відходів (приладів та комплектуючих), які не пройшли контроль якості для космічної та ядерної галузі. Там ще були відходи військового виробництва, але про це – також іншим разом…

Новий корейський лідер Пак Кин Хе

Генеральський план

Корейська цивілізація існує понад чотири тисячі років. Це – офіційно визначений мінімум. Корейці свою історію люблять, дбайливо вивчають, зберігають. Але територія країни, яка оточена Китаєм та Японією, віддавна була територією чужих воєн. Востаннє фронти тричі прокотилися Кореєю із півночі на південь та навпаки у 50-х роках минулого століття. І відтоді єдиної Кореї не стало. Північна частина була окупована військами СРСР. Південь заповнили збройні сили США. Про політичні та економічні наслідки – трохи далі. Зараз просто констатуємо історичний факт – держави не було. І деякий час всі намагання її відродити закінчувалися невдачами. Але на початку 60-х Південній Кореї поталанило. На президентську посаду прийшов генерал Пак Чон Хі.
Тут напрошується невеличкий “рекламний відступ”. Від перших місяців перебування в Кореї я тренувався читати рекламні плакати і взагалі будь-які написи на вулицях. Корейська абетка специфічна, а корейська фонетика і через багато років відкриває мені все нові й нові сюрпризи. Особливо дошкульними були випадки, коли довго не можеш знайти в словнику якесь дуже знайоме слово – аж раптом розумієш, що це звичайний, “майже рідний” текст англійською, але – корейськими літерами. Отак, блукаючи в “лінгвістичних хащах”, я вперше побачив напис, виконаний літерами латинськими: “KINDERGARTEN”.
Це було незрозуміло. Але ніхто із “місцевих” знайомих не зміг мені одразу пояснити, чому дитячий садок (і не один) потрібно позначати саме німецькою мовою. Через кілька років, проходячи ранком повз сусідню школу, я вже не дивувався чітким “лінійкам” школярів, які злагоджено декламували ритмічний текст. Вони урочисто обіцяли присвятити цей день якісному навчанню – задля своєї нації, своєї держави, задля Кореї.
Так от – генерал Пак Чон Хі розпочав свою президентську каденцію із вивчення досвіду Німеччини. Вибір, можливо, неоднозначний, але результативний. Після завершення Другої світової війни Німеччина (так само, як і Корея) фактично не існувала. Територію поділено між окупаційними державами. Крупні міста зруйновано. Економіка практично відсутня. За таких умов рішення взяти курс на експортно орієнтоване виробництво замість негайного пріоритету внутрішнього споживання було на межі політичного самогубства. Повоєнний канцлер Західної Німеччини Конрад Аденауер взяв відповідальність на себе, ризикнув  і передав наступникам не просто відновлену країну, а нового економічного лідера Західної Європи.
Президент Південної Кореї Пак Чон Хі також взяв відповідальність на себе і також ризикнув… Він загинув у 1979 під час чергового замаху, який здійснили невдоволені надто жорсткими методами його керівництва. Але генерал встиг. Його план експортно орієнтованої економіки в корейській версії було розроблено і частково виконано. А найголовніше – кожен кореєць, починаючи від дитячого садочка, розумів, що від нього потрібно його державі сьогодні і завтра.
За емоційно-політичними дискусіями не одразу були помітні зрушення технологічні. Але вже на початку 60-х у маленькому провінційному селищі Гумі раптом почали будуватися кілька заводів різних компаній. Причому напрямки виробництва були для цих компаній зовсім новими, інколи – навіть незвичними. Наприклад, одна суто торговельна фірма із трьома зірками на емблемі будувала тут завод електроніки…
Сьогодні Гумі – рідне місто генерала Пак Чон Хі – має герб, який дуже нагадує сучасну емблему компанії Samsung, а на завод, де роблять відомі в світі мобільні телефони, щодня літає гелікоптер із її центрального офісу поблизу Сеула. Сьогодні Гумі – потужна промислова зона, яка легко витримує порівняння із Сіліконовою Долиною в Каліфорнії. Й утворення технопарків є пересічним явищем для багатьох розвинених країн. Але варто пам’ятати, що для початку 60-х років  минулого століття  таке  рішення  було зовсім не очевидним і за умов Південної Кореї – дуже не простим для реалізації. Розуміння віддаленої цілі та чітке планування треба було поєднувати із діями, які викликали широке несхвалення та відкритий опір.
Проте сьогодні, як не дивно, більшість деталей генеральського плану зовсім не є важливими. Вони готувалися для конкретних людей у певних специфічних умовах і тепер могли б бути зовсім іншими. Найголовніше тут – чітке слідування об’єктивним економічним законам та побудова духовного суспільства, в якому кожен відчуває свою державу як найвищу цінність. Такі загальні, майже абстрактні міркування могли конкретизуватися в широких межах. Незмінним залишалося добре планування та ретельне виконання планів.
Наслідки не забарилися. Одним із напрямків, якому Пак Чон Хі приділяв серйозну увагу, була школа. Її також реформували за новими правилами, і досить швидко корейська шкільна освіта майже непомітно увійшла до групи світових лідерів. Добре навчені школярі поступово ставали хорошими студентами, а згодом – інженерами, військовиками, менеджерами… Зрозуміло, що економіка “реагувала” на такі зміни активним зростанням. Пам’ятаєте “індекс смаженої курки”? Країна, яка ще у 80-х відчувала нестачу продовольчих товарів, зараз експортує їх. Внутрішні ціни на деякі продукти навіть знижуються.
Політичний неспокій у Південній Кореї відчувається навіть тепер. Але всім конфліктуючим сторонам вдається на диво швидко домовитись, коли справа доходить до економічних інтересів держави. Є ще одна важлива деталь – успіх Південної Кореї парадоксальним чином підкреслюється поглядом на Корею Північну.

Дві Кореї

Бути свідком експерименту історії – цікаво. Бути його учасником – нестерпно. “Експеримент” співіснування двох держав із однаковим етнічним складом, але різними (фактично – протилежними) соціально-економічними умовами – то не є унікальне явище. І все ж таки випадок із двома Корейськими державами вражає. Нація, затиснута на невеличкому півострові й штучно розділена навпіл, зуміла фактично утворити двох світових лідерів. А протилежність соціально-економічних результатів виступає тут практично у “чистому вигляді”.
Північна Корея відома у світі ніяк не менше за Корею Південну. Але ця “слава”, м’яко кажучи, зовсім не та, якою варто пишатися. Потенційна наявність ядерної зброї (підтверджена у щойно прийнятих поправках до власної конституції) та регулярні випробовування ракет різного класу нервують не лише близьких сусідів Північної Кореї. Продаж озброєння державам та окремим групам, які з певних причин не можуть придбати такий товар легально, також не додає позитиву до іміджу країни.
Зростання міжнародної ізоляції разом із неефективним внутрішнім виробництвом логічно призводить до зниження рівня життя та зростання внутрішньої соціальної напруги. Тому не варто дивуватися, що лише в шести “політичних” концтаборах Північної Кореї зараз перебуває понад 200 тисяч чоловік. Останнім часом було оголошено про арешт ще кількасот людей, але то йшлося про посадовців високого рівня. А скільки загалом в’язнів у країні – сказати важко, оскільки загальна кількість місць ув’язнення сягає 180…
Відповідно, значна кількість невдоволених вимагає від влади Північної Кореї постійно дбати про силові структури. Не буду втомлювати довгим переліком. Тільки один показник – на півночі Кореї сформовано близько 10 корпусів (понад 20 бригад) спеціального призначення (для порівняння – СРСР вступив у війну із Німеччиною, маючи 5 таких корпусів і ще 5 у стані формування). Диверсійні та снайперські групи і окремі агенти регулярно переправляються на територію Південної Кореї. А на кордоні час од часу виникають сутички із використанням усіх видів зброї – аж до важкої артилерії включно. Як правило, під час таких сутичок продовольча та інша допомога Північній Кореї надходить із Півдня із деякими скороченнями та запізненнями…
Оцінок не даю, “гіпотез не вигадую”, але один цей факт показує, що звичайна “логіка війни” тут не діє. Те, що відбувається на території Корейського півострова, треба оцінювати з інших позицій. Та при цьому не забувати, що той самий Samsung уже багато років виробляє не лише комп’ютери та автомобілі, але й досить непогані самохідні артилерійські установки, КАІ (не плутати із КІА) – бойові літаки та гелікоптери. А ще кілька років тому витрати на озброєння одного бійця в армії Південної Кореї стали найвищими у світі.
Країна, яка знаходиться в тривалому конфлікті з усіма своїми сусідами, змушена підтримувати боєздатність. І цей шлях, який для багатьох країн ставав дорогою до занепаду економіки, Південна Корея намагається використати собі на користь. Нещодавно вона підписала угоду про експорт зброї до Бірми (яка, до речі, щойно оголосила про припинення власної ядерної програми). Джакарта купує в Сеула військові літаки і водночас запроваджує для окремої частки свого населення писемність на основі корейської абетки. Ірак пропонує Південній Кореї збудувати ціле сучасне місто (а це комплексний контракт на десятки млрд. доларів). Туреччина запрошує корейців збудувати ядерну електростанцію біля Синопу…
Добре помітно, як начебто “загальні слова” про експортно орієнтовану економіку перетворюються на чітку систему, вигідну для всіх партнерів. Зокрема, угода Південної Кореї із Туреччиною про будівництво ядерної електростанції передбачає, що це будівництво буде здійснюватися за гроші корейців, а повернення боргу відбуватиметься із коштів, які надійдуть від майбутнього продажу електричної енергії. І якось навіть незручно згадувати, що зовсім недавно переговори про аналогічне будівництво Південна Корея проводила із Україною – і ця домовленість не відбулася…
Тут справа не лише в економічних питаннях. Україна має не так багато реально рівноправних партнерів. Євросоюз, Росія, США та Китай – сьогодні це атлети “іншої вагової категорії”. Там діють правила, які нам просто невигідні. А щоб вийти із затінку “надто великих друзів”, варто придивитися до умов, за яких схожі на нас країни виростають в “економічних тигрів”, лідерів світового розвитку. Можливо, і ми створимо свій tigergarten, “сад тигра”.

Олександр Теодор НАРБУТ,
професор, доктор
фізико-математичних наук

Мелочи корейской инфраструктуры

Есть вещи, о которых нет смысла рассказывать. Это нужно просто видеть. А ещё лучше – сделать это для себя и жить.

Артем Гринчук

…Прогулочные дорожки и проезжие дороги совсем не должны быть прямыми. По извилистой дорожке приятнее гулять, а выезд из ресторана “по кривой” сразу выявит тех, кому лучше добраться домой на такси

Возле деревьев у проезжей части растут ромашки. И меньше грязи, и глаз

радует

…Разноцветные элементы пешеходных дорожек обязательно имеют ещё и другую структуру. Ноги сами чувствуют такую дорогу, а это очень удобно для людей со слабым зрением

…Западный мир привык видеть Будду совсем не таким… Но именно в этот храм приезжают буддисты со всего мира

Новую мебель в квартиру в Корее доставляют таким вот способом. Лифт не участвует

…На автобусной остановке можно не только посмотреть карту маршрута, но и время прибытия обычного городского автобуса. Кстати, время не ориентировочное – каждый автобус оборудован связью, и всегда известно, где и когда он будет

На заднем плане – общественный туалет

Уличные таксофоны в Корее – без трубки. А еще в них можно и пепси, и кофе купить

Фото: Юрий Нарбут